1.2.Історичні аспекти виникнення меморіальних музеїв на Прикарпатті..
Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість учених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися в храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У ХVII—XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів знаходились у феодальних замках та династичних маєтках (Я. Собєського у Жовкві, Синявських у Бережанському замку, Вишневецьких у замку в Вишнівці, галерея Сапег у Кодні, К. Розу-мовського у Батурині тощо).
Власне музеї в Україні почали виникати в першій половині XIX ст. У цей час було відкрито кілька музеїв різних профілів, у тому числі Миколаївський (1806 p.), Феодосіївський (1811 p.), Одеський (1825 p.), Керченський (1826 p.), Музей старожитностей Катеринославської губернії (1849 p.). Основні фонди цих музеїв становили матеріали археологічних розкопок.
"На початок 1986 р. в Україні налічувалось 7924 громадські музеї, 396 з них здобули почесне звання "народний". З 470 райцентрів 387 мали краєзнавчі громадські музеї. В Громадських музеях України — близько 2200 тис. оригінальних експонатів..." , — писав П. Т, Тронько у своїй праці "Історичне краєзнавство в Українській PCP"[2]
На початку XX ст. в Україні створюються меморіальні музеї. Так, 1904 р. у Ялті відкрито меморіальний музей А. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченкові, І. Я. Франкові, Лесі Українці або іншим діячам української культури [1].
Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, Б. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.
На теренах Прикарпаття перші меморіальні музеї з’явилися у середині ХХ століття, це було дуже вагомим кроком, оскільки під дією тогочасної тоталітарної влади СРСР, на Україні заборонялася пропаганда всього українського, що несло за собою національний характер. Влада завжди боялася молодих українських радикалів, які готові були боротися до останнього і покласти голову за рідну Батьківщину. Так у ті часи існували лише приватні колекції, але з часом, коли Україна виборола незалежність, саме експонати людей, які захоплювались колекціонуванням, стали підґрунтям і основою експозиції меморіальних музеїв у нашій області.
РОЗДІЛ II Характеристика основних видів меморіальних музеїв Івано-Франкіської області
2.1 Історико-меморіальні музеї
Історико-меморіальні музеї відображають у хронології історичні події пов’язані з видатною людиною на честь якої відкрито музей. Ці музей зберігають експонати пов’язані з життям і діяльністю особистості, пропагують серед народу героїчне минуле України і доносять докази видатних подій.
На території Івано-Франківської області діють такі видатні Історико-меморіальні музеї як:Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша у Івано-Франківську, Історико-меморіальний музей Степана Бандери у с.Старий Угринів, Музей «Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах» та багато інших.
Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (дод.1) було відкрито у вересні 1995 р., а в 1997 р. музей отримав статус державного. Експозиція складається з найцікавіших історичних матеріалів часів опришківського руху та художніх творів, присвячених народному меснику Олексі Довбушу.
В основі експозиції музею — приватна колекція директора музею, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча України Володимира Грабовецького. Дослідник присвятив майже 45 років на збір матеріалів, пов'язаних з життям і діяльністю Олекси Довбуша. Олекса Довбуш — легендарний герой Карпат, один з ватажків опришківського руху, що боровся за визволення поневоленого селянства. У музеї відвудувачі можуть ознайомитися з такими експонатами:
- документи та наукові праці про опришківський рух на Прикарпатті;
- художні твори, присвячені Олексі Довбушу;
- картини, виконані ще за життя Олекси Довбуша, а також ілюстрації пізніших часів на одноіменну тематику;
- рукопис літературного сценарію до кінофільму «Олекса Довбуш» (Л. Дмитерка та В. Іванова);
- легендарна сокирка Довбуша, яку два століття зберігали нащадки свідків загибелі опришка.[19]
Експозиція музею заснована на матеріалах з приватної колекції відомого українського вченого-історика, професора, академіка, доктора історичних наук Володимира Грабовецького. Це оригінали та копії суднових протоколів, актові матеріали з історії соціально-економічних відносин, твори поетів, прозаїків, драматургів, композиторів, художників, кінематографістів.
музей Олекси Довбуша складається з двох експозиційних залів. Перший зал починається зі стенду, присвяченого засновникові музею Володимиру Грабовецькому. Наступна експозиція присвячена Галицько-Волинському князівству. На стендах знаходяться матеріали про повстання селян Прикарпаття у 1490–1492 р.р. проти панської Польщі під проводом Мухи, бій під Рогатином у 1490 р. Експонуються картини боротьби населення під проводом Семена Височана та Івана Грабовського у 1648 р.
