Кримінально-процеєуальна форма — невід'ємна сторона кримінального судочинства. Слідча та судова діяльність по кримінальних справах спрямована на втілення в життя норм кримінального закону і регулюється як кримінальним, так і кримінально-процесуальним правом. В останньому визначено норми, що встановлюють порядок (форму) кримінального судочинства.
Коямінально-процесуальна форма (процесуальний по-ок) кримінального процесу є правовою формою діяльності органів розслідування, прокуратури і суду щодо по-vraeHHfl кримінальних справ, їх розслідування і вирішенії а також учасників процесу та інших осіб, притягнених ДО справи в тій чи іншій якості, і відносин, пов'язаних з цією діяльністю.
Кримінально-процесуальна форма утворює врегульований, обов'язковий правовий режим провадження по кримінальних справах. Це сукупність встановлених процесуальним законом умов, за яких провадиться як діяльність у цілому, так і кожна процесуальна дія зокрема, приймається кожне рішення по справі, і які визначають зв'язок і послідовність проваджених дій і прийнятих рішень.
В юридичній літературі є різні визначення кримінально-процесуальної форми. Наприклад, Р. Д. Рахунов стверджує, що це «точно регламентований законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності»1, Я. О. Мотовилов-кер — що це «форма, якої набуває те чи інше провадження тієї чи іншої процесуальної дії»2.
В. М. Шпильов у своїй монографії «Зміст і форми кримінального судочинства» зазначає, що процесуальною формою «є те, що охоплює не тільки сукупність умов, передбачених процесуальним законодавством для здійснення процесуальних дій, а й їх послідовність, порядок закріплення і оформлення процесуальних дій, процесуальні строки»3.
Найбільш прийнятним, на наш погляд, є визначення М. Л. Якуба, який «під процесуальною формою (процесуальним порядком)» розуміє як умови і послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття рішень, так і умови провадження по справі в цілому, тобто всі форми судочинства в їх сукупності, в їх системі як єдине ціле. Відповідно мова може йти і про процесуальні форми судочинства і про процесуальну форму провадження окремої дії»4.
У процесуальній формі знаходить своє вираження зміст кримінального процесу. Законодавець встановлює порядок судочинства відповідно до поставлених завдань, змісту і характеру слідчої і судової діяльності. Цим зумовлюється як структура процесу, його побудова в цілому, а насамперед принципи, що лежать в його основі, так і порядок кожної стадії. Процесуальна форма безпосередньо впливає на зміст кримінального судочинства, останнє прямо залежить від тієї чи іншої побудови процесу. У ній чітко виявляється невід'ємність форми і змісту.
Закон надає важливого значення неухильному виконанню вимог КПК, що окреслюють порядок судочинства, як умові правосуддя. Значні порушення кримінально-процесуального закону є підставою для відміни або зміни вироку по справі.
Отже, кримінально-процесуальна форма:
— забезпечує умови послідовного здійснення демократичних принципів кримінального судочинства;
— створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження по кримінальних справах і покликана забезпечити законність у діяльності суду, органів дізнання і досудового слідства, а також прокурорського нагляду по кримінальних справах;
— містить умови, що покликані забезпечити активність органів прокуратури, досудового слідства і суду в боротьбі зі злочинністю (своєчасність порушення ними кримінальних справ за наявності приводів і підстав до цього, вжиття всіх передбачених законом заходів до викриття їх у суді);
— містить гарантії прав і законних інтересів громадян — обвинуваченого, потерпілого та інших осіб, які притягаються до справи, або інтереси яких зачіпаються в процесі провадження;
— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність досліджування обставин справи, як кожної з них окремо, так і в їх сукупності, встановлення істини, правильне і справедливе застосування закону;
— включає в себе засоби, що забезпечують можливість виявлення в процесі провадження по справі причин і умов вчинення злочину, і прийняття процесуальних заходів попередження злочинів у майбутньому;
__ має важливе значення для авторитету суду і пере-онлявості його вироку, здійснення виховного і загально-опереджуючого ефекту кримінального судочинства»1 .
