Зміст

Вступ ............................................................................

Розділ I. Походження та формування звуконаслідувань.

1. Звуконаслідувальна теорія............................................................

2. Проблеми і перспективи звуконаслідувань в німецькій мові……..

Розділ II. Особливості побудови та класифікація німецьких звуконаслідувань.

2.1 Класифікація німецьких звуконаслідувань за семантичними ознаками

2.2 Семантичне відношення звуконаслідувальних дієслів німецької мови.

3.3 Місце звуконаслідувань в системі німецької мови……………..

ВИСНОВОК........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Мова, як один з найголовніших способів комунікації, - це складна лексична система, що складається з простих лексичних одиниць. Загальна мета їх – це передача різноманітної інформації. Отже, відповідно до до смислової диференційності цих одиниць вони відрізняються за будовою, складом, роллю в реченні. Таким чином в мові починається розподіл слів на іменники, прикметники, дієслова тощо. Так народжується ціла наука – лексикологія. Вона є лише окремим невеликим розділом мовознавства, але покликана на вивчення таких мовних диференціацій.

Загалом зараз основна частина слів будь-якої мови достатньо вивчена, адже лексичний склад мови змінюється лише в горизонтальному (синхронія) порядку. Одні слова приходять у мову, інші стають архаїзмами, іноді вони можуть змінювати частину мови або створювати прості та складні похідні. Проте кількість лексичних категорій чітко визначена. Тож кількість вчених, які б займалися питаннями диференціації слів, зараз зменшується. З іншого боку навіть у сучасному мовознавстві існують протиріччя щодо певних категорій слів. Один з таких яскравих прикладів є звуконаслідування.

Досі існує проблема серед лінгвістів щодо визначення місця звуконаслідувань в системі частин мови, в тому числі і німецької. Ономатопеї розглядалися саме у зв’язку з проблемою походження мови. Самостійним об’єктом дослідження звуконаслідувальна лексика стала, практично, лише в останні десятиліття XX століття. Але дослідження в цій галузі мали описовий характер, що, звичайно, на початковому етапі було необхідно для нагромадження матеріалу, і даних по особливості звуконаслідувальних слів у конкретних мовах. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених ономатопеї (С.В. Воронін, Н.В.Бартко, А.М.Газов-Гінзберг, Г.Е. Корнілов та ін..) ставши результатом систематизації, аналізу і узагальнення матеріалу, звукозображальність в німецькій мові отримала вузьке трактування. На перший план був висунутий звукосимволізм, в той час як звуконаслідувальна підсистема отримала статус периферійної, що підтвердилась досить скептичним до неї відношенням в роботі німецьких лінгвістів. Таким чином, теоретичну базу роботи склали в основному дослідження на матеріалі англійської та російської мови.

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що справжня робота вносить визначений внесок в розвиток загальної теорії фоносемантики в рамках власного мовознавства на матеріалі сучасної німецької мови.

Метою роботи є вивчення звуконаслідувань в німецькій мові, а також встановити особливості граматичного та синтаксичного значення звуконаслідувань у реченні.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

• визначити походження звуконаслідувальних слів;

• дослідити природу та особливості їх формування на фонетичному, словотворчому, морфологічному та лексичному рівнях;

• значити основне граматичне та синтаксичне навантаження звуконаслідувань у реченні;

• визначити їхню продуктивність;

• розглянути механізми розвитку і перетворення вмотивованості в процесі словотворення.

Об’єктом дослідження є звуконаслідувальна лексика (вигуки, дієслова, іменники, прикметники) сучасної німецької мови.

Предметом дослідження є послужили близько 3500 кореневих, похідних і складних звукознаслідувальних слів, відібраних із етимологічних, синонімічних, німецько-руських, русько-німецьких і тлумачних словників німецької мови.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (кожен з яких структурується на 3 підрозділи), висновків та списку використаної літератури.

Розділ I. Походження та формування звуконаслідувань

1.1. Звуконаслідувальна теорія

Питання про те, коли і як з’явилася мова, якою вона була на перших етапах розвитку людського колективу, які саме звуки тоді вимовлялися, що вони означали і як вони поєднувалися в одиниці вищих рівнів – ці та багато інших проблем хвилюють людей з давніх-давен. І, звичайно, немає і не може бути вичерпної відповіді на ці питання. Існують лише здогадки та припущення, які у різні часи висловлювались різними вченими. Надзвичайно складне питання походження людської мови вивчається не лише мовознавством, а й такими науками, як антропологія, зоопсихологія, біологія та ін.. Серед біологічних теорій особливо виділяється звуконаслідувальна теорія.

