Загальні тенденції світової педагогіки (кінець хіх – хХст.). Сучасна система освіти у провідних країнах світу.

Мета: ознайомити студентів з реформаторською педагогікою в країнах Західної Європи та США.

Професійна спрямованість: ознайомити з різноманітними підходами до організації навчання та виховання у ХХ столітті та можливостями їх використання у власній педагогічній практиці.

Ключові слова: реформаторська педагогіка, теорія вільного виховання, експериментальна педагогіка, навчання за "центрами інтересів", функціональна педагогіка, педоцентризм, ідея "абсолютної свободи" учнів, концепція педагогічного прагматизму, рух нового виховання, вальдорфська педагогіка, антро­пософія, евритмія.

Методи: пояснення, розповідь, дискусія, метод історичного аналізу, використання опорних блок-схем.

План лекції.

1. Реформаторська педагогіка (педагогіка вільного виховання, педагогіка особистості, експериментальна педагогіка).

2. Прагматична педагогіка Дж. Дьюї.

3. Рух нового виховання (М,Монтессорі, С.Френе).

4. Ідея цілісного виховання Р.Штайнера.

5. Система освіти у розвинених країнах світу (США, Великобританії, Німеччині, Франції, Японії).

Питання для самостійного опрацювання.

1. Ідея навчання дітей Дж. Дьюї.

2. С. Френе і В. Сухомлинський (порівняльний аналіз).

3. Екзистенціалізм і врахування дитячої свободи у вихованні.

4. А. Маслоу і сутність гуманізації виховання.

Питання для самоконтролю.

\. Обґрунтуйте сутність виховання Р. Штайнера.

2. Визначте паралелі між розумінням навчання М. Монтессорі і сучасним навчанням дітей в Україні.

3. Виділіть головні спільні ознаки між рухом нового вихован­ня і концепцією особистісно орієнтовного виховання в Україні.

4. Які з ідей гуманістичного виховання мають непересічну цінність для сьогодення?

Література:

1. Абашкіна Н.В. Нові концепції навчання й виховання у су­часній німецькій педагогіці: Методико-інформаційний матеріал.

-К.,1995.

2. Бине А. Современньїе идеи о детях/Пер. с франц. -М.,1910.

3. Дьюи Д. Школа й общество /Пер. с англ. - М., 1907.

4. Кей 3. Век ребенка/ Пер. с нем. - М.,1905.

5. Кершенштейнер Г. Понятие трудовой школьї / Пер. с нем.

-М.,1915.

6. Монтессори М. Руководство к моєму методу /Пер. с итал.

-М., 1916.

7. Помелов В.Б. Петер Петерсен й его "Йена-план" // Педаго-гика.-1997.-№3.

8. Френе С. Избранньїе педагогические сочинения. - М., 1990.

9. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

10. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. --Тернопіль, 1996.

П.Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

№1.

Основні риси реформаторської педагогіки.

1. Педагогіка повертається обличчям до дитини, підвищується увага до її особистості. На зміну активному вчителеві і пасивному учню приходять активний учень і вчитель-консультант.

2. Характерним моментом для педагогів-реформаторів було усвідомлення ними необхідності враховувати у процесі навчання і виховання вікові і індивідуальні особливості дітей.

3. Підвищується соціальна функція теорії виховання. Виховна проблематика висувається на передній план і відмежовується у самостійний комплекс питань. Від школи вимагалось підсилити її виховну функцію.

4. По-новому ставляться питання дидактики. Всі педагоги-реформатори були одностайні у тому, що школа не тільки і не стільки повинна повідомляти знання, скільки турбуватися про загальний розвиток дітей, про вироблення в них уміння спостерігати факти і робити узагальнення, самостійно набувати знання. У змісті навчання було поєднано теорії формальної і матеріальної освіти.

5. Одержали нове трактування методи навчання. Раніше вони розглядались як засоби передачі знань чи сукупність форм і прийомів викладання. Нові ж дидактичні концепції пояснювали їх як шлях учня до знань через роботу власної думки. На зміну пасивним пропонувались активні методи навчання.

6. Нові педагогічні висновки і положення знаходять експериментальну перевірку.

Педагогіка “вільного виховання“.

“Педагогіка вільного виховання“ – одна з найбільш загальних концепцій реформаторської педагогіки. Елементи цієї концепції проникають практично в усі інші педагогічні напрямки.

Своїм ідейним джерелом її представники вважають ідеї Руссо та Дістервега про природовідповідність виховання. Своєрідним девізом “педагогіки вільного виховання“ став німецький вислів “Все для дитини, що навколо дитини“. Кредо цього напрямку пояснив американський педагог і філософ Д.Дьюї: “Відбувається зміщення центрів тяжіння. Дитина стає сонцем, навколо якого обертається виховання.“

Марія Монтессорі (1870-1952) – італійський педагог і лікар, перша в Італії жінка-науковець. Вона займала посаду професора антропології і гігієни у Вищій жіночій школі і в Римському університеті, працювала у психіатричній клініці з розумово відсталими дітьми.

Монтессорі вважала, що дитина є активною істотою і за своєю природою здатна до самостійного розвитку і навчання. Завдання ж виховання – створити таке оточення, яке б давало дітям необхідну “поживу“ для самовиховання. В основу вільного виховання вона ставить принцип свободи, протиставляючи йому існуючу у тогочасних школах систему погроз.

Монтессорі ставить вимогу вивчення сутності дитини, яку потрібно виховувати. Вона вперше в історії педагогіки запровадила у практику шкіл систематичні антропологічні обстеження дітей. Школи, на її думку, повинні бути лабораторіями, де вивчається психічна діяльність дітей.

Проголосивши принципи самовиховання і самонавчання, Монтессорі прагнула реалізувати їх на практиці, створюючи школи за своєю системою.