Семінар 9.

ПРАГМАТИКА

1. Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації (мова як основний інструмент регуляції поведінки членів мовного колективу).

2. Комунікативний акт. Теорія мовленнєвих актів. Іллокуція, локуція, перлокуція, інтенція.

3. Класифікація мовленнєвих актів.

4. Непрямі мовленнєві акти. Імплікація.

5. Поняття мовленнєвого впливу (дії) та маніпуляції. Природа мовленнєвого впливу.

6. Сфери застосування маніпулятивного впливу.

7. Передумови мовленнєвого впливу.

8. Риторика. Нейролінгвістичне програмування.

9. Теорія аргументації.

Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації

Прагма́тика (від грец. справа, дія) – область досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає функціонування мовних знаків у мовленні. Термін "прагматика" був уведений наприкінці 30‑х р. 20 ст. Ч. У. Моррісом як назва одного з розділів семіотики, яку він розділив на семантику (що вивчає відношення знаків до об'єктів), синтактику (розділ про міжзнакові відношення), і прагматику (що досліджує відношення мовців до знаків). Виділення й формування прагматики як окремої сфери лінгвістичних досліджень (під впливом ідей Ч. С. Пірса) почалося в 60‑х – початку 70‑х р. під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля, З. Вендлера, прагматичних теорій значення тощо. Лінгвістична прагматика є розділом комунікативної лінгвістики і не має чітких контурів, вона розглядає комплекс питань, пов'язаних з мовцем-суб'єктом, адресатом, їх взаємодією в комунікації та ситуацією спілкування.

Прагматика вивчає мову в дії, оскільки однією з головних функцій мови і метою комунікації є регуляція поведінки мовного колективу. Тобто прагматика вивчає взаємодію мовців у процесі спілкування, ситуативні чинники, що впливають на цей процес, мотиви мовців, стратегії та засоби (вербальні й невербальні) для досягнення мовцями своєї мети.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

КОМУНІКАТИВНИЙ АКТ. ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ. ІЛЛОКУЦІЯ, ЛОКУЦІЯ, ПЕРЛОКУЦІЯ, ІНТЕНЦІЯ.

Основною одиницею спілкування є комунікативний акт. Комунікативний акт здійснюється з метою регуляції поведінки членів мовного колективу. Регуляція відбувається завдяки передачі інформації під час спілкування. Інформація, що передається, поділяється загалом на вербальну (мовну (одиниці мови) та невербальну (позамовну (жести, міміка, запах, смак, дотик, оточуючі звуки). Відповідно, комунікативні акти поділяються на мовленнєві та немовленєві акти. У процесі спілкуванні вербальні та невербальні компоненти об’єднані однією метою та взаємодіють (мовлення супроводжується мімікою, жестами тощо). У чистому вигляді вербальні та невербальні акти зустрічаються рідко.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов­леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич­ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про багатоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив­ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ­ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій­ським філософом Дж. Остіном (1911–1960).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад­ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє­вих актів належать обставини мовлення – той фраг­мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни­ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь­ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку­цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство­рити нову ситуацію.

Мовленнєвий акт (МА) – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами МА є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність.

МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовних актів перевертало класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мова лише описувала реальність, констатувала положення справ.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін.

Пропозиція. Мовленнєві акти пов'язані з поняттям пропозиції. Пропозиція – семантичний інваріант висловлення (тобто загальний зміст висловлення незалежно від модальності, часу тощо). Концепція пропозиції відповідала давній тенденції до розчленовування частин речення (висловлення, мовленнєвого акту) на певну об'єктивну семантичну константу (постійний, незмінний зміст речення незалежно від часу, способу тощо) і суб'єктивну змінну.

Константа повинна передавати граматично абстрактний зміст речення; змінна повинна бути здатної оформлювати:

1) відношення положення справ, виражене константою, до актуальної дійсності (тобто модальність);

2) комунікативне завдання висловлення;

3) оцінку достовірності повідомлення;

4) эмотивне відношення мовця до повідомлюваного.

У висловленнях "я стверджую (сумніваюся, вважаю, знаю, думаю, заперечую), що в місті почалися заворушення", "я боюся, як би в місті не почалися заворушення", "я запитую, чи не почалися в місті заворушення" тощо є присутнім об'єктивна семантична константа (стабільне семантичне ядро) "у-місті-починатися-заворушення", що позначає дійсний або можливий стан речей. Суб'єктивна змінна, що пов'язана із цією константою та позначає установки мовця, виражена пропозиційними предикатами "стверджувати, що…", "боятися, як би не…", "запитувати, чи не…" тощо. Пропозиція "у-місті-починатися-заворушення" реалізується у мовлені та набуває модальності, спрямованості, співвіднесення з часом тощо у конкретному висловленні (мовленнєвому акті): Я знаю, що в місті почалися заворушення", "Як би в місті не почалися заворушення", "Чи не почалися в місті заворушення?".

