Лекція №1

Тема: ПСИХОДІАГНОСТИКА ЯК НАУКА І ЯК ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Загальні уявлення про психодіагностику як науку і практичну діяльність.

2. Історичний розвиток психодіагностики.

3. Професійно-етичні аспекти психодіагностики. Етичний кодекс психолога.

Мета:розкрити сутність психодіагностики як науки і практичної діяльності.

Основні поняття теми:психодіагностика, наука і практична психодіагностика, психологічна корекція, психологічне консультування, психометрія, психодіагностичне обстеження, психодіагностичний метод, психологічний діагноз.

Обрані методи:лекція.

Професійна спрямованість:знання даної теми дозволять майбутнім педагогам усвідомити психодіагностику як науку і практичну діяльність, професійно-етичні аспекти психодіагностики та забезпечувати індивідуальний підхід при організації навчально-виховного процесу.

Основна література:

1. Анастази А. Психологическое тестирование в двух книгах, книга-1 под редакцией К.М. Гуревича, В.И. Лобовского, - М.: Педагогика, 1982.

2. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике, - СПб: Питерком, 1999.

3. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. Перевод с английского.- М.: МГУ, 1982.

4. Общая психодиагностика / Под редакцией А.А. Бодалева, В.В. Столина. М.: МГУ, 1987.

5. Основи практичної психології. В. Панок, Т. Титаренко, Н.Чепелєва та інші. – К., 1999.

6. Немов Р.С. Психология: В 3-х книгах. Кн.3: Психодиагностика. Введение в научное исследование с элементами математической статистики. – М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1999.

7. Психологическая диагностика: Проблемы исследования / Под ред. К.М. Гуревича. – М.: Педагогика, 1981.

8. А.Г. Шмелев и коллектив: Основы психодиагностики, - М.: Ростов-на-Дону, «Феникс», 1996.

Додаткова література:

1. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. К.: Здоров'я, 1995.

2. Психологическая диагностика детей и подростков. Учебное пособие для студентов / Под ред. К.М. Гуревича, Е.М. Борисовой. – М.: Международная педагогическая академия, 1995.

3. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. М.: Просвещение, 1991.

Теми для рефератів:

1. Історичний розвиток психодіагностики.

2. Професійно-етичні аспекти психодіагностики.

1. Слово «психодіагностика» означає дослівно «постановка психологічного діагнозу», чи прийняття кваліфікованого розв'язку щодо психологічного стану людини в цілому або щодо певної окремо узятої психологічної властивості..

Даний термін неоднозначний, і у психології склалось 2 його розуміння. Одне із визначень поняття «психодіагностика» відносить його до спеціальної галузі психологічних знань, що стосуються розробки і використання у практиці різних психодіагностичних засобів. Психодіагностика у цьому її розумінні є наукою, у межах якої ставляться такі загальні запитання:

1. Яка природа психологічних явищ і принципова можливість їх наукової оцінки?

2. Які загальні наукові підстави (яке наукове підґрунтя) для принципового пізнання і кількісної оцінки психологічних явищ, що склалося на даний момент часу?

3. Якою мірою застосовувані у теперішній час засоби психодіагностики відповідають загальнонауковим методологічним умовам?

4. Які основні методологічні вимоги ставляться до різних засобів психодіагностики?

5. Які підстави достовірності результатів практичної психодіагностики, включаючи вимоги, що ставляться до умов проведення психодіагностики, засобів обробки отриманих результатів і способів їх інтерпретації?

6. Які основні процедури конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики, включаючи тести?

Друге визначення терміну «психодіагностика» вказує на специфічну сферу діяльності психолога, пов'язану з практичною постановкою психологічного діагнозу. Тут розв'язуються не скільки суто практичні питання, що стосуються організації та проведення психодіагностики. Психодіагностика як практична діяльність включає в себе:

1. Визначення професійних вимог, що ставляться до психолога як до психодіагноста.

