39

ВСТУП

Актуальність курсової роботи полягає в особливостях становлення політико-державних відносин та урізноманітниності концептуальних підходів.Дослідження цієї проблеми дає можливість розглянути еволюцію становлення держави та політико-державних відносин, які мають різне теоретичне обґрунтування.

Надзвичайно важливлою є проблема дослідження держави та її походження в античному баченні Платона та Арістотеля, їхні праці «Держава» та «Політика» дають можливіть оцінити форми становлення,взаємовідносини та теоретичне розуміння держави.Еволюція поглядів через концептуальні підходи Монтеск’є, Руссо, Гоббса, Локка створюють для нас можливість розуміння інституційного розподілу суспільних відносин,взаємозв’язку та еволюції.Дуже важливими для розуміння сучасності є теорія раціональних та ірраціональних концептуальних підходів держави та державності періоду Нової та Новітньої доби.Він утверджує політико-правові відносини через формування законності,традицій та цінностей. Розуміння форм історичних та політичних свобод через теоретичні концепції моделюють значення функцій сучасних держав,зокрема нашого суспільства, що перебуває у процесі траносформування та модернізації.Класичне розуміння громадськості та громадянського суспільства дає нам можливість роз’яснити теоретичні концепції Канта та Гегеля.

Враховуючи, теоретичні надбання та цивілізаційний розвиток ми можемо аналізувати політичні процеси сучасності та перспективи взаємовідносин у геополітичному середовищі.

Об’єктом курсової роботи є проблема становлення та формування держави та державності.

Предметом курсової роботи є різноманітні теоретичні концепції у підходах до вивчення держави та державності.

Метою курсової роботи є дослідити еволюцію становлення державності через теоретичне осягнення проблеми.

З поставленої мети випливають наступні завдання:

• дослідити теоретичний фундамент держави;

• висвітлити концепції походження держави;

• проаналізувати проблеми та перспективи української державності.

Методологічна основа курсової роботи. При написанні курсової роботи було використано такі методи, як літературний метод, метод хронології (часовий метод), аналізу, синтезу і узагальнення.

Теоретичне і практичне значення курсової роботи полягає в тому, що матеріали можуть бути використані при подальших написаннях курсових, бакалаврських, магістерських робіт, а також для підготовки до лекційних і семінарських занять з проблем походження держави та права, при написанні наукових статей, участі у наукових конференціях.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів,висновків, списку використаної літератури (???0 найменувань).

Загальний обсяг курсової роботи складає ???? сторінок.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи держави

Держава - дуже складне і багатоаспектне соціальне утворення. Воно може бути розглянуто як політичне, як географічне, і як соціальне явище. У політичному сенсі держава є базовим інститутом політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення загально соціальних потреб. У географічному сенсі держава є країною, що займає певну територію, і населену її громадянами. У соціальному сенсі держава виступає в якості організації, створюваної людьми і здійснює певну діяльність у сфері суспільних відносин. Як соціальна організація держава може бути розглянуто у трьох аспектах: 1) як породження всього суспільства і його органічна частина; 2) як знаряддя певного класу, верстви населення чи клану (сім'ї); 3) як самостійна організація, наділена певними правами і обов'язками.

При дослідженні цього явища можна зазначити, що держава є лише способом самоорганізації суспільства і саморегулювання його процесів. Як приклад можна навести давньогрецькі міста-держави (поліси), вільне населення яких на загальних зборах міських вирішувало основні питання життя і діяльності поліса, формувало органи держави, визначало їх основні завдання та контролював їх діяльність. Така держава за своїми зовнішніми ознаками було близько до органів управління родом, плем'ям в умовах первіснообщинного ладу.[ 3,с. 32]

Розуміння держави як знаряддя певного класу, верстви населення чи клану (сім'ї) склалося в період феодалізму і початку капіталізму, коли державна влада належала монарху і його оточенню, верхівці багатьох феодалів або людей, що володіють капіталом і мають в своєму розпорядженні економічною владою в суспільстві. Така держава є органом придушення і гноблення інших класів і верств суспільства, джерелом соціальних конфліктів, протистояння і навіть кривавої боротьби, оскільки його органи формувалися в основному з представників панівного класу, шару і діяли в його інтересах.

