Кримінально-процесуальне доказування: поняття, мета, значення. Доказове право
поняття, мета, значення. Доказове право
Кримінально-процесуальне доказування-це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.
За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є різновидом пізнання людиною дійсності. Тож у ньому застосовуються, зважаючи на специфіку, всі закони та категорії сучасної гносеології. Кримінально-процесуальне доказування має і багато спільного з науковим пізнанням, передусім, з історичним, адже досліджують подію минулого.
Водночас кримінально-процесуальне доказування має і свою специфіку, воно:
- не має на меті пізнання закономірностей розвитку природи та суспільства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);
- не може тривати нескінченно, позаяк обмежене процесуальними строками;
- здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів у визначеній кримінально-процесуальним законом формі.
Доказове право-підгалузь кримінально-процесуального права, сукупність правових норм, які регламентують порядок доказування у кримінальних справах. До його системи належать:
• норми глави 5 „Докази" КПК України, що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів; предмет доказування; способи збирання доказів; правила оцінки доказів; процесуальні джерела доказів;
• норми-принципи кримінального процесу - вільна оцінка доказів; усебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи, презумпція невинуватості;
• норми, якими врегульовано права й обов'язки учасників кримінального процесу щодо доказування (наприклад право обвинуваченого, потерпілого й інших заінтересованих учасників процесу подавати докази; обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слідчих і оперативно- розшукових дій);
• норми, що регламентують провадження слідчих і судових дій та інших процесуальних дій зі збирання й перевірки доказів (глави 12, 14-18,26 КПК України);
• норми, що встановлюють підстави та порядок прийняття й обґрунтування процесуальних рішень (наприклад, ст. 131 КПК України: „коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого").
Теорія доказів (вчення про докази) поділяється на частини:
- Загальну(принципи доказового права, поняття доказів, їх властивості і класифікацію, предмет і межі доказування, сутність і структуру доказування);
- Особливу(досліджує окремі і види доказів і специфіку їх процесуального формування).
Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.
Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є встановлення об'єктивної істини. Цю концепцію побудовано на двох марксистських тезах: світ може бути пізнано; практика є критерієм істинності пізнання.
Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася (особливо у Росії після запровадження суду присяжних) унаслідок появи концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення в кримінальній справі.
Істину визначають як відповідність знань дійсності. Проте досліджувана у межах кримінального судочинства дійсність уже стала минулим. Отож, матеріальні й ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається далеко не завжди. Окрім цього, необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними. Така вимога може зумовити нескінченний ланцюг отримання знань, що часто є неможливим в межах процесуальних строків.
Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, до якого треба прагнути, але не завжди можна досягти (таке значення мети доказування збігається із загальним визначенням мети як бажаного кінцевого результату людської діяльності). Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.
Значення кримінально-процесуального доказування:
• кримінально-правове значення полягає в тому, що:
а)тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи скоєно злочин і якою є його кваліфікація;
б)доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність;
• кримінально-процесуальне значення доказування:
а) правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу;
б)усі питання, що виникають під час провадження в кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;
в) участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу (зокрема, принципів змагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, презумпції невинуватості);
г) докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальній справі.