Відомо, що кримінально-процесуальні форми на стадії судового розгляду характеризуються гласністю, загальністю, безпосередністю та усністю процесу. Однак ці характерні ознаки процесуальних форм водночас є і специфічними процесуальними гарантіями.
Не можна не зазначити, що законодавець розглядає істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону як порушення встановлених законом процесуальних форм і гарантій правосуддя, а також прав особи. Наприклад, У ст. 370 КПК визначено порядок порушень кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок підлягає безумовній відміні. Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі, що перешкодили або могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок або постанову.
Вирок або постанову належить скасувати, якщо:
1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;
2) вирок винесено незаконним складом суду;
3) порушено право обвинуваченого на захист;
4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;
5) розслідування справи проводила особа, яка підлягала відводу;
6) справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;
7) порушено правило підсудності;
8) порушено таємницю наради суддів;
9) вирок (постанову) не підписано кимсь із суддів;
10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;
11) порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;
12) обвинувальний висновок не затверджено прокурором чи не було вручено обвинуваченому;
13) порушено вимоги статей КПК, що встановлюють склад суду, надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом.
Встановлені законом процесуальні гарантії забезпечують інтереси держави та особи.
Зміст загальних умов судового розгляду, а саме: безпосередність, усність судового розгляду (ст. 257 КПК); незмінність складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК); керівне становище головуючого в судовому засіданні (ст. 260 КПК); рівність прав сторін у судовому процесі (ст. 261 КПК) та ін., свідчить, що вони є такими процесуальними формами кримінального процесу, в яких закріплюються специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи.
Законність потребує найсуворішого додержання гарантій особи від зловживання владою і свавілля. Завдання суду і прокуратури в судовому процесі полягає в забезпеченні такого ведення процесу, в ході якого суворо виконуються вимоги закону, охороняються права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, виконуються всі, без винятку, норми права. Система правових гарантій стоїть на твердих, непохитних основах законності.
Отже, порядок провадження кримінальних справ установлюється кримінально-процесуальним законом, який забезпечує компетентним органам влади, що ведуть кримінальне судочинство, нормальне функціонування, гарантує обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, цивільному позивачу і всім іншим особам реалізацію належних їм процесуальних прав та обов'язків.
Процесуальні форми — це специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи, що є основою процесуальної діяльності всіх осіб, які беруть участь у справі.
Кримінально-процесуальні функції
В юридичній літературі кримінально-процесуальним функціям приділяється багато уваги, однак у деяких підручниках питання поняття, видів і змісту кримінально-процесуальних функцій не розглядається. Слід зазначити, що ця проблема є досить складною і важливою, просВідчить різноманітна і широка полеміка у наукових колах1-
Свідома діяльність завжди спрямована на досягнення якоїсь мети. Це повною мірою стосується і кримінально-продесуальної діяльності та окремих її компонентів — процесуальних функцій.
Наприклад, О. М. Ларін визначає процесуальні функції в кримінальному судочинстві «як види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, що відрізняються за окремим безпосереднім завданням, яке досягається в результаті провадження по справі»2. Під кримінально-процесуальними функціями І. В. Тирічев розуміє «такі види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, які обумовлені їх роллю, призначенням і завданням участі в справі»3.
Порівнюючи ці та інші визначення, можна дійти висновку, що в загальних рисах їх зміст збігається. Звичайно, ці дефініції можуть бути використані в контексті теми, що вивчається.
На думку Ю. М. Грошевого та М. С. Строговича, «в кримінальному процесі існують три головні кримінально-процесуальні функції: 1) обвинувачення (кримінальне переслідування); 2) захист; 3) вирішення справи (правосуддя)»4.
Ця концепція затвердилась і отримала розвиток у процесуальній науці. Виділення цих трьох функцій значною мірою є традиційним і характерним для змагальної конструкції процесу.
