Лекція № 4 Тема: психодіагностика самосвідомості

1. Самосвідомість як об’єкт психодіагностики.

2. Методи психодіагностики самосвідомості.

3. Опитувальник самоставлення В.Століпа (7, с.127).

4. Методика керованої проекції (7, с152 – 153).

5. Методи вимірювання локусу контролю. (7, с.153-154).

Мета:розкрити сутність самосвідомості як об’єкту психодіагностики.

Основні поняття теми: самосвідомість, „Я – концепція”, соціальна бажаність рис, стратегія самоподачі, стандартизовані самозвіти, тест – опитувальник, шкальні техніки, вільні самописи, контект – аналіз,. ідеографічні методи, репертуарні решітки, проективні техніки, рефрактивні техніки.

Обрані методи:лекція.

Професійна спрямованість:знання даної теми дозволять майбутнім педагогам усвідомити сутність самосвідомості як об’єкту психодіагностики та забезпечувати індивідуальний підхід при організації навчально-виховного процесу.

Основна література:

1. А.Анастази. Психологическое тестирование. – М., 1982.

2. Общая психодиагностика /Под. Ред. Бодалева А.А. Столипа В.В. – М., 1987 – гл 9.

3. Психология личности. Тесты, опросники, методики. Составители Н.В.Коршева, Н.В. Кобчикова. – М., 1995. – гл 8. С. 99 – 134.

4. Соколова Е.П. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. М., 1976.

5. Липкина А.И. Самооценка школьника. – М., 1976.

6. Р.Бернс. Развитие «Я – концепции» и воспитание. – М., 1986.

7. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь – справочник по психологической диагностике. – К.: Наукова думка, 1989 – 200 с.

Додаткова література:

1. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. К.: Здоров'я, 1995.

2. Психологическая диагностика детей и подростков. Учебное пособие для студентов / Под ред. К.М. Гуревича, Е.М. Борисовой. – М.: Международная педагогическая академия, 1995.

3. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. М.: Просвещение, 1991.

Законспектувати:самоставлення опитувальник – с. 127; керованої проекції методика – с. 152-153; рівня суб’єктивного контролю опитувальник – с. 153-154.

1. Самосвідомість – це процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься до себе самої. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом – уявленням про себе, „Я – образом” чи „Я – концепцією”. Це розрізнення процесу і продукту у психологію було введено У. Джемсом у вигляді розрізнення „чистого Я” (як пізнає) та „емпіричного Я” (яке пізнається). Пізнає не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому ця людина користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливе місце займає уявлення людини про себе саму і про свої особистісні риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, виступаючи продуктом самосвідомості, одночасно є і її суттєвою умовою, моментом цього процесу.

Завдання аналізу власне процесу самосвідомості виявлялось, проте більш складним, ніж завдання аналізу продуктів чи результатів цього процесу, як людина приходить до певного уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на що спирається – всі ці питання зараз інтенсивно розробляються у наукових дослідженнях, проте результати пошуків поки ще не втілені у психодіагностичних алгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на виявлення продукту самосвідомості – уявлення про себе.

При цьому допускається, а потім доводиться, що не просто продукт самосвідомості, а важливий фактор детермінації поведінки людини, таке внутрішнє особистісне утворення, яке значною мірою визначає напрямок діяльності людини, поведінку у ситуаціях вибору, контакти з людьми.

Аналіз „Я – образу” дозволяє виділити у ньому два аспекти:

1. Знання про себе і само відношення (само ставлення). В процесі життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання. Ці знання складають змістовну частину її уявлень про себе – її „Я – концепцію”. Проте знання про себе самою людині небайдужі те, що в них розкривається, виявляється об’єктом її емоцій, оцінок, стає предметом її більш або менш стійкого само відношення. Не все, що пізнається у собі самому і не все у власному само відношенні ясно усвідомлене; деякі аспекти „Я – образу” є неусвідомленими.

Вже ці 2 змістовні тези про будову „Я – образу” тобто теза про знання себе і ставлення до себе як аспекти „Я – концепції” і теза про її усвідомлю вальні і неусвідомлювані частини, дозволяє зрозуміти рід принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості.