2. Встановлення переліку знань, вмінь та навичок, якими він повинен володіти, щоб успішно виконувати свою роботу.

3. З'ясування мінімуму практичних умов, дотримання яких є гарантією того, що психолог дійсно успішно і професійно оволодів тим чи іншим методом психодіагностики.

4. Розробка програм, засобів і методів практичної підготовки психолога у галузі психодіагностики, а також оцінки його компетентності у цій галузі.

Отже, перше визначення терміну «психодіагностика» вказує на відповідну галузь наукових психологічних знань та досліджень, а друге – на специфічну галузь практичного застосування психологічних знань. Як сфера науки психодіагностика включає в себе принципи, процедури та способи перевірки науковості різних методів психодіагностики. Як галузь практики вона орієнтована на професійні знання та вміння, пов'язані з практичним застосуванням її методів. І в тому і в іншому випадку мова йде про способи оцінки психічних процесів, властивостей і станів людини. Теоретична психодіагностика науково обґрунтовує, як це краще зробити, а практична психодіагностика показує, як це слід робити правильно і надійно.

Обидва комплекси питань – теоретичні та практичні – тісно взаємопов'язані. Щоб бути спеціалістом високої кваліфікації у цій сфері, психолог повинен достатньо добре володіти як науковими, так і практичними основами психодіагностики. Те або інше окремо, тобто знання лише наукових основ методики чи знання методики без розуміння її наукового обґрунтування, не забезпечує високого рівня професіоналізму у цій галузі.

Практично психодіагностика використовується у самих різних галузях діяльності психолога: і тоді він виступає як автор чи учасник психолого-педагогічних експериментів, і тоді, коли він зайнятий психологічним консультуванням чи психологічною корекцією. Але найчастіше у роботі практичного психолога психодіагностика виступає як окрема, досить самостійна сфера діяльності. Її метою стає постановка психологічного діагнозу, тобто оцінка наявного психологічного стану людини.

Крім названих галузей наукової та практичної психології, психодіагностика застосовується і інших її галузях, наприклад, у медичній психології, патопсихології, інженерної психології, в психології праці – всюди, де вимагається точне знання ступеня розвитку нових психологічних властивостей людини.

У всіх описаних випадках наукова і практична психодіагностика розв'язує ряд типових для неї завдань:

1. Встановлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливості поведінки.

2. Визначення ступеня розвиненості даної властивості, її вираження у певних кількісних і якісних показниках.

3. Опис діагностованих психологічних і поведінкових особливостей людини у тих випадках, коли це необхідно.

4. Порівняння ступеню розвиненості досліджуваних властивостей у різних людей.

Всі перелічені завдання у практичній психодіагностиці розв'язуються або кожне окремо, або комплексно залежно від цілей обстеження. Причому практично у всіх випадках, за виключенням якісного опису результатів, вимагається володіння методами кількісного аналізу, зокрема методами математичної статистики.

Таким чином, психодіагностика являє собою досить складну галузь професійної діяльності психолога, яка вимагає спеціальної підготовки. Сукупність всіх знань, вмінь і навичок, якими повинен володіти психолог-діагност, настільки велика, а самі знання, вміння та навички настільки складні, що психодіагностика розглядається як особлива спеціалізація у роботі професійного психолога. І дійсно, там, де підготовка практичних психологів ведеться давно і успішно, у США, наприклад, прийнято, що спеціалістів у цій галузі готують із числа з вищою психологічною, у виняткових випадках – педагогічною, освітою на дворічних спец факультетах практичних психологів при університетах. Випускники цих факультетів отримують одну із спеціалізацій: психодіагностика, психологічне консультування і психокорекція. Лише наявність диплому про вищу спеціальну освіту дає їм юридичне право займатись практичною психодіагностикою. У цьому переліку спеціалізацій психодіагностика не випадково знаходиться на першому місці. Без неї не може обійтись жоден спеціаліст-психолог будь-якого профілю, якщо він має справу не лише з теорією.