Основний недолік концепції трьох головних функцій полягає в тому, що вона не відображає всієї повноти кримінально-процесуальної діяльності, залишаючи осторонь діяльність значного числа учасників процесу. Звернувши
1 СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — С. 188—189; Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. — М., 1986. — С. 5—14; Нажимов В. П. Об уголовно-процессуальных функциях // Правоведение. — 1973. — № 5. — С. 76; Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого і В. М. Хотинця. — Харків, 2000. — С 21—25 та ін.
2 Ларин А. М. Зазнач, праця. — С. 5.
8 Тыричев И. В. Уголовно-процессуальные функции // Советский Уголовный процесс: Учебник / Под ред. Л. М. Карнеевой, П. А. Лупин-сКой, И. В. Тыричева. — М., 1980. — С. 15.
4 Кримінальний процес України: Підручник. — Харків, 2000. — С. 23; Строгович М. С. Зазнач, праця. — С. 189.
на це увагу, Р. Д. Рахунов вважає, що ці три функції не тільки не охоплюють діяльність всіх учасників процесу, а й здійснюються далеко не на всіх трьох стадіях. На його думку, до самостійних належать функції розслідування кримінальної справи, підтримання цивільного позову і захисту від позову1.
Про самостійність функцій розслідування справи зазначали й інші автори.
Основними кримінально-процесуальними функціями, на думку С. В. Бородіна, є: розслідування злочинів, обвинувачення, захист, вирішення справи по суті2.
Вважаємо, що така позиція заслуговує на підтримку, але, на нашу думку, останню функцію вирішення справи по суті треба доповнити для правильного її сприйняття і викласти в такій редакції: «вирішення справи по суті (на стадіях досудового чи судового слідства)», оскільки кримінальні справи остаточно вирішуються на зазначених стадіях кримінального процесу.
Отже, основними кримінально-процесуальними функціями є:
1) розслідування злочинів;
2) обвинувачення;
3) захист;
4) вирішення справи по суті (на стадіях досудового або судового слідства).
Термін "кримінально-процесуальні гарантії" вживається в юридичній літературі по-різному. Однак слід відмітити той основний зміст, який в нього вкладається: фактичне забезпечення правильного виконання по кожній кримінальній справі завдань правосуддя.
Частіше всього кримінально-процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом засоби, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи.
Інші вважають це визначення не досить повним і кримінально-процесуальні гарантії визначаються ними як система правових засобів забезпечення успішного вирішення завдань правосуддя і охорони законних інтересів всіх осіб, які приймають участь у справі, яка передбачає строге дотримання встановлених законом форм і принципів судочинства, закріплення прав учасників процесу і умов їх реалізації, точне виконання обов'язків посадовими особами і органами, які здійснюють кримінально-процесуальну діальність[ 4 ].
Як бачимо, це визначення є досить громіздким. На мій погляд, більш точним і лаконічним є визначення київських авторів, які визначають кримінально-процесуальні гарантії як встановлені законом засоби, які забезпечують здійснення завдань кримінального судочинства[ 6 ]. Які саме завдання має кримінальне судочинство чітко визначено статтею 2 КПК.
Проголошення завдань ще не означає їх автоматичного реального виконання. Важливо щоб із проголошенням завдань було закріплення умов і способів їх виконання.
Важливими гарантіями досягнення цілей правосуддя, вирішення конкретних задач кримінального судочинства і захисту законних інтересів осіб, які приймають участь у справі, є принципи (основні засади) кримінального процесу. Тут слід мати на увазі перш за все те, що норми, які виражають ці принципи, більш безпосередньо обумовлені цілями правосуддя, ніж будь-які інші норми, зміст яких полягає у встановленні порядку здійснення певної процесуальної дії, визначенні прав і обов'язків конкретних учасників процесу, регламентації умов і порядку складання кожного процесуального документу і т. д. Принципи кримінального процесу прямо витікають із завдань судочинства і тому саме вони і створюють основні умови їх успішного вирішення. Більшість принципів українського кримінального процесу піднесені до рангу конституційних (законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, право людини на свободу і особисту недоторканість та ін.).