У другому залі історико-меморіального музею Олекси Довбуша експонуються матеріали, які розкривають соціально-економічні передумови розвитку опришківського руху під проводом Олекси Довбуша, письмові документи, карти, схеми, а також художні та скульптурні зображення ілюстрації становище Галичини в першій половині XVIII ст. Почесне місце в експозиції другого залу музею займає живописне декоративне панно художника В. Масюткін-Черкеса «Олекса Довбуш у Чорногорі».
Цікавими експонатами історико-меморіального музею Олекси Довбуша є різні види зброї, одяг, деякі речі опришків. На останній вітрині знаходиться художня література про Олексу Довбуша та опришків.[20]
Один з найцінніших експонатів - топір Олекси Довбуша. Цю реліквію понад два століття свято зберігали Космачани – нащадки свідків загибелі Олекси, а також цінний експонат – рукопис літературного сценарію Любомира Дмитерка і Віктора Іванова до кінофільму „Олекса Довбуш”.
Історико-меморіальний музей Степана Бандери.
Історико-меморіальний музей Степана Бандери, який знаходиться на Калущині в с. Старий Угринів, присвячений особистості, іменем якої називався національно-визвольний рух 1940-50-х років ХХ століття за побудову та утвердження української держави. Це ім’я було синонімом борця, гідного і відданого патріота своєї Батьківщини, готового до самопожертви задля осягнення високої мети.
21 січня 1991 року відбулась спільна сесія Калуських міської та районної Рад, яка прийняла рішення про будівництво меморіального комплексу в Старому Угринові.
Хата Степана БандериВідновлення хати-плебанії відбувалося відповідно до проведених працівниками музею та краєзнавцями досліджень. Було відновлено інтер`єр кімнат, в яких проживала сім`я Бандер, наповнено його оригінальними речами, що були власністю сім`ї, автентичними речами, переданими членами інтелігентних родин Прикарпаття, та зібраними під час науково-дослідницьких експедицій працівниками музею.
Перший експозиційний зал розкриває відвідувачам процес формування національної свідомості галичан, державотворчі процеси початку ХХ століття, в яких активну участь приймав о. Андрій Бандера, середовище, в якому ріс і мужнів Степан Бандера. Тут представлені матеріали, які ілюструють період навчання Степана Бандери в Стрийській гімназії, його участь у «Пласті» та підпільній гімназійній організації. Також тут відображено його громадську діяльність в рідному селі: відновлення діяльності театрального гуртка, праця в читальні «Просвіти», створення кооперативу, заснування осередку товариства «Луг» і, звичайно, організація націоналістичного підпілля на теренах Калущини.
У другому залі представлено історію виникнення та діяльність підпільних націоналістичних організацій УВО та ОУН, їх боротьбу проти польської та радянської влади, розкрито процес становлення Степана Бандери як Провідника ОУН, а також зорганізовані ним пропагандистські та інші акції. Центральна частина експозиції присвячена відомому політичному процесові проти 12 членів ОУН, який відбувався у Варшаві (так званий Варшавський процес). Матеріали висвітлюють міжнародні події, які передували Другій світовій війні, та нову хвилю українського національного піднесення, апогеєм якої стало проголошення у Львові Акту відновлення Української Держави та формування Українського Державного правління, а також трагічну долю молодої держави та її керманичів.
Особисте життя Провідника висвітлюється в третьому залі. Тут розміщені унікальні світлини із сімейного архіву Бандер: прогулянки Степана Бандери із дітьми, дружиною та друзями до лісу, поїздки в гори та на море, катання на лижах.
Музей Степана Бандери Експозиція четвертого залу завершує розповідь про життєвий шлях великого Борця за волю України. Тут відображено перебування Степана Бандери на еміграції, створення та діяльність Закордонних Частин ОУН, розміщено ряд особистих речей Провідника: особиста друкарська машинка; посвідчення та документи на ім’я StepanPopel, під яким проживав Степан Бандера; посмертна маска. Велику увагу приділено загибелі Провідника та подальшим подіям, що були із цим вбивством пов`язані.
Героїчна боротьба Української Повстанської Армії на теренах Калуської округи (ТВ 23 «Магура»), процес формування та діяльність повстанських відділів на Калущині, а також діяльність членів націоналістичного підпілля на даному терені висвітлена в окремій частині експозиції четвертого залу. Особливого колориту додає композиція «Повстанець в лісі».
Розкривається в цьому залі і ще одна трагічна сторінка нашої історії: масові депортації населення Західної України у віддалені райони Радянського Союзу. Мовчазними свідками цих жахливих акцій є не тільки світлини, а й цікаві речові матеріали, такі як листи, саморобні листівки, вишивані хусточки, які дарували близьким на спомин, та багато інших речей.
Зацікавлює відвідувачів і криївка, відтворена на зразок тих, які використовувалися підпільниками в часи української визвольної боротьби.
Окрім цього на території комплексу можна побачити гранітну плиту на місці, де знаходились два перші пам’ятники Степану Бандері, відновлену каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, криницю, погріб.[25]
Музей «Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах»(дод.4)
30 червня 2007 р. на честь 100-річчя від дня народження видатного українського військово-політичного діяча, керівника Проводу Організації Українських Націоналістів в Україні, Головного командира Української Повстанської Армії генерал-хорунжого Романа Шухевича («Тараса Чупринки») у с. Княгиничі Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. відкрито музей «Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах».[21]
На урочистості з нагоди відкриття музею завітало чимало гостей, зокрема: почесні громадяни с. Княгиничі Ольга Ільків та Любомир Полюга – зв’язкові «Тараса Чупринки»; Юрій Шухевич – син Головного командира УПА; Богдан Сорока – син Катерини Зарицької, соратниці Романа Шухевича; Роман Ткач – голова Івано-Франківської облдержадміністрації; Зіновій Береговський – заступник голови Івано-Франківської обласної ради; Іван Росіцький – голова Рогатинської райдержадміністрації; Олег Вовкун – заступник голови Рогатинської районної ради.
Музей облаштовано в будинку, де в буремні 1946–1947 рр. була підпільна конспіративна «хата» Романа Шухевича під умовною назвою «Короленко». Ініціатором та координатором створення музею був Любомир Полюга. Проект реставрації кімнат музею виконали науковці кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» – знаний архітектор-реставратор Кость Присяжний і архітектор Ігор Бокало. Ремонтно-реставраційні роботи проводилися під безпосереднім керівництвом Івана Росіцького. Створювати музей активно допомагали мешканці й вихідці сіл Княгиничі та Загір’я. Це, насамперед, Остап Боднар, Йосип Бойко, Ярослав Бурак, Михайло Жигаль.
У першій музейній кімнаті на стіні, навпроти вхідних дверей, розташовані стенди-фотоколажі, що висвітлюють життя і діяльність Романа Шухевича та структуру УПА. По периметру кімнати розміщено вітрини, на яких: оригінали та копії документів Романа Шухевича, його бритва; книжки про життя та діяльність головного командира УПА; особисті документи Катерини Зарицької, Ольги Ільків, Любомира Полюги; а також Універсал і Платформа УГВР, тексти лекцій старшинської школи УПА, бофони (з приватної колекції учасника визвольних змагань, табірного побратима Любомира Полюги – Пантелеймона Василевського); вишиті Катериною Зарицькою краватки (синові Богдану і чоловікові Михайлу Сорокам), її гаманці та записники (передав до музею син Богдан); годинник, подарований Ользі Ільків Катериною Зарицькою, тексти віршів «О. Звіробій», валіза, з якою Ольга Ільків повернулася із ҐУЛАҐу, вишита нею шапочка для сина Володимира та деякі її художні роботи; наспин-ний табірний номер Любомира Полюги; сорочка, вишита в ҐУЛАҐу майбутньою дружиною Дариною Масюк із виторочених ниток і передана в табір нареченому Любомирові; дерев’яна ложка в’язня Любомира Полюги, альбом його табірних світлин та книжки спогадів.
Хату «Короленко» організувала Катерина Зарицька. Вона залучила для реалізації складеної легенди про переселенців з Польщі Ольгу Ільків («Роксоляну») з донькою та її маму Розалію. Згодом, у зв'язку з вагітністю «Роксоляни», довелося терміново шукати для неї фіктивного чоловіка. Роль «чоловіка» (Богдана Томівчаківа) виконував Любомир Полюга, якого Роман Шухевич знав особисто. Квартира була в будинку, де мешкав сільський голова, а близько ста метрів від неї розташовувався гарнізон «стрибків».
У другій кімнаті відтворено інтер’єр 1946–1947 рр.: ліжко (над ним висить «шлюбний портрет» підпільників), шафа, стіл, крісла, швейна машинка (засвідчувала про «кравецький заробіток» жінок-підпільниць).
У третій кімнаті музею – ліжко, ліжко-пріче, два крісла, радіоприймач. У кутку – кухня, навпроти – заслона. Біля кухні була яма, на дні якої – вхід до криївки, що закривався лядою. Криївка (розмір: 1,00 х 1,45 х 3.00 м) була розрахована на три особи. У випадку небезпеки вхід до криївки закривали лядою. На неї висипали картоплю, мішок з якою завжди був біпя входу до криївки.
Викладач Національного університету «Львівська політехніка» Андрій Кузик підготував матеріали для експозиції, виготовив стенди-фотоколажі та оформив першу кімнату музею. Мистець Орест Скоп надавав консультації з оформлення експозиції музею та виготовив стенд-фотоколаж, на якому показано Романа Шухевича з особами, котрі створювали йому умови для діяльності у квартирі «Короленко».
Криївку досліджував відомий архітектор-археолог, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Юрій Лукомський. [21.22]
. Літературно-меморіальні музеї
Літературно-меморіальні музеї висвітлюють життя і творчість письменника, його громадську діяльність, вшанування його пам'яті, та зберігання його творів. На території області проводять свою наукову-дослідницьку роботу такі музеї: Літературно-меморіальний музей Івана Франка (Криворівня), Музеї діячам Покутської Трійці (Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини у Снятині, Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника та літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у с.Торговиця)
Нині у Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області працює Літературно-меморіальний музей Івана Франка(дод.5), який розповідає про те, як Франко любив відпочивати і водночас працювати.
У 1953 році у хаті Василя Якіб’юка було відкрито кімнату-музей І.Франка, сільський клуб і бібліотеку.
У 1960-му за ініціативи Львівського університету ім. І. Франка (ректор Євген Лазаренко) та Івано-Франківського краєзнавчого музею будинок повністю передано під літературно-меморіальний музей Івана Франка. Першою завідувачкою музею була дружина письменника Гната Хоткевича Платоніда Володимирівна Хоткевич.
В одному з виставкових залів можна ознайомитися із соціально-економічним становищем Гуцульщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (світлини кінця ХІХ ст., історичні документи), але основу експозиції музею становлять експонати, які розповідають про перебування Івана Франка, а також інших видатних діячів літератури, мистецтва, культури у Криворівні.
У музеї є дві меморіальні кімнати, в яких проживала родина Франків.
Старовинні жорна для помолу Старовинний глиняний посуд. Інтер’єр цих кімнат відтворено за розповідями тих, у кого в пам’яті закарбувались часи Каменяра. Тут відвідувачі мають змогу побачити ліжко, на якому спав письменник, сак, яким він ловив рибу, а також багато прижиттєвих видань його творів.
Відвідувачів приваблює чудова піч, виготовлена косівськими умільцями Бахматюком та Кошаком у 1874 році.
Поруч з музеєм стоїть пам’ятник Каменяреві, відкритий у 1981 році, а також обеліск, виготовлений місцевим майстром І. Марусяком, з написом «Видатному українському письменникові І. Я. Франкові, 1856– 1916».
У музеї експонуються фотографії останніх років життя Івана Франка у Криворівні у 1910 – 1912 роках. У Франка були паралізовані руки (хворів на поліартрит), тому свої твори він уже диктував. Під диктовку писали його діти. Часом також допомагали студенти Львівського університету. Ці рідкісні фотографії – роботи господаря цього будинку.
Є кімната, в якій відтворено інтер’єр гуцульської оселі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Представлено гуцульський одяг, декоративно-ужиткові речі.
Багато експонатів розповідає про перебування відомих письменників, громадських діячів у Криворівні. У музеї є кімнатка, у якій жив і працював Франко, коли приїжджав у Криворівню. Залишилося ліжко, на якому він спав. Це ліжко робив господар хати Василь. Збереглися стілець, на якому сидів Франко, столик, за яким працював. На стіні висить той годинник, який висів у господаря за життя Франка. Під картиною ‒ дерев’яний топірець, який називається бартка. Цю бартку зробив Якібюк та подарував Франкові. Збереглася лавка, на якій сиділи всі, хто приходив до Франка, бо, крім Франка, у Криворівню приїжджали ще багато письменників – Василь Стефаник, Марко Черемшина, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Осип Маковей, Антін Крушельницький, Олександр Олесь, Володимир Гнатюк, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський.
За традицією Криворівня і сьогодні залишається місцем зустрічей та відпочинку видатних діячів сучасної української культури, мистецтва, а щедра, життєдайна Гуцульщина дає їм силу і творчу наснагу.[21]
Музеї діячам Покутської трійці.
Покутська трійця — умовне об'єднання трьох українських письменників Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття.
Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.
Русівський літературно-меморіальний музей Василя Стефаника
Музей розташований в селі Русів, де народився і довший час проживав Василь Стефаник. Він похований на сільському цвинтарі с. Русів.
Музейна експозиція присвячена життю і творчості класика української літератури, новеліста Василя Стефаника. Музей розташований в меморіальному будинку письменника. Окрім меморіального будинку, що знаходиться в центрі села, музей має спецально прибудоване приміщення.
Серед експонатів музею є багато рукописів, прижиттєвих видань письменника, важливих біографічних та історичних документів.
Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича
Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича(дод.3) засновано 12 лютого 1971 року з нагоди 100-річчя від дня народження українського письменника-сатирика Леся Мартовича. Організатором створення експозицій Літературно-меморіального музею був український історик та діяч культури Михайло Паньків.
Експозиція музею, що розміщена в п'яти залах, висвітлює життя і творчість письменника, його громадську діяльність, вшанування його пам'яті. Серед експонатів — документи, фотографії, листи, видання творів Леся Мартовича, подарунки музеєві. В експозиції представлені макет хати, в якій народився письменник, селянський одяг його батьків. Численні фотографії, особисті речі родичів письменника, спогади односельчан розповідають про дитинство Леся Мартовича. Експонується матрикул Л. Мартовича, виданий Віденським університетом, де в 1902 році навчався письменник.
В хаті письменника відкрито меморіальну експозицію. Біля будинку музею встановлено погруддя Леся Мартовича.
Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини
Музей відкритий 17 липня 1949 року в будинку, де в 1912—1927 рр. проживав Марко Черемшина. Засновником та директором музею впродовж 25 років була дружина письменника — Наталія Семанюк.
У 8 експозиційних кімнатах зберігаються особисті речі і книги письменника, його фотографії, статті і прижиттєві видання його творів. У кабінеті письменника окрім бібліотеки, зберігається його рояль.
Фонди музею нараховують близько 4000 експонатів.
З 1999 р. при музеї діє творчий Клуб імені Марка Черемшини. Будівля музею є пам'яткою культурної спадщини.[19,22]
Літературно-меморіальний музей Івана Вагилевича
Музей відкрито в 1995 році в селі Ясень – на батьківщині видатного письменника, етнографа і просвітителя, члена „Руської трійці”, яка в 1837 році видала альманах „Русалка Дністрова”.У п’яти кімнатах розміщено більше тисячі експонатів. Це в основному друковані видання, документальні матеріали, які передала музеєві Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника.
Музей розташований у будинку, який колись належав родині письменника, біля якого в 1937 році було споруджено пам’ятник з написом: „Пробудителям Галицької землі отцям М. Шашкевичу, Я. Головацькому та І. Вагилевичеві в століття „Русалки Дністрової”. В 70-х роках минулого століття пам’ятник перебудовано.У п’яти кімнатах розміщено понад тисячу експонатів. Це в основному фотографії письменника та його друзів, односельчан, друковані видання, документальні матеріали, які передала музеєві Львівська наукова бібліотека імені В. Стефаника, предмети побуту і гончарні вироби, одяг, взуття, якими користувалася колись родина Вагилевичів та жителі рідного села письменика.
Окремими стендами оформлено фоторозповіді про рідне село Івана Вагилевича, про письменника, науковця, та його творчість, про «Руську трійцю», слово Каменяра та інших видатних діячів літератури про І. Вагилевича та його побратимів –Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького. Є в музеї видання альманаха „Русалка Дністрова” різних часів та інші книги.
Окремими стендами представлего фотографії людей села Ясень, які жили тут колись, які боролися за вільну і незалежну Україну.[23]