Вимоги, що ставляться до сучасних методів психодіагностики:

1. валідність, надійність, однозначність і точність – це основні вимоги, яким повинні відповідати науково обґрунтовані методи психодіагностики;

2. Крім основних, є ряд додаткових вимог, що ставляться до вибору психодіагностичних методик:

• обрана методика повинна бути найбільш простою з усіх можливих і найменш громіздкою із тих, які дозволяють отримати бажаний результат. У цьому випадку простій опитувальній методиці може надаватись більша перевага, ніж складному тесту;

• обрана методика повинна бути зрозумілою і доступною не лише для психолога, але й для піддослідного, вимагати мінімуму фізичних і психологічних умінь для проведення психодіагностики;

• інструкція до методики повинна бути простою, стислою і достатньо зрозумілою без додаткових пояснень. Інструкція повинна настроювати піддослідного на добросовісну роботу і включати можливість виникнення у нього побічних мотивів, здатна негативно вплинути на результати, зробити їх сумнівними. В ній, наприклад, не повинно бути слів, які настроюють піддослідного на певні відповіді чи натякають на ту чи іншу оцінку цих відповідей;

• обставини та інші умови проведення психологічного дослідження не повинні містити у собі побічних подразників, які відволікають увагу піддослідного від справи, змінюють його ставлення до психологічного дослідження і перетворюють його із нейтрального та об'єктивного в упереджене та суб'єктивне. Не допускається, як правило, щоб під час проведення психологічного дослідження був присутній ще хтось крім психодіагноста та піддослідного, звучала музика, чулись сторонні голоси.

2. Передісторія психодіагностики обчислюється багатьма століттями. Перші так звані «тести», тобто випробування, перевірки, призначені для визначення індивідуальних психологічних відмінностей, були відомі більше 4 тис. років тому. Історія древніх цивілізацій дає тому немало свідчень.

Історія сучасної психодіагностики починається з першої чверті ХІХ століття, тобто з початку так званого клінічного періоду у розвитку психологічних знань. Цей період характеризується тим, що головну роль у здобутті та аналізі емпіричних психологічних знань про людину починають відігравати лікарі (до них цим займались філософи і письменники). Лікарів цікавили причини походження важковиліковуваних і поширених у ті роки в розвинутих країнах світу душевних захворювань і неврозів. Лікарі-психіатри починають вести у клініках Європи систематичне спостереження за хворими, записуючи і аналізуючи результати своїх спостережень. В цей час з'являються такі методи психодіагностики, як спостереження, опитування, аналіз документів. Проте в цілому психодіагностика в ці роки носила ще нечіткий, довільний характер, це, зокрема, відбувається тому, що методи психодіагностики в той час носили ще якісний характер.

Початком створення кількісних методів психодіагностики слід вважати другу половину ХІХ століття – той час, коли під керівництвом В. Вундта була створена перша в світі експериментальна психологічна лабораторія, де у цілях психодіагностики стали застосовуватись технічні прилади і пристрої. До цього часу належить відкриття основного психофізичного закону, який, показавши кількісний зв'язок міх фізичними і психологічними явищами, прискорив створення засобів кількісної психодіагностики. Основний психофізичний закон відкрив можливість вимірювання психологічних явищ, і це відкриття привело до створення так званих суб'єктивних шкал для вимірювання відчуттів. У відповідності з цим законом основним об'єктом вимірювання стали відчуття людини, і тривалий час, до кінця ХІХ століття, практична психодіагностика обмежувалась вимірюванням відчуттів.

Початковим періодом становлення сучасних методів психодіагностики, які стосуються основних психологічних процесів, властивостей і етапів людини слід вважати кінець ХІХ – початок ХХ ст. В цей час досить активно і не без участі професійних психологів розвиваються ті галузі теорії ймовірностей і математичної статистики, на які далі стали спиратися наукові методи кількісної психодіагностики. Значна частина методів первинної та вторинної статистичної обробки експериментальних даних, з'явилась якраз у ці роки. Проте спочатку математичну статистику стали застосовувати не в психології, а в інших науках: біології, економіці, медицині.

