Протоіндоєвропейська мова
Рис. 1. Основні гілки індоєвропейської мовної сім’ї
Германська група мов: сучасні та давні
Існують припущення, що виділення германців в окрему мовну спільність відбулося приблизно в ІІ тисячолітті до н.е. Гіпотетично реконструйовану мову, з якої розвинулися германські діалекти, прийнято називати “прагерманською” (“протогерманською”). Оскільки мова реконструйована, вона не засвідчена в писемних пам’ятках. На думку В.Леманна, початок прагерманської мови збігається в часі з пізньою стадією розвитку протоіндоєвропейської мови (приблизно від 2500 р. до н.е.). Окремі дослідники, зокрема В.Краузе, вирізняють також поняття “спільногерманська”, розуміючи під ним стан германської мови, коли починається розпад її на окремі діалекти.
Ю.О.Жлуктенко вирізняє 2 періоди відокремлення спільно-германської мови від індоєвропейської:
Ранньогерманський (до 500 р. до н.е.) – від епохи виокремлення з західного індоєвропейського ареалу до стабілізації спільногерманської мови. Для цього часу властиве збереження тих мовних рис, які характеризують індоєвропейську мову-основу (наприклад, музичний наголос).
Пізньогерманський (500 р. до н.е. – початок н.е.) – від стабілізації спільногерманської мови до її розпаду на окремі групи германських діалектів. Відмітною рисою цього періоду є наявність певних фонетичних, лексичних та граматичних характеристик, які вирізняють германську групу мов (наприклад, фіксований наголос на першому складі) та спричиняють її членуванню.
У класифікації германських мов розрізняють три підгрупи (див. Рис. 1): західну, північну та східну. Західногерманська підгрупа включає такі сучасні мови як от:англійська, німецька, нідерландська (голландська), африкаанс (бурська), їдиш, фризька, фламандська(територія Бельгії). Спорадично виокремлюютьлюксембурзькумову.Північногерманську(скандинавську)підгрупу утворюють сучасніісландська, норвезька, фарерська(західноскандинавські мови),датська, швецька(східноскандинавські мови).Східногерманські мови– вимерлі (до них належалиготська, вандальська, бургундська, гепідськатощо).
Давні германські мови
Східногерманські мови.
Такі мови як готська, вандальська, бургундська та ін. вимерли ще в ранньому середньовіччі, а їх носії асимілювалися з носіями інших мов, що завоювали територію їх проживання. Так, від мов бастарнів та бургундів до нашого часу дійшли лише окремі слова. Пам’ятки писемності готською мовою датуються IV ст. н.е. та відбивають найбільш ранній стан однієї з германських мов, а отже і германських мов у цілому. Факти готської мови вважають точкою відліку для порівняльно-історичних та типологічних досліджень.
Західногерманські мови.
Формування західногерманських мов відбулося на основі інгвеонських та іствевонських діалектів.
З інгвеонських діалектів розвинулися давньоанглійська, давньофризька, давньосаксонська. Давньоанглійська мова сформувалася на основі племінних інгвеонських діалектів англів, саксів та ютів. З діалектів фризьких племен утворилася давньофризька. Діалекти племен саксів лягли в основу давньосаксонської мови.
Серед іствевонських діалектів найбільш значущими є франкські діалекти. Так, частина західних нижньофранкських діалектів у взаємодії з діалектами фризів і саксів стала ґрунтом для створення давньонідерандської. Інша частина західних франків змішалася з романізованим населенням Галії. Середньо- і верхньофранкські діалекти змішалися з діалектами ермінонських племен, давши початокдавньоверхньонімецькіймові.
Північногерманські мови.
Північногерманські племена спілкувалися на різних діалектах давньопівнічної, яка в Х ст. розпалася на 2 гілки: західну та східну. Західна дала початок давньонорвезькій, а її південно-західні діалекти в IX–Х ст. були перенесені в Ісландію, де з них розвинулася давньоісландська мова, а також на Фарерські острови, де сформувалася фарерська мова. Східна гілка лежала в основі розвитку давньошведської та давньодатської.