Зуконаслідувальна (ономатопоетична теорія) пояснює походження мови тим, що людина імітує звукові (і не звукові) ознаки об’єктів, які називає. Прибічники цієї теорії, як провило, розуміють звуконаслідування широко – і яук наслідування звуком звуку, тобто відображення в звучанні звукової ознаки об’єкта-денотата, тобто як власне звуконаслідування («бах», «ква-ква», «м’яу»); і як наслідування звуком не звуку, тобто відображення у звучанні слова якоїсь певної не звукової ознаки об’єкта-денотата, тобто як звукосимволізм (наприклад: «бублик», «губа» - з губними звуками, характерними для позначення чогось круглого; « lieben» [нім.] (любити) звучать м’яко, приємно.

Теорія звуконаслідування була розроблена стоїками (тобто представниками Стої – філософської школи ерохи еллінізму. Серед їхніх праць слід особливо відмітити праці Діогена Лаертського, Варрона, трактат богослова Блаженного Августина «Про діалектику», праці Секста Емпірика, Аммонія та інших. Не завжди можна зрозуміти кому конкретно із стоїків належать ті чи інші ідеї. Такий підхід до праць стоїків сформувався ще в античності і свідчить про близькість поглядів учених цієї школи.

Пізніше теорія звуконаслідування знайшла відображення у працях Г.В.Лейбніца, І.Г.Гердера, В.Гумбольдта та інших. Усі вони визнавали існування зв’язку між звуком і значеннями і визнавали цей зв'язок природним. Противники теорії звуконаслідування критикували цих учених за те, що вони недооцінювали роль соціальних умов виникнення мови, за абсолютизацію принципу звуконаслідування. Проте дослідження другої половини XX ст. доводять, що звуконаслідування ізвукосимволізм поряд з жестами відігравали важливу роль при виникненні мови.

1.2. Проблеми і перспективи звуконаслідувань в німецькій мові

Фоносемантика являється новим розділом мовознавства. Основи фоносемантики були закладені С.В.Вороніном [5]. Предметом вивчення фоносемантики являється звукозображальна система мови , одиниці якої мають необхідний, суттєвий, і відносно стійкий (сталий) зв'язок між фонемами слова і денотатом. Фоносемантика досліджує фонетичну вмотивованість мовних одиниць. Звукозображальна система будь-якої мови складається з двох підсистем: звуконаслідувальної та звукосимволічної.

Звуконаслідувальні слова (ономатопеї) дають основу для багатьох принципових теоретичних узагальнень. Як стверджує С.В.Воронін, «всупереч розповсюдженій думці прихильників принципової похідної, невмотивованості мовного знака, проблема звукозображуваності не мала і не тривіальна – вона тісно пов’язана з фундаментальними науками про мову (походження мови і її суть, природа мовного знака, характер вмотивованості, онтогенез мови)» (Воронін, 1990). Від визначеного статусу звукозображуваності в мові залежить принципове вирішення багатьох кардинальних проблем мовознавства, наприклад, питання про довільність чи недовільность мовного знака, про походження і роль мови і багатьох інших.

В російській лінгвістичній традиції терміни звуконаслідування і ономатопея розглядаються в якості синонімів. Звуконаслідування являється одним із видів зображувальних слів. Слід відмітити, що зображувальні слова включають в себе не тільки звуконаслідувальні слова, безпосередньо передаючи ті чи інші звуки навколишньої реальності та звукозображальні слова, в яких спостерігається зв'язок між значенням і звучанням слова. Звукозображальні слова являються складовими більш широкого поняття - звуковий символізм, - визначаємо в словнику лінгвістичних термінів О.С.Ахманової як «передбачувана наявність в деяких звуків мови безпосередньо відповідати тим або іншим поданням (представленням)[6].