Як відокремити у самоописі людиною себе самої знання про себе від ставлення (оцінки себе самого), якщо це взагалі можливо. Але якщо це відокремлення зробити дуже важко, то чи не викривлює оцінка знання суб’єкта про себе? А чи не виявляється сама ця оцінка, в тому випадку, якщо вона дійсно негативна, викривленою чи схованою у підсвідомості. А якщо такі викривлення відбуваються, то який концептуальний, теоретичний статус самоописів.

Ці питання не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед важливих факторів, які впливають на самоопис та його інтерпретацію (крім основного фактора – самої „Я – концепції”) розглядаються:

1. Соціальна бажаність рис, які описуються;

2. Тактика самоподачі (самопрезентація);

3. Галузь саморозкриття, ідентифікованість чи анонімність відповідей;

4. Тактика погоджуватись чи не погоджуватись із твердженням;

5. Характер і ступінь обмежень у формі відповідей на питання (пункти);

6. Контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування та інструкції, способи підрахування індексів і статистичні процедури. Зупинимось на деяких найбільш важливих результатах теоретичного і методологічного аналізів.

Проблема соціальної бажаності виникає завжди при використанні самозвітів у тих сферах, у яких існують еталони правильного образу дій, думок. Особливо гостро ця проблема виявляється у ситуації досліджень „Я – концепції”. Проблема полягає втому, чи потрібно прагнути до „віднімання” соціальної бажаності із самоописів. Прагнення бачити і розвивати у собі соціально цінні якості – одне із реальних прагнень людини, яке відображається у її „Я- концепції”. Тому, якщо „Я – концепція” визначається феноменологічно, як образ самого себе, в який людина вірить, який містить риси, володіти якими людина прагне і які свідомо у себе визнає, то високу соціальну бажаність рис, приписування її „Я” слід вважати істинною характеристикою „Я – концепціях.

Стратегія самоподачі.

Виставляти себе у соціально – виграшному світлі – це лише один із аспектів більш загального феномену, відомого як стратегія само подачі. Дослідження стратегій само подачі і самопрезентації виходять із уявлень про те, що будь – яка людина зацікавлена у враженні як е вона здійснює на оточуючих. Певні аспекти поведінки людини спеціально спрямовані на встановлення уточнення та підтримання свого образу в очах інших.

Відмінності у суб’єктивній значущості вимірювань „Я – концепції”. Одні і ті ж за своїм змістом знання про себе у різних людей можуть мати різну суб’єктивну значущість. Із цього слідує, що використання в індивідуальній психодіагностиці універсальних змістовних вимірювань (параметрів) „Я – концепції” може приводить до помилкових заключень. Один із шляхів підвищення достовірності діагностичних заключень – це відбір найбільш універсальних і загальнозначущих параметрів „Я – концепції”, що дозволяє зменшити ймовірність помилки. Інший шлях - використання методів, які дозволяють виділити значущі вимірювання у даного субєкта. Достовірність діагностичних заключень у консультативній Арктиці підвищується за рахунок введення у поле зору діагноста смислу того чи іншого аспекту „Я – концепції” для обстежуваного. Це досягається шляхом аналізу тієї суб’єктивної ролі, яку у даної людини відіграють виділені нам у власному „Я” риси в процесі досягнення значущих для нього мотивів і цілей (Столін В.В., 1983).

Складна будова „Я – концепції”.

Психодіагностичні дані можуть інтерпретувати лише у контексті теоретичних уявлень про будову „Я – образу” і процесу самосвідомості у цілому.

У вітчизняній і свтові літературі неодноразово вислбвлбвалась ідея про те, що самосвідомість має рівневу будову . Кон І.С. формулює рівневі концепцію „Я – образу”, використовуючи поняття установка. Основи для цієї концепції Кон знаходить у теорії диспозиційної регуляції соціальної поведінки В.А. Ядова. В цілому „Я – образ” розуміється як установочна система, установки мають 3 компоненти :когнітивний, аффентивний і похідний від перших двох поведінковий і готовність до дій щодо обьекта. Нижній рівень „Я – образу” складають неусвідомлювані, представлені лише у переживанні установки, які у психології традиційно асоціюються із „самопочуттям” та емоційним ставленням до себе, вище розташовані усвідомлення і самооцінка окремих властивостей і якостей, потім ці часткові самооцінки складаються у відносно цілісний образ: і нарешті, сам цей „Я – образ” вписується у загальну систему ціннісних орієнтацій особистості, пов’язаних з усвідомленням нею цілей своєї життєдіяльності і засобів, необхідних для досягнень цих цілей.