Поняття кримінально-процесуальних гарантій
Кримінально-процесуальні гарантії- це передбачені кримінально- процесуальним законом засоби забезпечення ефективного здійснення кримінального судочинства, тобто засоби забезпечення виконання завдань кримінального процесу, охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.
Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справ, і тим самим є загальною гарантією правосуддя у кримінальних справах.
Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:
1) кримінально-процесуальна форма;
2) принципи кримінального процесу;
3) процесуальній статус учасників кримінального процесу;
4) можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу;
5) прокурорський нагляд;
6) судовий контроль;
7) відомчий контроль;
8) інститут оскарження дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес;
9) процесуальні строки та ін.
Не менш важливо і те, що самі принципи кримінального судочинства, в свою чергу, обумовлюють зміст кримінально-процесуальних норм, які визначають конкретний і детальний порядок провадження у кримінальних справах. У сукупності всі ці норми являють собою систему правових гарантій, які забезпечують швидке і повне розкриття злочинів, викриття і справедливе покарання винних.
Так, ст.5 КПК, виражаючи одну із сторін принципу законності, встановлює недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Це положення являє собою важливу гарантію успішного вирішення завдання кримінального судочинства - забезпечення того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Одночасно з цим вказане положення обумовлює підстави і порядок притягнення в якості обвинуваченого. Розвиваючи зміст статті 5, стаття 131 КПК встановлює, що при наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Крім посилання на наявність доказів як на єдину підставу для притягнення у якості обвинуваченого, КПК містить також детальну регламентацію порядку притягнення до кримінальної відповідальності.
Такий принцип правосуддя, як гласність судового процесу, набуває якості кримінально-процесуальної гарантії в силу того, що забезпечує громадський контроль над діяльністю суду і цим сприяє встановленню справжніх обставин злочину, сприяє обвинуваченому у забезпеченні його права на захист, сприяє винесенню законного і обгрунтованого вироку.
Деякі статті кримінально-процесуального закону одночасно і надають права тому чи іншому учаснику процесу, і забезпечують здійснення цих прав. Прикладом може слугувати ст 14 КПК, яка проголошує недоторканість особи і одночасно встановлює гарантію цього права - обов'язок прокурора негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
Особливими якостями кримінально-процесуальних гарантій володіють відповідні до процесуальних прав учасників кримінального процесу сформульовані в законі обов'язки суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. ЦІ обов'язки закріплені у статті 53 КПК, де сказано, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що приймають участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. У згаданому обов'язку вказаних органів найбільш повно проявляється перенесення центру ваги із проголошення на забезпечення фактичного користування правами, які надано особі в кримінальному судочинстві.
Із гарантій відновлення майнових та інших прав та інтересів громадян, які постраждали від невідповідних до закону дій посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, слід відмітити статтю 53-1 КПК "Обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду щодо вжиття заходів до відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями" та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР від 01.12.94р).
Законодавець, враховуючи як можливість, так і реальність помилок у судово-слідчій практиці, ставить завдання - ліквідувати несприятливі матеріальні і моральні наслідки незаконних дій і рішень в кримінально-процесуальній сфері.
Для реалізації кримінально-процесуальних гарантій важливе значення має правова культура суспільства та його членів, яка є складовою частиною духовних гарантій законності. Послідовне виконання засад законності, активне використання прав і виконання юридичних обов'язків можуть бути забезпечені лише на основі високої правової культури. Це стосується всіх громадян, але особливо - посадових осіб.
Правова культура слідчого чи судді зовсім не зводиться до їх професійної майстерності. Це ще й глибока повага людини, її прав та інтересів, високе почуття законності. Якщо ж окремі слідчі та судді виправдовують незаконність тієї чи іншої дії або рішення посиланнями на "доцільність", зневажливо відносяться до прав громадян з мотивів "нешкідливості незначного" обмеження інтересів особи та допускають інші порушення, що витікають від їх недостатньої правової культури, то навіть такі істотні процесуальні гарантії, як конституційні принципи судочинства, прокурорський нагляд в кримінальному процесі і нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих можуть виявитися безсилими і завдання правосуддя по кримінальній справі не будуть виконані.
