2.2. Екуменізм в уапц

Здебільшого, сьогодні панує загальна думка, що православ’я вороже ставиться до будь-яких форм екуменізму, що екуменічний рух – це процес, який є чужим істинно православній вірі. Деякі фундаментально настроєні православні середовища (особливо певні монастирські осередки) безпосередньо самі, власне, пропагують повишу ідею. Однак було б великою помилкою вважати, що з цією думкою ототожнюється весь православний світ. Акцентуючи на єдності у вірі, православні богослови віддають перевагу двостороннім богословським діалогам. Двосторонні перемовини із старокатоликами, англіканами, дохалкідонітами та іншими християнами окремі помісні православні церкви вели на регіональному рівні ще в XIX столітті (хоча, звісно, в історії християнства завжди були богословські полеміки неофіційного і напівофіційного характеру). Можливо, саме зневіра в роботі ВРЦ, про яку йшлося вище, підштовхнула православні церкви розпочати офіційні двосторонні діалоги. Слід відзначити, що 1968 року на IV Загальноправославній конференції в Шамбезі було задекларовано, що православ’я як світова конфесія має вести богословські діалоги з інославними конфесіями не на рівні помісних православних церков, а на рівні загальноправославної комісії, яку призначає Константинопольський патріарх. При цьому, проте, категоричної заборони вести діалоги на локальному рівні не було [45, c. 345].

Для представників автокефальної церкви, так само як і для католиків, богословський діалог у жодному разі не означає якихось поступок у віровченні. Ми вже відзначали позицію, висловлену Халкідонським митрополитом Мелітоном, згідно із якою для православних є неприйнятним навіть мінімальний відступ від істини. Проте серед православних богословів немає єдиної позиції щодо формулювань віровчення. З одного боку православні богослови вважають, що розвиток догматики неможливий, точні формулювання догматів уже прийняті на соборах, а з іншого боку - існує думка, що, залишаючи православну віру незмінною, її словесні вирази відкриті для вдосконалення і переформулювання.

Рішення про створення католицько-православної комісії з богословського діалогу було ухвалено 1979 року. Під час діалогу були опрацьовані питання про роль Святої Трійці, обрядове життя, причастя та інші таїнства, догматику і структуру церкви, прозелітизм і уніатизм. У документах неодноразово було підкреслено, що єдність між церквами можлива лише за наявності спільної віри, спільного визнання священства та інших таїнств. Як ми уже згадували, 2003 року представники УАПЦ узяли участь у симпозіумі, організованому Ватиканом для обговорення питання примату понтифіка у світлі християнської єдності.

Діалог православних із східними православними (дохадкідонськими) церквами розпочався з неофіційної зустрічі 1964 року в рамках комісії ВРЦ «Віра і церковний устрій». Уже на першій зустрічі богослови визнали наявність в іншої сторони православної віри і дісталися згоди щодо суті христологічного вчення [54, c. 123].

Окрім міжнародного рівня, між двома сім’ями церков існують окремі діалоги УАПЦ з орієнтальними церквами, УАПЦ із Вірменською апостольською церквою.

Отже, можна констатувати постійну присутність еклезіологічної тематики з певним акцентом на питанні таїнств. Ми вже зазначали, що еклезіологія відіграє провідну роль у християнському віровченні, у формуванні екуменічної позиції тієї чи тієї церкви. Присутність питання про таїнства як предмета богословських діалогів можна пояснити існуванням кардинальних розходжень у поглядах на їхню суть і кількість між православними і католиками, з одного боку, і протестантами - з іншого. Під час діалогів особливу увагу було зосереджено на таїнствах хрещення і причастя - з метою розкриття ступеня близькості розуміння їхнього значення [67, c.91].

Отже, участь православних в екуменічному русі можна розглядати через призму розвитку конфесії. Деякі дослідники ставлять питання: чи вистачить православним церквам волі, енергії та ресурсів для участі в екуменічному русі, беручи до уваги їхній власний розвиток, розвиток інших церков і світу в цілому.

Підбиваючи підсумок аналізу екуменічної позиції православних, зазначимо, що християнську єдність вони допускають лише в лоні православної церкви, а свою участь в екуменічному русі та богословських діалогах розглядають, у першу чергу, як свідчення православної віри. Відзначимо, що екуменічна позиція православних формувалася через критичне ставлення до екуменічного руху в цілому і ВРЦ зокрема.