Складові мовленнєвого акту

До структури мовленнєвого акту відносять локуцію, іллокуцію та перлокуцію.

Локуція (локутивний акт) (анг. locution – мовний зворот) – побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння або озвучення.

Іллокуція (іллокутивний акт) ( il – префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

Перлокуція (перлокутивний акт) (лат. pеr префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) – наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію.

Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж.Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовленнєвого акту в теорії мовних актів приділяється основна увага.

Термін «інтенція» запозичений американським логіком Дж. Сьорлем із пізньої схоластики й феноменологічної філософії Ф. Брентано, Е. Гуссерля. У психолінгвістиці інтенція кваліфікується як керівна сила у сфері свідомості й мислення людини, що впливає на пропозиційний компонент внутрішньої програми мовлення, вибір стилю, способу здійснення програми шляхом переведення її у вербальну форму. Дослідники процесів породження мовлення вважають, що кожна мовленнєва дія має власну проміжну мету, яка підпорядкована загальній меті й мотиву акту діяльності. Структура інтенції, на думку лінгвістів, містить такі складники:

1) сформоване на підставі мотиву осмислене бажання домогтися певного немовленнєвого ефекту;

2) усвідомлення необхідності здійснити відповідні мовні дії для досягнення цього наміру;

3) конкретну мотивацію мовленнєвої дії як поштовх до здійснення комунікативного акту.

Комунікативна взаємодія усного спілкування передбачає взаємний вплив інтенцій його учасників, що зумовлює коригування намірів, а нерідко і їхню зміну. Тому інтенція є величиною динамічною, змінною, чинниками корекції якої є комунікативна ситуація в цілому та всі її складники. У письмовій чи друкованій комунікації мотив й інтенція автора фіксовані у тексті повідомлення, який репрезентує власні наміри у взаємодії з читачем зважаючи на стратегічну програму інтерпретації, вбудовану до тексту автором. Інтенції читача суттєво впливають на сприйняття цієї програми, тому відносна стабільність інтенційності тексту обертається динамікою інтенційності його сприйняття. Навіть за умови комунікативного співробітництва інтенції не є тотожними, адже кожен з учасників спілкування переслідує власні цілі, а кооперація досягається їхнім збалансуванням. Ф. Бацевич серед чинників, що сприяють реалізації мовленнєвих інтенцій, розглядає мову, її структуру, особливості універсального та неуніверсального, ідіоетнічного компонентів; рівень володіння мовою; функціонально-стилістичний чинник тобто добір типів мовлення, форм мовлення; соціолінгвістичний чинник (добір мовцем засобів з урахуванням їхніх соціальних ролей), афективний чинник (забезпечує варіативність висловлення у зв'язку з його різним експресивним навантаженням); індивідуальні відмінності в мовленнєвому досвіді та мовленнєвий контекст і ситуацію. Реконструкція інтенції комуніканта здійснюється в лінгвопрагматиці на підставі його мовлення шляхом інтент-аналізу, який ґрунтується на положенні - «все, що є в мовленні, підкорене інтересам мовця й модифіковане ними». Сутність цього метода полягає у вияві інтенційного шару дискурсу, інтенційних маркерів у мовленні, однак обмеженість таких процедур визначається труднощами реконструкції імпліцитних цілей і намірів мовця.

Мотиви й інтенції учасників спілкування формують їхні стратегічні програми. Комунікативна стратегія є складником евристичної інтенційної програми планування дискурсу, його проведення й керування ним із метою досягнення кооперативного результату, ефективності інформаційного обміну та впливу. Дослідники представляють стратегію у вигляді деякої комбінаторики проміжних цілей, а безпосередню реалізацію такої комбінаторики називають тактикою. Наявність комунікативних стратегій у мовленнєвій діяльності зумовлена загальним принципом стратегічності будь-якої діяльності. К. Келлерман уважає стратегічність головною ознакою спілкування, однак неусвідомленою й автоматичною. Дослідниця вбачає в комунікативній стратегії відбір мовних ресурсів й адаптацію їх до умов комунікації. Комунікативні стратегії ґрунтуються на глобальному намірі комунікації, конкретній інтенції комунікативної дії, комунікативному смислі й інтерактивному режимі (виборі манери, стилю, жанру тощо). Як зазначає О. Іссерс, «прогноз відносно майбутньої вербальної комунікації будується на підставі уявлень про мовленнєвий акт (або серію мовленнєвих актів), комунікативну взаємодію (з урахуванням мотивів і цілей мовця й адресата, їхніх вербальних і невербальних дій) і всієї ситуації в цілому». Сама ж стратегія, натомість, визначає вибір мовних засобів, смислів, стилістичних прийомів і прагматичних маркерів.