НАУКА і НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ Наука кримінального процесу — юридична наука, яка являє собою сукупність правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває теорію кримшального процесу, вивчає систему кримінально-процесуального права, його окремі інститути і норми, аналізує практику застосування процесуальних норм на різних стадіях кримінального процесу, визначає та досліджує актуальні проблеми вдосконалення процесуального права, теорії і практики кримшального процесу та вносить пропозиції і рекомендації щодо їх розв'язання, вивчає історичний шлях та тенденції розвитку кримшального процесу України і зарубіжних держав. Об'єктом науки є явища та процеси, все те, на що спрямована діяльність дослідника, вся сукупність зв'язків, відношень об'єктивної дійсності. У науці кримшального процесу об'єктом дослідження виступає певна сукупність процесуальних правовідносин, система й окремі інститути процесуального права та певні аспекти юридичної практики. Предмет дослідження — це певна концепція, яка, ж результат абстрагування, дозволяє виявити певні закономірності розвитку досліджуваного об'єкта, суттєві зв'язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Іншими словами, об'єктом дослідження виступає те, що досліджується, а предметом — те, що в цьому об'єкті дістає наукове пояснення. Предметом науки кримшального процесу є закономірності процесуального права, процесуальної діяльності та процесуальних правовідносин, особливості теорії та історії кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука вивчає закономірності розвитку кримшального процесу, систему його принципів, ефективність процесуальної форми і процесуальних гарантій правосуддя, особливості статусу окремих учасників процесу, проблеми вдосконалення їх правовідносин та процесуальної діяльності в цілому, проблеми забезпечення прав і свобод людини при здійсненні судочинства. Особливе значення в кримінально-процесуальній науці має теорія доказів, яка досліджує поняття та джерела доказів, критерії їх допустимості, засоби збирання і дослідження доказів, особливості судового доказування. Без належного доказування неможливе встановлення істини, а без істини неможливі ні правосуддя ні справедливість. Саме цьому значне місце в наукових дослідженнях посідають проблеми доказового права та практики його застосування, процесуальної форми, методики і тактики провадження слідчих дій. Методи науки кримінального процесу являють собою систему логічних і спеціальних пізнавальних засобів і прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведення дослідження. Вони включають загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках. Конкретно-соціологічний метод включає в себе метод спостереження, вивчення юридичних актів та інших документів, опитування, комплексного соціального дослідження, статистичного аналізу, соціального експерименту. Він є базовим методом кожного емпіричного дослідження. Спеціально-юридичний метод — метод обробки й аналізу стану законодавства та практики його застосування, який включає описування норм права, емпіричне дослідження практики, встановлення юридичних ознак правових явищ, вироблення наукових понять і визначень, встановлення їх співвідношень між собою і з відомими теоретичними положеннями, їх пояснення1. Порівняльно-правовий метод — метод зіставлення декількох правових систем, інститутів чи норм. Він дозволяє розширити бачення шляхів розв'язання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту і всебічність, оптимізувати наукове дослідження. Статистичний метод — метод емпіричного дослідження, який полягає в виявленні й аналізі кількісних показників тих чи інших явищ і фактів. Він включає в себе логічну обробку фактів (класифікацію) й аналіз залежностей (пошук зв'язків і перевірки гіпотез). Історичний метод — метод розгляду явищ і фактів у тісному зв'язку з конкретними історичними обставинами та тенденціями розвитку. Формально-логічний метод — метод застосування логічних законів для доведення тих чи інших умовиводів та тлумачення правових норм. Кримінальний процес як навчальна дисципліна належить до фундаментальних, нормативних, обов'язкових, професійно орієнтованих юридичних дисциплін і посідає провідне місце в професійній підготовці юристів. Навчальна дисципліна "Кримінальний процес" будується на базі процесуального права, практики його застосування і науки кримінального процесу. Вона вивчає діюче процесуальне законодавство, процесуальну діяльність і процесуальні правовідносини, теорію й історію кримінального процесу. 5. СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА ТА ЮРИДИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ Кримінальний процес як вид юридичної діяльності, галузь права і юридична наука має широкі зв'язки з іншими видами юридичної діяльності, галузями права, науками і навчальними дисциплінами. Найбільш глибокі зв'язки кримінальний процес має з конституційним правом, судоустроєм, прокурорським наглядом та адвокатурою, кримінальним правом, цивільним, трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-роз-шуковою діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією. Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов'язки держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в усіх сферах діяльності. Ці фундаментальні положення безумовно стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст і форму. Поряд з цими вихідними положеннями в ст. 28-32, 55-59, 62, 63, 129 Конституції України сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінального судочинства в тому числі. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Із цього випливає." норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права; нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин галузевим законодавством. Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримшального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини. Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй. Тісний взаємозв 'язок кримінальний процес має з законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладені принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх об'єктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі. Основні положення названого законодавства стосуються безпосередньо відношення до здійснення кримінально-процесуальної діяльності. Кримінальний процес та кримінальне право. Кримінальне право визначає поняття злочину, юридичний склад злочину як підставу кримінальної відповідальності, обставини, що виключають кримінальну відповідальність чи звільняють особу від покарання, поняття і форми вини, види покарань. Норми кримшального права не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальне право визначає порядок встановлення як підстав кримінальної відповідальності, так і підстав звільнення від кримшального покарання, порядок притягнення винного до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації, формою застосування норм кримшального права. Зв'язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по суті, створюють окремий шститут процесуального права України. У кримінальному процесі застосовуються Загальна декларація прав людини; Європейська конвенція з прав людини (Рим, ХІ.1950), ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах, ратифікована Законом України від 16.01.98 № 44/98-ВР; Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (ратифікована Законом № 738/97-ВР від 17.12.97); Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ (ратифікована державами Співдружності Незалежних Держав — Мінськ, 22.01,93) та інші міжнародні правові акти. Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, при здійсненні процесуальної діяльності міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України. Зв'язки кримінального процесу з щвільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист будь-яких прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході кримшального процесу в зв'язку з розслідуванням чи судовим розглядом справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди. Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права,керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чи залізничного транспорту, заподіяна шкода довкіллю і праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди. По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходів по усуненню негативних наслідків, відновленню порушених прав і відшкодуванню моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства. Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення об'єктивної істини, відштовхуючись від слідів злочину чи іншої події. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок. Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи. Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні завдання. Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш прилаштована до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою експертизою в слідчій практиці. Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів. Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій. Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології. У кримінальному процесі широко використовуються досягнення судової медицини та судової психіатрії. Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя. Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертиза живих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи. При проведенні досудового слідства та судового розгляду нерідко виникає потреба в визначенні осудності обвинувачуваного та необхідності застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Ці питання вирішуються за допомогою судової психіатрії, зокрема судово-психіатричної експертизи, основними завданнями якої є: а) визначення психічного стану та висновку про осудність підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних та про необхідність застосування до них примусових заходів медичного характеру; б) визначення психічного стану свідків і потерпілих, спроможності їх правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати обставини, що мають значення для справи; в) визначення психічного стану позивачів, відповідачів, а також осіб, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність. При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного або обвинувачуваного, який не утримується під вартою, а також позивачів і осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність,поміщення їх у лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішення суду. Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального законодавства. Одержана за допомогою судової медицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення слідчих та інших процесуальних дій. Підсумовуючи слід зазначити, що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.
