3. Роман Шухевичем — Провідник Організації Українських Націоналістів на Рідних Землях і Головний Командир Української Повстанської Армії.

В 1940 році організує і очолює Український Легіон.

В червні 1941 року Український Легіон є єдиною українською військовою

потугою на Українських Землях, котра захищає щойно створений уряд

Незалежної України у Львові. Воїни Українського Легіону оволодівають

важливими громадськими об'єктами у Львові та створюють умови для діяльності української влади по всій Україні.

Червень 1941 року - Львівське управління НКВД закатувало 5450 львів'ян, в тому числі, Юрія Шухевича, рідного брата Романа Шухевича. На тілі були сліди страшних тортур, котрих зазнав Юрій Шухевич: виколоті очі, відрізані вуха, поламані пальці, руки, ноги, на спині і грудях вирізаний тризуб. Над тілом свого брата Роман Шухевич поклявся до смерті захищати людей від московького диявола. І цю обіцянку він виконав.

В липні-серпні 1941 року німецькі війська арештовують керівників Українського Легіону та членів Українського Державного Правління. Відновлення України було жорстоко придушине в катівнях Гестапо.

В 1943 році Роман Шухевич обіймає посаду Головного Командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. В травні 1943 року рішенням Проводу ОУН Роман Шухевич стає Головою Бюра Проводу ОУН. В серпні 1943 року Третій Великий Збір ОУН затверджує його на тому посту. В липні 1944 року Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав Романа Шухевича (під псевдо Лозовський) Головою Генерального Секретаріату УГВР.

В 1945 році, коли по виході з тюрми Степан Бандера повернувся на пост

провідника ОУН, Роман Шухевич під псевдо Тур обняв пост Голови Проводу ОУН на Українських Землях.

В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич, як Головний Командир УПА

(псевдо Тарас Чупринка), Голова Проводу ОУН на Українських Землях (Тур) і Голова Секретаріату УГВР (Лозовський), керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.

Незважаючи на те, що Роман Шухевич у структурах ОУН і УПА посідав найвищі становища, у контактуванні з людьми він був завжди врівноважений, коректний, відвертий. Головнокомандувач також був вельми витриманою людиною, він ніколи не підвищував голосу, хоча інколи, як військовикові, і годилося б давати інструкції та пояснення, а передовсім накази, більш акцентовано (тобто з деяким притиском). Підлеглі в бойових умовах, у військових середовищах зверталися до Шухевича словами “Друже Командир”, а в кадрах ОУН — “Друже Провідник”. Але у різних випадках, і за бойових, і не бойових умов, усі бачили в ньому головним чином зверхника, а відтак громадянина з незвичайно високим авторитетом.

Роман Шухевич був високоосвіченою особою, він розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному пляні, в організації збройних сил, Провідник ОУН прекрасно знав історію України та всесвітню історію, літературу, мистецтво, музику. Крім своєї рідної — української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов'янську, латинську та старогрецьку мови. Проте своїми знаннями він ніколи не чванився, висловлюючись про них аж надто скромно. Добре запам'яталося: Роман Шухевич мав різні псевдоніми, фіктивні прізвища, бо такі були вимоги суворої конспірації. Певний час він користувався псевдонімом “Чернець”. Якось ніби випадково він запитав: чому родовий відмінок (а щоб не було непорозуміння, назвав той відмінок ще й латинським терміном: казус ґенетівус сінґуляріс — саsus genetivus singularis) від слова чернець — ченця (діялектична форма того слова в Галичині ще й досі звучить “чернця”, тобто літера “р” не випадає). Запитуючи, Провідник зразу ж і зробив висновок: знаєте, друзі, треба неодмінно запросити доброго мовознавця, аби пояснив нам, щоб ніякі сумніви не закрадалися у наші голови. Як скромно це було висловлено: є лінгвісти — вони щодо мови найбільше компетентні, отже, від них треба нам усім набиратися мовознавчих знань.

Пишучи про Романа Шухевича в 1943-1950 роки, тобто в період найактивнішої його діяльності, мимоволі помічаєш, що він зникає в загальній інформації про визвольний рух, його особистість розчиняється у потоці бурхливих політичних подій.

Роман Шухевич справді розчинився в справі, якій присвятив своє життя, поза боротьбою у нього вже майже не залишилося нічого особистого. Він 24 години на добу залишався повстанцем. Його сім’єю, замість репресованих дружини та дітей, стали його вояки, охоронці та зв’язкові, всі його зацікавлення були зосереджені довкола реалій боротьби.

Повстанці не припинили своєї боротьби після завершення Другої світової війни. Завдавши масованого удару по повстанському рухові, каральна система СРСР після 1946 зосередилася на агентурній його розробці, яка мала сприяти знищенню підпілля зсередини та на ліквідації його керівників. І в першу чергу ліквідації Романа Шухевича.

НКВД розпочало пошуки Шухевича ще в 1939 році. Масштаби їх продовження після 1944 справді вражали: проти "Вовка" (псевдонім наданий Шухевичу НКВД) розгорнули полювання за участю сотень оперативників, агентів та солдат. І, незважаючи на це, йому вдавалося уникати зустрічей із "мисливцями".

Він користувався різними, виготовленими підпільними майстрами, документами, мав кілька прізвищ, змінював зовнішність.

Проте 5 березня 1950 року кільце зімкнулося мертвою петлею, з якої вирватися не було шансів. Оперативники МГБ, що завдяки перевербованій агентці гестапо "Розі", обманом отримали від зв’язкової інформацію про місце перебування Шухевича, розпочали операцію.

Головним її завданням було захопити командира УПА живим. Не зважаючи на несподіваність проведення акції, велику кількість вояків використаних у ній, це завдання так і залишилося невиконаним. В останній момент, передбачаючи безвихідь ситуації, Шухевич пустив собі кулю у скроню. Так як до нього це робили тисячі його вояків, як робитимуть вони це й після його смерті.

Так, він був одним із сотень тисяч, які відважилися кинути виклик ворогам у безнадійній ситуації, він був одним із тих, для кого дотримання присяги, збереження честі було важливішим за ймовірні шанси перемогти.

Він був схожим на інших у цьому поколінні революціонерів, першому в українській історії революційному поколінні, яке все своє життя присвятило справі боротьби за незалежність.