Дещо пізніше почалось творення спеціальних засобів кількісної психодіагностики психологічних явищ, наприклад факторного аналізу. Вперше він був використаний для психодіагностики рис особистості та рівня інтелектуального розвитку.

Перший спеціальний психометричний заклад був створений в Англії видатним англійським психологом Ельтоном. В 1884 році він створив Антропометричну лабораторію, одним із завдань якої стало отримання статистичних даних про людські здібності. Гальтон виступив ініціатором застосування статистики у психології, і йому належить заслуга у розробці самих статистичних методів. Саме Гальтон у 1877 році запропонував використовувати у психології метод кореляції. Гальтон залучив до співробітництва з психологами таких вчених-математиків, як Пірсон і Фішер, і вони прославились у математичній статистиці не в останню чергу завдяки спільним роботам з психологами. Фішер винайшов дисперсійний аналіз, а Спірмен – факторний аналіз. Обидва проявили себе в психології не меншою мірою, ніж у математиці. Спірмен, зокрема, ввійшов в історію психології завдяки своїй класичній праці «Загальний інтелект, об'єктивно визначений і вимірений» (1904 р.). Г. Айзенк та Р. Кет тел пізніше застосовували факторний аналіз для психодіагностичних рис особистості.

Одним із перших стастично обгрунтованих тестів інтелекту розробив і опублікувавв 1905-1907 рр. французький вчений А. Біне. Пізніше з іншим французьким вченим Т. Сімоном він вдосконалив цей тест, який ввійшов в історію психодіагностики як тест Біне-Сімона.

У другій половині 20- х років ХХ століття стали з'являтись нові психологічні, в тому числі інтелектуальні та особистісні , тести, які дозволяли здійснювати психодіагностику різних процесів і властивостей людини. Історично останніми серед психодіагностичних засобів кількісного характеру виникли і ввійшли у практику ті, які пов'язані з соціально-психологічними дослідженнями. Це соціометричних тест, створений американським психологом Я.Морено, і множина вимірювальних методик, розроблених групою американських соціальних психологів-учнів і послідовників К. Левіна.

На 50-60 рр. ХХ століття припала основна кількість різноманітних психодіагностичних методик. Це були роки найбільшої психометричної активності вчених-психологів.

Немалою мірою створенню і розробці психодіагностики сприяла загальна криза психологічної науки, яка виникла на межі ХІХ і ХХ ст. Криза чітко виявила недоліки старої, інтроспективної психології, пов'язані насамперед з відсутністю науково обгрунтованих засобів точної психодіагностики, особливо таких складних, як здібності, інтелект та особистість. Розробка відповідних методів стала початком виходу психології із стану кризи, оскільки новостворені методи дозволяли отримувати не умоглядні та суб'єктивні, а точні та об'єктивні знання про психологічні процеси, властивості і стани людини. Такі знання були значно надійнішим підґрунтям для теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій, ніж умоглядні заключення, які майже повністю базувалися на інтроспекції. В результаті досить швидко психологія збагатилась новими, більш надійними теоріями і стала не лише достойною академічною, але практично корисною наукою. Відкрились широкі можливості для розвитку прикладних галузей знань, які базувались на психодіагностиці: психології праці, психофізіології, інженерної та медичної психології, педагогічної психології.

Сучасна психодіагностика виділилась в окрему галузь наукових і практичних психологічних знань. Створена множина психодіагностичних методик, кількість яких продовжує швидкими темпами збільшуватись. Все більш широке застосування у психодіагностиці знаходять сучасні методи математики і фізики, а також засоби інтерактивної психодіагностики, наприклад ЕОМ.