Наука кримінально-процесуального права. Зв'язок кримінального процесу з іншими галузями права і суміжними науками
1. Розробляє теорію кримінального процесу, узагальнює досвід кримінально-процесуальної діяльності, аналізує актуальні питання застосування кримінально-процесуального законодавства, що мають місце у практиці правоохоронних органів та суду, розробляє науково-практичні рекомендації.
2. Вивчає чинне кримінально-процесуальне право в цілому, його інститути й норми, практику їх застосування органами досудового розслідування, прокуратури й суду.
3. Вивчає історичний шлях розвитку кримінального процесу як в Україні, так і в зарубіжних державах.
Предмет кримінально-процесуальної науки- визначає специфіку застосування у ній загальнонаукових, окремих наукових і спеціальних методів пізнання, зумовлених загальними діалектико-матеріалістичним методом, що зобов'язує розглядати всі явища і процеси в розвитку та протиріччях.
Загальнонаукові методи: - аналіз; - дедукція;
- синтез; - аналогія;
- індукція; - порівняння та інші.
Окремі наукові та спеціальні методи, що застосовуються в галузевих юридичних науках:
- наукове моделювання;
- метод конкретних соціологічних досліджень;
- логіко-юридичний;
- порівняльно-правовий;
- історичний;
- формально-логічний;
- математичний та інші.
Кримінальний процес як вид державної діяльності, галузь права, як наука і навчальна дисципліна тісно пов'язаний і взаємодіє з іншими галузями права, видами державної діяльності, науками й навчальними дисциплінами. Він поєднується насамперед з:
1. Конституційним правом- в Конституції України закріплено більшість засад (принципів) кримінального процесу, основні права й свободи громадян, судова система. У кримінально-процесуальному праві ці засади відтворюються й конкретизуються, закріплюється система процесуальних гарантій їх здійснення, охорони прав і свобод громадян.
2. Законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру- у якому встановлюються основні принципи організації й діяльності суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства, адвокатури. Кримінальний процес визначає порядок діяльності цих органів щодо порушення, досудового розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ, а також участі адвокатів у цій діяльності.
3. Законодавством про оперативно-розшукову діяльність (ОРД)- завданням ОРД є пошук і фіксація в інтересах кримінального судочинства фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп. Матеріали ОРД використовуються як приводи й підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі.
4. Кримінальним правом- норми кримінального права приводяться в дію і застосовуються органами дізнання і досудового слідства, прокурорами й судами до осіб, які вчинили злочини, тільки у межах кримінального процесу. В свою чергу, основні питання предмета доказування в кримінальній справі визначаються складом того чи іншого злочину, сформульованого в кримінальному праві. Цей нерозривний зв'язок кримінального процесу і права можна виразити так: кримінальний процес без кримінального права був би непотрібним, а кримінальне право без кримінального процесу було б безсилим.
5. Законодавством про виконання покарань- цей зв'зок зумовлений передусім тим, що вид і міра покарання, вид виправно-трудової установи визначаються вироком суду, і з моменту звернення вироку до виконання починають діяти норми законодавств про виконання покарань.
6. Криміналістикою та судовою психологією- всі організаційні, тактичні, методичні й психологічні прийоми розслідування злочинів, які розробляються вказаними науками, застосовуються тільки в межах кримінального процесу і не можуть суперечити нормам кримінально-процесуального прав, тим правилам і прийомам розслідування злочинів, провадження слідчих дій, що закріплені в ньому. Досягнення судової психології широко використовуються, зокрема у формі проведення судно-психологічної експертизи.
7. Кримінологією- жодна з розроблених кримінологами рекомендацій не може бути здійснена на практиці, якщо вона суперечить кримінально- процесуальному закону, бо це призвело б до порушення законності державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Кримінологія ґрунтується на нормах кримінально-процесуального права, аналізі діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокуратури й суду по конкретних справах, на вивченні цих справ.
Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу7.
Інститути кримінально-процесуального права — це сукупність взаємопов'язаних об'єктом правового регулювання певних процесуальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії — це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.