На сьогоднішній день існує велика кількість дефініцій звуконаслідувальних слів, відображених різних аспектів даного лінгвістичного явища. Визначення О.С.Ахманової найбільш точно відображає сутність звуконаслідування, оскільки дозволяє зобразити дві функції ономатопеї – функцію номінації відповідних явищ або процесів навколишньої дійсності і функцію стилістичного оформлення висловлення. Основні задачі, які ставить перед собою фоносемантика в сфері звуконаслідування, зводять до вирішення важливих проблем: параметри, класи і типи звучань; будова звукового денотата; універсальна класифікація звуконаслідувальних слів; їх типологія; зображення ознак звукового денотата; звукозображальні функції фонем звуконаслідувального слова; звуконаслідування на рівні тексту; походження мови; онто-і філогенетична еволюція мови; категорії фоносемантики.

Звуконаслідування має давню історію. Варто відмітити, що вивченням звуконаслідувань в німецькій мові займались не так активно, як дослідженням інших фоносемантичних проблем. В огляді американського вченого М.Магнуса більше ста німецькомовних праць присвячені дослідженню синестезій, а також проблемам походження і філогенетичної еволюції мови, фонетичному значенню німецьких звуків (перевага в працях психологів) і менше двадцяти – звуконаслідуваності [8].

Проблемами звуконаслідуваності в тій чи іншій мірі в різний час займались великі німецькі філософи, психологи і лінгвісти (В. фон Гумбольдт, В. Вундт, Г. Штейнталь, Г. Пауль та ін..). В. фон Гумбольдт та інші філософи мови вважають, що «кожне поняття обов’язково повинно бути внутрішньо прив’язано до властивих йому ознак або до інших протиставлених з ним поняттям, в той час як артикуляційне відчуття (Articulationssinn) шукає позначення цього поняття» [7, с. 103].

В. фон Гумбольдт виділяє три способи позначення понять,які корелюють з поняттям стадіальності розвитку мови в фоносемантиці. «Живописний» спосіб, який «поступово втрачається в ході розвитку і удосконалення мови, заклечається в безпосередньому наслідуванні, коли звук, видається предметом, імітується в слові настільки, наскільки розбірливі звуки в стані передають нерозбірність». «Символічний» спосіб для позначення предметів «не виключає надто значну довільність і збирає звуки, які самі собою в порівнянні з іншими звуками душі породжують для слуху образ, подібний тому, який виникає в глибині душі під враженням від предмета». «Аналогічний» спосіб – «найбільш плідний із всіх відомих» - «будується на схожості звуків у відповідності з спорідненістю позначених понять», але при цьому «не приймається увагою притаманний саме цим звукам характер» [7, с.94].

Таким чином, фоносемантичні ідеї німецьких учених актуальні в теперішній час і розвиваються в працях сучасних вчених (С.В.Воронін, А.Б.Міхалєв, В.В.Левицький, С.С.Шляхова).

На початковому етапі у всіх мовах увагу досліджень привертає ономатопея. Г.Пауль відмічає: «Осмислення навколишнього, людина виділяє в ньому не залишені в спокою предмети, а в першу чергу предмети рухливі і звучні» [22, с.54]. В XVIII-XIX ст.. дослідження звуконаслідування відбувається в значній мірі в ономатопоетичній (звуконаслідувальній) і вигуковій теорії походження мови (Г.Лейбніц, І.Гердер, В.Гумбольдт, Г.Штейнталь, Г.Вундт, Г.Пауль). Вигукова теорія вважає, що першими словами мови були мимовільні вигуки, які виникали під враженням почуття, емоції [5, с.10].

Одне із перших спеціальних досліджень звуконаслідування німецької мови проведено німецьким вченим Г.Хільмером «Звуконаслідування, словотворчість і зміна значення» [10]. Мета праці – установлене звуконаслідування походження деяких звуків в словах, позначених ударом і виявлення тенденцій розвитку значень звуконаслідувальних слів в німецькій та англійській мові. Наприклад, звуки, нагадуючи удар, передаються звуконаслідувальними коренями, в кінці яких вибухові приголосні, тривалі шуми – коренями, закінчуються фрикативними приголосними, удар з подальшими поступово згасаючими коливаннями – корені з закінченими носовими приголосними. Звуконаслідування в дослідженні отримує широке значення. В праці розглядаються як звуконаслідувальні. Так і звукосимволічні слова. Для даного дослідження характерна ономатопея, яка складається з звуконаслідувальних підсистем (акустичний денотат) і звукосимволічних одиниць (не акустичний денотат) мови. Звуконаслідування і звукосимволізм «неможна плутати один з одним ні при теоретичному розгляді, ні, тим більше, при експериментальному вивченні, так як два різновиди звукозображуваності мають свою специфіку і потребують своїх специфічних методів вивчення» [12, с.15]. В праці прийнята спроба установити деякі закономірності в характері відношень між звуконаслідувальним словом і його денотатом.

Таким чином, звуконаслідувальна підсистема німецької мови включає: 1) первісні вигуки: наприклад, ach, ha «вигук здивування»; hu «вигук жаху, відрази»; 2) дитячі слова: наприклад, baba «звук заколисування», «іти гуляти, іти на вулицю»; 3) звуконаслідування: наприклад, knips «звук хрускання», knicks «тріск». Як бачимо, для звуконаслідування характерна неоднорідність складу.

На думку багатьох німецьких дослідників (К.Бюлер, В.Шмідт, Т.Шіпан, І.Ербен та ін..), лексичний шар звуконаслідувальних слів являється периферійним в німецькій мові, так як являється нечисленним і відіграє визначну роль в системі німецької мови. Проте російськомовна германістика надає сумнів даній тезі: звукозображання німецької мови «достатньо багате і різноманітне, як вважалось раніше. Вона тісно пов’язана з загальним словниковим фондом і постійно поповнюється»[3, с. 4-5].

Окремі аспекти звукозображання німецької мови активно вивчається в слов’янськомовних працях (роботах). В галузі ономатопеї досліджуються фоносемантичні аспекти утворення звуконаслідувальних вигуків , порівняльно-семантичний аналіз дієслів звучання в німецькій та російській мові, ономатопоетичні дієслова в сучасній німецькій мові, структурно-семантичні особливості звуконаслідувальних дієслів сучасної німецької мови, порівняльне слово зображання звуконаслідування в німецькій, французькій і російській мові і конототивний аспект значення звуконаслідувальних слів в розгляді мов, семантичний аспект і словозображання звуконаслідувальних слів. Дослідники відкидують утвердження про визначну роль звукозображання в німецькій мові. Вивчення звукозображання в німецькій мові в даних працях зосереджене в руслі лексико-семантичної фоносемантики.

Багато досліджень проводяться на порівняльному матеріалі: німецька і російська, німецька і новогрецька, німецька, французька і російська, що позволяє установити як універсальні, так і деякі специфічні властивості німецької звукозображальності.

Одна із відомих робіт по вивченню звукозображальності в німецькій мові належить С.А.Філімоненку. Спираючись на дослідження звукозображальності в англійській, кумицькій, російській мові, С.А.Філімоненко виділяє в звуконаслідувальних дієсловах сучасної німецької мови п’ять лексико-семантичних груп: 1) природні звуки: plätschern vi «дзюрчати»; tro(ö)pfen vi «капати»; 2) антропоцентричну групу: gurgeln vi «полоскати горло»; kichern vi «хіхікати»; 3) анімальну групу: bläffen vi»лаяти»; bähen vi «бекати»; 4) звуки, видющі предметами і механізмами: flöten vi «грати на флейті»; orgeln vi «грати на органі»; 5)змішаний тип (джерелом звука виступає природа, людина, тварини або механізм): kratzen vt «царапати»; grapschen vt «жадібно хапати».

Однак дані підходи до вивчення ономатопеї не прояснюють їх фоносемантичнного статусу. Таким чином, незважаючи на кількість робіт (праць) по фоносемантичній граматиці в німецькій мові, багато питань залишаються невирішеними і потребують доповнених досліджень.

В теперішній час не вказаний граматичний статус звуконаслідувальних слів в німецькій мові: вони, як правило, позначаються в словниках, як вигуки (Interjektiv), дальше іде позначка: звуконасл. (lautmalend). Ономатопеї і вигуки з давніх пор об’єднані в один клас. Питання про статус звуконаслідувань і вигуків вважається спірним. На основі семантики в німецьких вигуках виділяються слова, які виражають емоції, слова-команди і звуконаслідування. Г.Вайнріх виділяє три групи вигуків: ситуативні, експресивні і імітативні звуконаслідування. В.Т.Косов в німецьких вигуках виділяє три групи: справжні вигуки (ah, ach, aha), звуконаслідувальні (bauz, pardauz, klippklapp) і похідні (Donnerwetter, Gott). Як відмічає Р.І.Бабаєва, в цій класифікації змішуються різні категорії.