Iіі. Додатки.

Команда “Чорноморців” отримує кубки за перше місце в дружиновому марші серед дружин старших пластунів.

Зліва: невідомий пластун (на лацкані піджака пластова відзнака), Роман Шухевич, Наталя Березинська. Юрко Бсрсзинський, ймовірно мама Наталі та Юрка Березинських Юзефа (з дому Глинянських), невідомі.

У 2009, за сприяння пл. сен. Олеся Криськіва, у Білогорщі встановлено пам’ятник.

Роман Шухевич, Юрій Березинський і невідомий на Волині. 1930 рік.

Марка в честь Романа Шухевича

Рідня і свояки Романа Шухевича.

Роман Шухевич із сестрою Наталією.

Пам'ятник Р. Шухевичу поблизу с. Гуків

IV. Висновок.

Розглянувши історико-політичний портрет генерала Шухевича, можна робити такі висновки:

Переосмислюючи сьогодні події 50-річної давнини, слід зазначити, що повстанський рух, що увійшов в історію під назвою бандерівський, мав

народне походження. Ідея самостійності Української державності була його кінцевою метою. Завдяки самостійницьким, а також антинімецьким, антипольським і антирадянським гаслам оунівському керівництву вдалося

залучити до УПА і підпілля загалом за весь час їх існування понад 500 тисяч

учасників.

Діяльність ОУН-УПА не може бути охарактеризовано ординарними підходами і однозначними оцінками – від суцільного схвалення і до цілковитого заперечення, як це мало і має місце в зарубіжній ті вітчизняній історіографії тому, що повстанські маси не були однорідними, а серед ідейних борців нерідко траплялися випадкові особи, яких мало хвилювали ідеї та цілі ОУН.

З позиції сучасного розважливого спостерігача той рух був заздалегідь

приречений: надто вже сильними були тоталітарні системи, що зійшлися у

вирішальній боротьбі – Німеччина та СРСР, ідеологи і вожді цих країн не

залишали жодного шансу на створення незалежної Української держави: нацизм не знаходив для неї місця в арійській моделі “нової Європи”, а сталінізм за природою своєю не міг відмовитися від “ласого шматка”, що діставався

йому в спадщину від “Єдиної і неділимої”. “Безглуздю” називає тезу про “двофронтову боротьбу” С.Кульчицький.

За словами М.Коваля “з усією виразністю видно безперспективність спроб керівників кіл українських самостійників вибороти незалежність України завдяки фанатизму і кроові безнадійної боротьби ОУН-УПА”.

Необхідне усвідомлення того, що у тоталітарну епоху 30-50-х років

національно-визвольний рух не міг не бути тоталітарним за своїм характером, екстремістським за методами досягання мети (“Хай би крові по коліна, аби

вільна Україна”). Адже бандерівці діяли не тільки в умовах тоталітаризму,

але й проти таких само, як і вони тоталітарних сил, що сповідували свій

принцип : ”Якщо вогор не здається, то його знищують”.

На противагу вищому керівництву, що на заключному етапі національно-визвольного руху відірвалося від реалій життя, втратило живий зв’язок з населенням і повстанськими масами, генерал Р Шухевич, який 7 років керував безпосередньо визвольною боротьбою, виявив себе як організатор підпільної боротьби і її знаменитий стратег. Він зумів підібрати собі штаб співробітників і при їх допомозі створив величезну інфраструктуру, яка охоплювала своїм впливом усі західно-українські землі і опиралася на підтримку українського населення.

Під його проводом УПА і збройне підпілля в Україні добилися незалежних політичних успіхів, виправдавши ідею самостійної України перед цілим світом.