Століним була сформульована концепція рівневої будови самосвідомості, заснована на врахуванні характеру активності людини, у межах якої формується і діє її самосвідомість.

Як вихідна приймається відмінність змісту „Я – образу” і само відношення зак „Я – образ – це знання чи уявлення про себе, в тому числі і в формі оцінки вираженості тих чи інших рис. Самовідношення – це переживання, відносно стійке почуття, яке пронизує самосприймання і „Я – образ.

У змісті „Я – образу” виділяються 2 найважливіші утворюючі : 1.) знання про ті загальні риси і характеристики, які об’єднують суб’єкт з іншими людьми – приєднуючи утворююча „Я – концепція” чи система само ідентичності і 2.) знання, що виділяють і „Я” суб’єкта у порівнянні з іншими людьми - диференціююча утворююча „Я – концепція”. Ця остання утворююча надає суб’єкту відчуття своєї унікальності та неповторності.

Вертикальна будова самосвідомості розкривається як рівнева будова. Рівні самосвідомості визначені рівнями активності людини, яка одночасно є біологічним індивідом (організмом), соціальним індивідом та особистістю. Процеси самосвідомості та його інтегральні утворення обслуговують активність людина на кожному із рівнів, виконуючи роль зворотного зв’язку про „внесок” суб’єкта у його власну активність.

Само відношення активно захищається особистістю.

Уявлення про себе багатопланові.

2. У галузі психодіагностики самосвідомість використовуються основні традиційні та нові розроблені класи методик:

1. Стандартизовані самозвіти у вигляді описів і самоописів (тест – опитувальник, шкальні техніки);

2. Вільні самописи з наступною контект – аналітичною обробкою;

3. Ідеографічні методи типу репертуарних решіток;

4.Проективні техніки, включаючи підклас рефрактивних технік.

І. Стандартизовані самозвіти. До цього типу методик належать насамперед тест – опитувальники, що складаються із більш або менш розгорнутих тверджень, які стосуються ставлення піддослідного до самого себе в різних життєвих сферах; почуттів, думок щодо тих чи інших подій чи обставин у житті суб’єкта; поведінкових проявів; взаємин з іншими людьми. Найбільш популярними є такі опитувальники:

1. Шкала „Я – концепції” Теннессі – опитувальник призначений для підлітків (з 12 років) та дорослих. Містить 20 пунктів на аналіз „Я – концепції і 10 пунктів шкали неправди. Використовується 5 – ти крокова шкала відповідей від „повністю згодний” до „абсолютно не згодний”. Пункти опитувальника відбирались за допомогою експертів 0- клінічних психологів. Вимагалась згода 7 експертів у віднесенні кожного твердження до певних рядка і стовпчиках. По рядках були представлені:

1. Самокритичність:

2. Самовдоволеність;

3. Поведінка;

По стовпчиках:

1. „Фізичне Я”;

2. „Моральне Я”;

3. „Особистісне я”;

4. „Сімейне Я”;

5. „Соціальне Я”.

Розрахунок показників для рядків і стовпчиків дає в індексів тесту. Додатково обчислюються 2 індекси:

1. варіабельності – як міри узгодженості сприймання себе у різних галузях;

2. розподілу – як міри розташування суб’єктів своїх відповідей за п’ятикроковою шкалою..

Вибір в основному середніх значень (низький індекс розподілу) свідчить про велике включення захисних процесів, вибір лише крайніх значень може свідчить про шизофренію.

Іноді існує консультативна (спрощена) і клінічна форма опитувальника, Ре тестева надійність і для клінічної форми коливається від 0,75 до 0,92 для різних шкал. Дані по валідності в цілому свідчать на користь опитувальника.

За допомогою опитувальника можна виявити глобальне само відношення (самозадоволення) і специфічні форми самоставлення до свого тіла, до себе як морального суб’єкта, до себе як до члена сім’ї. Опитувальник дозволяє також дати диференційоване заключення про само відношення на відміну від змістовного аспекту „Я – концепції” (самоідентичності і диференціюючи характеристики).

2. Шкала дитячої „Я – концепції” Пірса – Харріса – популярний у США опитувальник, складений із 80 простих тверджень щодо свого „Я” або тих чи інших ситуацій і обставин, пов’язаних із самовідношенням. Призначений для дітей у віці від 8 до 16 років.