3. Практична психодіагностика – це дуже складна і відповідальна галузь професійної діяльності психологів. Вона вимагає відповідної освіти, професійної майстерності і може зачіпати долі людей, наприклад, коли на її основі ставиться медичний або судово-психологічний діагноз, здійснюється конкурсний відбір чи прийом на роботу. У цьому зв'язку до психодіагностики та психодіагностів ставляться ряд соціально-етичних вимог. Частина з них включена в етичний кодекс практичного психолога, розроблений у відповідності з міжнародними професійно-етичними стандартами, прийнятими у роботі психолога. Основні ідеї цих стандартів можуть бути стисло сформульовані у вигляді таких принципів:

   1. відповідальності;

   2. компетентності;

   3. етичної та юридичної правомочності;

   4. кваліфікованої пропаганди психології;

   5. конфіденційності;

   6. благополуччя клієнта;

   7. професійної кооперації;

   8. інформування клієнта про цілі обстеження;

   9. морально-позитивного ефекту дослідження;

   10. громадськості та патріотизму.

Р.С. Немов виділяє такі принципи психодіагностики:

1. принцип дотримання таємниці психодіагностики передбачає нерозголошення її результатів без персональної згоди на це тієї особи, на якій проводилась психодіагностика. Цей принцип стосується повнолітніх осіб. Якщо мова йде про неповнолітніх, то на розголошення результатів їх психодіагностики обов'язково вимагається згода батьків чи замінюючи їх осіб, що несуть моральну і юридичну відповідальність за дітей. Виключення становлять випадки, коли психодіагностика проводиться у наукових цілях як частина експериментального дослідження, але в цьому випадку, як правило, не рекомендується вказувати у публікаціях точні імена і прізвища піддослідних.

2. принцип наукової обґрунтованості психодіагностичної методики вимагає того, щоб вона , як мінімум була валідною і надійною, тобто давала такі результати, яким можна довіряти.

3. принцип ненасення шкоди передбачає, що результати психодіагностичного дослідження ні в якому разі не можна використовувати на шкоду тій людині, яка проходить психодіагностичне обстеження. Якщо психодіагностика проводиться у цілях конкурсного відбору чи при прийомі людини на роботу, то даний принцип застосовується разом з принципом відкритості результатів психодіагностики для обстежуваного, який вимагає інформації про те, що і як у нього буде тестуватися, які результати його обстеження, а також про те, яким чином вони будуть використовуватись для вирішення його долі.

4. принцип об'єктивності висновків із результатів тестування вимагає, щоб вони були науково обґрунтованими, тобто витікали із результатів тестування, проведених за допомогою валідних і надійних методик, а не визначались і ніяк не залежали від суб'єктивних установок тих, хто проводить тестування чи користується його результатами.

5. принцип ефективності запропонованих рекомендацій передбачає, що такі рекомендації обов'язково повинні бути корисними для тієї людини, якій вони даються. Не дозволяється пропонувати людині ті практичні рекомендації із результатів тестування, які для неї не потрібні, даремні, або можуть привести до небажаних, непередбачуваних наслідків.

До психологів, які займаються психодіагностикою, ставляться особливі кваліфікаційні вимоги:

1. гарна теоретична підготовка, яка передбачає глибокі знання тих психологічних теорій, на яких ґрунтуються використовувані психологами псих діагностичні методи і з позицій яких здійснюється аналіз та інтерпретація отриманих результатів. Якщо, наприклад, такими методами є проективно-особистісні тести, то для компетентного і професійного їх використання необхідно бути добре знайомими з основами психоаналітичної теорії особистості. Знання лише часткової методики, без знання її теоретичної основи недостатньо для професійної роботи у галузі психодіагностики, оскільки може привести до серйозних помилок в аналізі, інтерпретації та висновках із результатів обстеження людей. Наприклад, ММРІ був створений, валідизований і нормований на виборках людей, що мають різні психологічні порушення. На практиці він найчастіше з успіхом використовується для клінічної діагностики особистості, тобто для встановлення того, наскільки досліджувана людина відрізняється від норми у медичному значенні цього слова – нормальна вона чи ненормальна у психологічному відношенні, здорова чи хвора. Проте ці особливості і в описі даного тесту найчастіше відсутні. Професійно не підготовлена людина може вирішити, що тест являє собою загально психологічний особистісний тест і дозволяє оцінити у людини рівень розвитку будь-яких якостей, зокрема необхідних для занять різними видами діяльності. Виникає ідея використання цього тесту у цілях визначення професійної придатності людини до певної посади. Тут не враховується непомітна для професіонала, але дуже істотна для спеціаліста деталь: норма тут відображає стан здоров'я людини, а не профпридатність, тим більше до керівної роботи. І виходить казус: будь-яку психічно здорову людину визначають професійно придатною до керівної роботи, а інше не враховується.

2. вміння встановлювати психологічний контакт з людьми, викликати їх довіру і досягати щирості у відповідях.

3. доскональне знання психодіагностичних методик і умов їх правильного застосування. Знання правил застосування психодіагностичних методик при їх дотриманні дозволяє одержати достовірні результати, а порушення веде до серйозних помилок. Яким би гарним не був сам по собі тест, при його застосуванні обов'язково необхідно враховувати ситуацію, індивідуальні особливості піддослідних, їх наявний стан та інші релевантні психодіагностичне фактори.

4. наявність достатнього досвіду практичного використання психодіагностичних методик. Особливо це стосується проективних і ряду інших, які використовують конвент-аналіз, інтуїтивні чи нестандартні процедури аналізу та інтерпретації результатів, які залежать від експериментатора, його стану. Досвід застосування таких психодіагностичних методик повинен бути безперервним, оскільки тривалі перерви у використанні методики ведуть до втрати необхідних знань, вмінь і навичок і до зниження якості роботи з нею.

При проведенні психодіагностики обов'язковим є дотримання таких морально-етичних норм:

1. Людину не можна піддавати психологічному обстеженню проти її волі за винятком особливих випадків чи судової, чи медичної практики, що передбачені законом.

2. Перед проведенням психологічного тестування людину необхідно попередити про те, що в процесі дослідження вона мимовільно видати таку інформацію про себе, свої думки і почуття, яку сама не усвідомлює.

3. Будь-яка людина, якщо це не передбачено законом, має право знати результати свого тестування, а також те, де, ким і як вони можуть використовуватися.

4. Результати психологічного тестування надаються тестованому тим, хто проводить обстеження, в доступній для правильного розуміння формі.

5. При тестуванні неповнолітніх дітей, їх батьки чи замінюючи їх особи мають право знати результати тестування дитини.

6. Якщо тестування здійснюється з метою визначення рівня психологічного розвитку людини, у конкурсному відборі чи оформленні на роботу, то людина також має право знати не лише цілі тестування, але й те, ким і на якій основі про неї будуть робитись висновки за підсумками тестування.

7. Основна відповідальність за належне застосування на практиці психологічних тестів лежить на психологах, особах і організаціях, які користуються ними.

У ряді країн, де суспільно-економічна система є більш стабільною, ніж країні, існують державні, юридично оформлені обмеження. Вони включають такі обов'язкові норми:

1. Більшу частину психологічних тестів, що використовуються для профвідбору та експертизи, забороняється відкрито друкувати у засобах масової інформації, щоб ними не могли користуватися недостатньо кваліфіковані люди і щоб не було викривлень у практиці застосування таких тестів, пов'язаних з попереднім знайомством з ними.

2. Психологи, що використовують психологічні тести і здійснюють психологічне консультування, повинні мати диплом про вищу психологічну освіту або вчений ступінь не н нижче кандидата психологічних наук, а інші особи, що здійснюють цю практику – ліцензію на право займатися такою діяльністю.