Перебуваючи у сфері політичних відносин, держава виступає від імені всього суспільства і має діяти в його інтересах. І вона є організацією панівного класу, шару, клану, і його політика відповідала їхнім інтересам. Політичні права і інтереси інших верств і класів суспільства багато в чому обмежувалися. У деяких державах така політична спрямованість в діяльності держави збереглася і до теперішнього часу. Наприклад, на Кубі, в Північній Кореї,Росії чи Іраку держава є знаряддям однієї партії, а точніше - її керівних органів, тобто обмеженої групи людей.

Вирішуючи політичні питання, які є головними в суспільстві, держава тим самим впливає на весь хід суспільного життя країни. Приміром, законодавчо закріпивши рівність націй і релігій, держава тим самим забезпечує рівність громадян незалежно від їх національної приналежності і віросповідання. У цьому полягає сутність держави та її основна відмінна риса від всіх інших соціальних організацій, що діють у суспільстві.

Термін «держава» ввів одним з перших в науку Н. Макіавеллі, що відносився до числа тих мислителів, які обґрунтовували самостійний характер політики, відокремивши її від релігії і моралі.

Звичайно, єдиного, чітко окресленого визначення цього суспільного явища не існує. Проте,конкретні визначення мають місце. Так, будь-яка держава має набір таких атрибутів, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, державні інститути.

Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.

Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Держава – це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили.

Держава – суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка з допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда і суспільства, а також суверенітет народу.

Отже, якщо узагальнювати, то держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов'язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок.

Серед основних ознак держави називають:

1.Наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

2.Наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин;

3.Суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету:

• Національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

• народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здійсненні влади;

• державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права.

4. Незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

5. Монопольне право на застосування примусу,сили;

6. Збір податків за допомогою спеціальних державних інститутів;

Серед загальних підходів до розуміння держави цікавим є виокремлення її особливих форм – «правової держави» і «соціальної держави».

Сам же термін "правова держава" ввів в обіг представник німецького лібералізму першої половини ХIХ ст. державознавець Р. фон Моль.

Аналізуючи загальне для Заходу розуміння правової держави, Ж. Зіллер виділяє такі її елементи як здійснення державної влади на основі чіткого надання компетенції, дотримання політичною владою й адміністрацією закону, обов'язкового для всіх, наявністю у самому законі певної кількості приписів справедливості.

Ідея правової держави народжується в Нові часи, в епоху становлення сучасної представницької демократії. Саме тоді боротьба з абсолютними монархіями, з властивою їм необмеженістю державної влади і феодальним правом, яке було нерівним правом, правом-привілеєм вищих верств суспільства, породжує ідею правової держави. У витоків цієї ідеї стоять такі мислителі і політичні діячі, як Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон, Б. Франклін, І. Кант. Американська, англійська і французька революції втілювали в життя цю ідею. У ХІХ сторіччі ідея і практика правової держави були розвинуті далі. Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєвими ознаками (їх ще називають принципами правової держави):

1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади. Виключно народові належить право визначати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя, створювати й ліквідовувати інститути державної влади . Наявність гарантій, які дають можливість у будь-який час змінити антинародну владу, - свідчення існування правової держави .

2.Панування права в управлінні державними справами . Це означає, що влада здійснюється не шляхом суто наказних методів чи інших командно - адміністративних засобів, а шляхом права, у визначених правом формах і методах.

3.Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин . По-перше, у сферах суспільного життя, що підлягають правовому регулюванню, мають панувати закони, а не підзаконні акти ( накази, інструкції та ін. ), тому що закон найповніше відображає інтереси суспільства, чого не скажеш про підзаконні акти, які нерідко відображають відомчі інтереси, перекручуючи при цьому закони . По-друге, у разі суперечності між законом і підзаконним норма - тривним актом безсумнівно має діяти закон. По-третє, закон не може бути відмінений, замінений чи зупинений підзаконним актом . І, нарешті, підзаконні акти повинні відповідати законам.

4. Наявність законодавчих органів і процедур, за допомогою яких створюються ефективні закони. Для того, щоб правильно відобразити інтереси суспільства в законах, необхідне існування демократичної системи виборів законодавчих органів. Ця система має бути такою, щоб обирались інтелектуально розвинені, юридично підготовлені, масштабно мислячі представники всіх соціальних верств суспільства. Процедура підготовки закону має бути гласною участю максимальної кількості спеціалістів. Процес прийняття закону має виключати можливість внесення некомпетентних змін у нього й водночас бути вільним, демократичним.

5. Пріоритет прав і свобод особи. Кожна людина має невід'ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканність тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними.

6. Наявність ефективної правоохоронної системи. Під цим мається на увазі відповідна структурі суспільних потреб організація, правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, міліції та інших органів, які охороняють права громадян. Особливо важливим серед них є суд, компетенція якого поширюється на всі правові спори.

7. Відповідальність держави перед суспільством. Це означає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну і юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству. Цей принцип часто формулюється і як взаємна відповідальність держави та особи. Мається на увазі, що особа практично у будь-якій державі буде нести відповідальність за суспільно шкідливі дії, але зворотний процес, коли й могутня держава відповідає перед окремою людиною за заподіяну їй шкоду, притаманний саме правовій державі.

8. Наявність поділу державної влади. Більшість сучасних дослідників вважають, що поділ влади на різних рівнях з метою запобігання її узурпації або надмірної концентрації в одних руках є важливою рисою правової держави, яка не допускає наявності якої-небудь абсолютної влади, у тому числі й державної. Це необхідно для того, щоб влада не перетворювалась у ніким не обмежену силу, яка придушує суспільство.[22. С.101]

Розподіл єдиної за своєю суттю державної влади, можна розглядати у трьох аспектах: а) розподіл законодавчої, судової, виконавчої діяльності шляхом створення трьох відповідних видів органів держави, які функціонують не втручаючись у компетенцію один одного; б) розподіл влади (повноважень) між соціальними верствами, групами шляхом їх пропорційного представництва в законодавчих органах; в) розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї й тієї само гілки влади. За допомогою цього забезпечується правова автономність державних органів, підкорених закону, а не наказу вищого керівництва.

Отже, правова держава - це така держава, яка характеризується всіма вищезазначеними рисами. Якщо ж вибрати лише найголовніші ознаки, то можна запропонувати таке визначення.

Правова держава - це держава, яка складається з громадян, котрі мають високу правову культуру і формують державну владу, яка є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, що за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.

Щодо соціальної держави - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину достойних умов існування, прав на соціальний захист, на участь в управлінні виробництвом.

Перші ознаки соціальної держави стали проявлятися з кінця XIX ст. у формі діяльності уряду боротьби з бідністю і покращенню становища робітничого класу. Німеччина стала першою країною, де були прийняті соціальні закони, що передбачають страхування за старістю, хворобою, а також встановлюють пенсії за старістю. Компетенція сучасної соціальної держави набагато ширша і поширюється на такі сфери, як освіта, охорона здоров'я, ринок праці, система соціального страхування від таких класичних ризиків, як хвороба, безробіття, вік тощо. [22,с.127]

Внутрішню політику соціальної держави можна охарактеризувати як засіб ствердження соціального компромісу в суспільстві. Ефективність соціальної держави відбувається залежно від факторів, серед яких виділяють:

1.Високий рівень економічного розвитку країни, економічний ріст, що дозволяє забезпечити перерозподілу засобів на соціальні програми;

2.Згода основних політичних сил про необхідний набір соціальних програм, що реалізуватимуться державою, досягнення подібного консенсусу дозволяє зберегти правонаступність соціальної політики у випадку приходу до влади інших політичних партій;

3.Розвинуте відчуття відповідальності, законослухняності, суспільної солідарності.

Важливо зазначити, що соціальна держава включає в себе особливості правової,але правова може не включати в себе особливості соціальної.

Існує безліч критеріїв для типології держав. Перелічимо найпоширеніші типології.