Пункти опитувальника ґрунтуються на колекцій дитячих тверджень щодо того, що дітям у собі подобається, а що не подобається, зібраної А.Джерсильдом. В опитувальник ввійшли пункти, що розрізняють піддослідних з високим і низьким сумарним балом, на які щонайменше 50 % піддослідних з високим сумарним балом відповідали в очікуваному напрямку і співвідношення відповідей „так – ні” по яким не перевищувало 90 до 10. Опитувальник містить рівну кількість позитивних і негативних формулювань. Є дані про задовільну ре тестову надійність (0,77). Існують дані на користь конструктної валідності.

3. Шкала самоповаги Розенберга – опитувальник для підлітків, який виявляє глобальне само відношення. Складається із 10 тверджень і передбачає 4 градації відповідей: „повністю згодний”, „згодний”, „не згодний”, „абсолютно згодний”

Опитувальник створювався і використовувався як одномірний, хоча проведений пізніше факторний аналіз виявив 2 незалежні фактори: самоприниження і самоповага. Самоповага існує і при відсутності самоприниження, і поряд з ним, в останньому випадку вона виступає у захисній функції. Опитувальник має достатню валідність і конструкту валідність. Показники за опитувальником пов’язані з депресивним станом, тривожністю і психоматичними симптомами, активність у спілкуванні, лідерством, почуттям між особистісної безпеки, ставлення до піддослідного його батьків.

3.Контрольні списки також є різновиди стандартизованого самозвіту. Від опитувальників їх відрізняє стислість пунктів, аж до окремих прикметників. Найбільш відомий контрольний список прикметників Г.Гоха. Список містить 300 особистісних прикметників, розміщених в алфавітному порядку. Піддослідний інструктується вибрати ті з них, які відповідають об’єкту. Список створювався не як інструмент для діагностики „Я – концепції”; але отримав поширення і в цьому напрямку. Містить 24 шкали, 15 із них відповідають переліку потреб Г.Мюррея, а 9 отримані емпірично. До останніх відносяться:

1. Загальна кількість вибраних прикметників;

2. Захищуваність;

3. Само прихильність;

4. Неприхильність до себе;

5. Самоконфеденційність;

6. Самоконтроль;

7. Лабільність;

8. Особистісна пристосованість;

9. Готовність до консультування.

Контрольний список також передбачає вимірювання глобального само відношення, причому незалежно від його позитивного і негативного полюсу „само прихильність”. Суттєвим є наявність шкал „захищуваності” і „самоконфеденційності”. Остання відображає вимірювання самоставлення, назване Бодалевим „близькість до себе – само інтерес”.

На російській лексиці розроблений подібний список, який отримав назву „особистісного соматичного диференціалу”, закладеного працями А.Г.Шмельова (1983).

Шкільна техніка прикладом якої в семантичний диференціал Осгуда, також застосовується при аналізі „Я – концепції” і насамперед самовідношення. Існує достатньо повна вітчизняна література присвячена теорії і методу Ч.Осгуда і Петренко В.Ф. (1983). Розроблений вітчизняний варіант семантичного диференціалу щодо завдань психодіагностики у психіатричній клініці (Бажин Е.Г., Галинина Е.А.Ю, Еткінд А.М., 1983).

ІІ. Не стандартизовані самозвіти. Оскільки „Я – концепція” так або інакше проявляється у будь – якому розгорнутому самоописі (у щоденниках – записах у не стандартизованих відповідях на питання анкети чи інтерв’ю, у листах), з’являються можливості застосовувати до деякої сукупності до деякої сукупності тестів процедуру контект – аналізу. На цьому заснований тест двадцяти тверджень на самоставлення. Це техніка, яка ґрунтується на використанні стандартизованого з наступним контект – аналізом. Піддослідного просять на протязі 12 хвилин дати 20 різних відповідей на питання, звернене до самого себе: „Хто я такий”. Піддослідний також інструктується давати відповіді у тому порядку, в якому вони спонтанно виникають, і не дбати про послідовність, граматику і логіку. Аналіз даних досліджень дозволив виділити рад категорій, які пізніше використовувались у контект – аналізі і соціальні групи (стать, вік, національність, релігія, професія), ідеологічні переконання (філософські, релігійні) політичні і моральні висловлювання, інтереси і захоплення, прагнення і цілі, самооцінки.

Загальна тенденція полягає в тому, що „приєднуючи” твердження, в яких фіксується приналежність піддослідного до певної категорії людей („студент”, „син”, „чоловік”, виносяться раніше, ніж „диференціюючи”, які вказують специфічні ознаки – „надто товстий”, „весела людина”. Найбільш часті категорії, які виявлені на великих виборках у зарубіжних дослідженнях: професійна ідентичність, сімейна роль і статус, подружня роль і статус, релігійна ідентичність, стать і вік.

Діагностичне використання прийому 20 тверджень потребує виявлення соціокультурних норм, специфікованих за віком і статтю, розв’язання теоретичних і методичних проблем кодування відповідей. Основні достоїнства не стандартизованих самозвітів з застосуванням контект – аналізу у порівнянні зі стандартизованими самозвітами пролягає у потенційному багатстві відтінків самоописів і у можливості аналізувати самоставлення, висловлене мовою самого суб’єкта, а не нав’язаного йому мовою дослідження. Це, проте, є і одним із обмежень цього методу – об’єкт з низькими лінгвістичними здібностями і навичками самоопису виявляється у гіршому положенні, ніж людина з багатою лексикою і навичками самоопису для передачі своїх переживань. Ці відмінності можуть затушковувати відмінності у самоставленні і „Я – концепції” у цілому. З ішого боку, будь – який контект – аналіз обмежує можливість врахування індивідуальної своєрідності піддослідного шляхом накладання готової системи катенгрії, тим самим наближуючи результати, отримані цим методом, до тих, які одержані за допомогою стандартизованих самозвітів. На не стандартизовані самозвіти також впливає стратегія само подачі, яка повинна врахуватись при інтерпретації результатів.

ІІІ. Ідеографічні техніки ґрунтуються на використанні психоматичних закономірностей, аналізі індивідуальних матриць. При цьому аналізі простір самоопису і його змістовні вісі не задаюься апріорно на основі усереджених даних, а виявляються у даного конкретного піддослідного. Результати ж інтерпретуються не шляхом співвіднесення з „нормою”, щодо інших характеристик того ж обьекта. Дані ідеографічні техніки також застосовуються у діагностиці „Я – концепції”. Ці методи насамперед використовуються для діагностики індивідуальної свідомості, але повністю застосовані і до аналізу свідомості диференційованої частини „Я – концепції”. ІВдеографічні техніки відомі також під назвами „техніка репертуарних решіток” або „репертуарні особистісні тести”. Основними труднощами у їх застосуванні є необхідність більш диференційованої системи діагностичнихбзаключень, яка ґрунтується на виявленні різноманітних індивідуальних варіацій, що виявляються цими методами.

ІУ. Використання проективних технік у дослідженнях само відношення і „Я – концепції у цілому викликано необхідністю редукції впливу стратегії само презентації і ґрунтується не на психоаналітичному тлумаченні проекції, а скоріше на уявленнях про прояв загальної властивості нашого відображення дійсності – його небезсторонності. Ця небезсторонність виявляється у ому, що структура особистості, зокрема і уявлення про себе, і співвідношення, може проектуватися у недостатньо структурованій ситуації. Проективні показники використовуються для аналізу трьох різних аспектів самоставлення, які не вдається виявити при аналізі прямого самозвіту. По - перше мова йде про ті несвідомі компоненти само відношення , які передбачають внутрішньо особистісні захисти, що не допускають це само відношення до свідомості: по – друге, про „непомічене, ненавмисне” само відношення, яке людина утрудняється адекватно вербалізувати, по – третє, про ту „небажану” самооцінку, яка суперечить соціально – прийнятим зразкам особистості.

Найчастіше для аналізу самовідношення використовується експресивна проективна методика малювання людини розроблена К. Махове.

Оскільки при інтерпретації існує відома невизначеність – чи відносити той чи інший аспект малюнка до „Я – концепції” та її аспекту само відношення, чи до зображувальної здібності людини – ряд авторів запропонували модифікацію методики, яка ґрунтується на наступній оцінці малюнка за тим чи іншими стандартами само оцінювальними шкалами. Були виділені графічні особливості малювання, які мають діагностичне значення: стать, форма частин, пропуск, деталей, орієнтація малюнка на аркуші, послідовність малювання. Ці особливості, проте, часто не мають достатнього теоретичного та емпіричного обґрунтування (Хоментауснас, 1985).

Тематичний апперцептивний тест (Мюррей) також належить до проективних технік, які використовуються для аналізу „Я – концепції” і само відношення зокрема. Його використання базується на тій основі, що опис героя відображає уявлення про себе оповідача.

Відомі також спроби використання для аналізу самоставлення тесту чорнильних плям Роршаха, тесту незакінчених речень.

Одна із найбільш популярних проективних методик – символічні завдання на виявлення, „соціального Я”. Діагностичний інструмент являє собою серію оригінальних символочних проективних спроб, спрямованих на вимірювання само відношення і само ідентичності.

Дослідження само відношення за допомогою проективних технік наштовхується з цілим рядом методичних і теоретичних проблем.

1. Перша проблема пов’язана з вибором таких емпіричних індикаторів категорій, які забезпечували б достатню однозначність і надійність при кодуванню індивідуальних протоколів.

2. Друга трудність полягає у відсутності простих і валідних критеріїв співставлення проективних показників само відношення.

3. Третя трудність плягає у необхідності спеціального доведення, що та чи інша частина прективнох проукції чи її аспект стосується саме само відношення,а не інших психологічних характеристик.

3. І нарешті використання проективних технік натикається на теоретичну проблему розробки обґрунтованої і несуперечливої системи категорій, яка могла б бути покладена в основу процедури кодування проективного змісту.

Рефлективними техніками ДЖ. Ліндсей назвав процедури, у яких люди здійснюють оцінку псих. своїх атрибутів, не усвідомлюючи, що вони оцінюють себе. У дослідженнях використовувалась для вимірювання самооцінки пред’явлення потайки від піддослідного отриманих фотографій його рук чи обличчя в профілі, записів голосу чи зразків почерку. В інших дослідженнях використовувались пред’явлення у стерео парі двох різних зображень людей, одним із яких був сам піддослідний, чи тахістоскопічні пред’явлення власних фотографій поряд з фотографіями інших людей.

Н адумку Бодальова, Сталіна, методичний прийом використовуваний рефрактивними техніками, є різновидом проективної техніки, але має те достоїнство, що полегшує доведення спрямованості оцінки на самого суб’єкта.

3. Опитувальник само відношення розроблений В.В. Століним в 1985 р. він являє собою багатомірний психодіагностичних інструмент, заснований на принципі стандартизованого самозвіту, спрямований на дослідження комплексу факторів ставлення до себе. Методика містить 62 пункти, сформульовані у вигляді тверджень. Використовуються 2 варіанти відповідей: „згоден” і „не згоден”. На етапі розробки результати опитувальника були піддані факторному аналізу. В результаті були відібрані та інтерпретовані 7 факторів, які лягли в основу чотирьох шкал опитувальника:

1. Самоповага (14 пунктів) – шкала спрямована на відображення аспектів само відношення до своїх здібностей, енергії, самостійності, оцінки можливостей контролювати своє життя, ступеня віри в свої сили.

2. Ауто симпатія (16 пунктів) – школа на позитивному полюсі об’єднує довіру до себе і позитивну самооцінку. На негативному полюсі – бачення в собі переважно недоліків, низьку самооцінку, схильність до самозвинувачення.

3. Самоінтерес (8 пунктів) – відображення міри близькості до себе, інтерес до власних думок і почуттів, впевненість у власному інтересі для інших.

4. Очікуване ставлення від оточуючих (13 пунктів) – відображення очікування позитивного чи негативного ставлення до себе з боку оточуючих.

Поряд з наведеними факторами – шкалами в опитувальнику – передбачена можливість оцінювання за узагальненим фактором „глобального само відношення” (почуття „за” чи „проти” себе). ........... само відношенню підраховується на підставі врахування відповідей на 30 пунктів опитувальника.

Опитувальник стандартизований на контингенті із 260 піддослідних. Є дані про задовільну надійність ре тестову (коефіцієнти від 0,57 до 0,90 за окремими шкалами, інтервал ре тесту 7-10 днів). Проведені дослідження щодо характеристики валідності конструктної.

Опитувальники само відношення рекомендуються для застосовування у консультативних цілях і наукових дослідженнях.