Риторика. Нейролінгвістичне програмування.

НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ (НЛП, англ.Neuro-linguistic programming) – це галузь знань, що вивчає структуру суб'єктивного досвіду людей, що займається розробкою мови його опису, розкриттям механізмів і способів моделювання досвіду з метою вдосконалення і передачі виявлених моделей іншим людям. Найпершою назвою НЛП було "Метазнання ", тобто наука про те, як влаштовані наші знання і досвід. Засновниками НЛП вважають Р. Бендлера та його учня Д.Грюндера, далі наведемо їх визначення предмету НЛП та області його застосування.

Згідно Бендлера та Грюндера, НЛП – це ясна та ефективна модель людського внутрішнього досвіду та комунікації. Використовуючи принципи НЛП можливо: Описати будь-яку людську активність детальним способом, що дозволяє виконувати легко та швидко стійкі зміни цієї активності. Річард Бендлер та Джон Грюндер наводять як приклад використання НЛП такі можливості:

1. Лікування фобій та інших неприємних відчуттів менш за один сеанс.

2. Допомога дітям з невисоким рівнем сприйняття навчання.

3. Подолання неприємних звичок, таких як алкоголізм, паління.

4. Підвищити рівень продуктивності в різних інтеракціях, таких як подружжя, організації,

5. Лікування соматичних захворювань.

РИТО́РИКА – теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання.

Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Інтелектуальні посібники, написані Арістотелем, Квінтіліаном і Цицероном, як і вся літературна критика базувалась на риторичних правилах. Арістотель розрізняв три способи переконання:

• логічний

• емоційний

• етичний

Арістотель кодифікував правила риторичного змісту під категоріями винахідливості, пристосування, і стилю.

Разом з діалектикою і граматикою, риторика складала тривіум, базову частину навчального плану у середньовічній освіті. ЇЇ правила були пристосовані до середньовічних форм, таких як проповіді і правові документи.

Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі визначає необхідність риторичної освіти на всіх рівнях її здобуття. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.

Основні розділи класичної риторики

1. Інвенція (винахід, вигадка) – перший розділ риторики в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювань, майбутнього вступу.

2. Диспозиція (розташування, розміщення) – це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про придмет виступу і визначення правил оперування ними.

3. Елокуція (висловлююсь, викладаю) – третій розділ риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження теми виступу.

4. Елоквенція – підрозділ елокуції, яку можна назвати серцевиною красномовства, тому що у ній допускається використання різноманітних художніх засобів: епітетів, метафор, а також фразеологізмів і крилатих виразів.

5. Меморія (память, згадка) – наступний розділ риторики, призначення якого – допомогти оратору запамятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі.

6. Акція (дія) – призначення полягає у тому, щоб підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо.