7. Принципи права.
Принципи права – основоположні правові ідеї, що визначають зміст та соціальне призначення права. У принципах права відображаються очікування та уподобання членів суспільства стосовно того, яким право має бути, яким має бути його регулятивний вплив. Принципи права є об'єктивно-суб'єктивними, вони зумовлені об'єктивними обставинами суспільного розвитку та суб'єктивним відображенням цих обставин у свідомості людини. Вихідні ідеї права змінюються разом з історичним розвитком суспільства, зі зміною суспільної свідомості. Але не кожна ідея про право стає його принципом. Принципи права мають відповідати певним ознакам.
Ознаки принципів права:
1. Відображені у законодавстві.
2. Пояснюються у практиці правового регулювання.
3. Мають найвищий рівень абстрагування від регульованих
4. відносин, позбавлені конкретики.
5. Є стрижневим компонентом усієї системи права, надають йому логічності та послідовності.
6. Виражають загальний масштаб поведінки без вказівки на
7. права та обов'язки.
8. Відображають пануючу у суспільстві систему цінностей,
9. обґрунтовуються нею.
10. Є керівним початком при вирішенні певних юридичних
11. справ (особливо при застосуванні аналогії права у правозастосовчій практиці).
Одним з найбільш принципових та проблемних питань правової системи є спосіб закріплення принципів права. Принципи права можуть бути закріплені прямо (фіксуються в тексті нормативно-правового акта) та непрямо (зміст принципу виводиться зі змісту як певного акта, так і законодавства в цілому).
Принципи права відіграють дуже важливу роль у правовій системі. Вони обумовлюють несуперечливість правових положень, забезпечують єдність правової системи. Кожна нова норма має перевірятися на відповідність принципам права.
Усі принципи, які закріплені у праві та виражають його сутність, поділяють на дві групи:
1) Загальносоціальні принципи;
2) Спеціально-юридичні принципи права.
Загальносоціальні принципи права характеризують як право в цілому, так і демократичне суспільство, в якому воно функціонує. Ці принципи фіксують, закріплюють основи суспільних відносин. До загальносоціальних принципів права відносять: політичні основи права (свобода, демократизм, розподіл влади); економічні основи права (свобода економічної діяльності, рівність усіх форм власності); моральні основи права (гуманізм, визнання пріоритету прав і свобод людини та громадянина, соціальної справедливості).
Посилену увагу теорія держави та права звертає на спеціально-юридичні принципи права, оскільки саме вони розкривають вихідні ідеї, які лежать в основі функціонування правової системи окремої держави. Ієрархію цієї системи принципів складають загальноправові, галузеві, міжгалузеві принципи та принципи окремих правових інститутів.
Загальноправові принципи характеризують усю систему права, розкривають напрями її розвитку та функціонування, стосуються всіх правових галузей та інститутів.
Необхідно звернути увагу на те, що доволі велика кількість дослідників правової теорії додають до групи загальних правових принципів деякі загально соціальні принципи права. Зокрема, це принципи свободи, соціальної справедливості, гуманізму, демократизму. Ці дослідники мають рацію, оскільки не завжди чітка формальна класифікація приводить до нівелювання сутності питання. І доцільно говорити саме про такий набір принципів, коли мова іде про загальні, сутнісні засади права. Саме ці принципи права сьогодні набули універсального значення, оформлення в галузі прав людини і громадянина та закріплення на міжнародному рівні. І ми не можемо не розглянути деякі з головних загальних принципів права.
Принцип свободи свідчить про те, що право виступає як ступінь свободи (політичної, економічної, ідеологічної). Цей принцип реалізується через надання свободи свідомого та відповідального обрання варіанта поведінки в межах правової норми. Отже, свобода не означає свавілля, зворотною стороною свободи є відповідальність. Свобода одного суб'єкта права не повинна втручатися в межі свободи іншого.
Принцип справедливості означає, що право є рівнем справедливості, який відображає відповідність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини, котрі підлягають правовому регулюванню. Принцип справедливості містить у собі вимоги щодо відповідності між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їх соціальним становищем, між працею та винагородою, між правами та обов'язками суб'єктів права. У правовій сфері цей принцип має чіткий, формально визначений характер, закладений у правах та обов'язках, методах заохочення та покарання.
Рівноправ'я громадян є втіленням принципу справедливості. Рівноправ'я як юридичну категорію необхідно відрізняти від поняття рівності. Остання є матеріальною основою рівноправ'я. Не всі елементи соціальної рівності можуть отримати закріплення у праві. Право не може гарантувати абсолютну рівність учасникам правовідносин. Рівність у праві – це, насамперед, рівність можливостей, рівність перед законом та судом.
Єдність прав та обов'язків полягає у тому, що надані громадянину права співвідносні з його обов'язками. Будь-яке право може бути реалізоване лише через закріплення певного обов'язку.
Гуманізм виявляється у тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищою правовою цінністю. Ця теза у більшості конституцій розвинутих демократичних країн набула нормативного оформлення. Однією з головних цілей правової діяльності є створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особистості.
Сполучення переконання та примусу у праві. Переконання та примус - головні методи управлінського впливу. Одним з провідних завдань правової системи є їх вдале поєднання. Переконання виражається, насамперед, у тому, що ознайомлення зі змістом правових норм приводить до усвідомлення доцільності закладених у них моделей поведінки. Додатковими критеріями дієвості норм права є елементи примусу (запобіжні, правовідновлюючі, превентивні заходи, заходи юридичної відповідальності).
Демократизм як належність влади народові реалізується не лише через державні, а й через правові інститути (право та законодавство виражають волю народу, закріплюють форми безпосередньої та представницької демократії).
Принцип законності виражається у вимогах точного та неухильного виконання юридичних приписів усіма суб'єктами права: фізичними та юридичними особами, державними органами та посадовцями.
У межах курсу теорії держави та права вивчаються переважно загальноправові принципи. Інші групи принципів більш детально розглядаються при вивченні галузевих юридичних дисциплін.
Галузеві принципи - вихідні положення, у межах яких розвивається певна галузь права. Вони властиві окремим галузям. Так, у цивільному праві панує принцип формальної рівності сторін у майнових відносинах, принцип презумпції винуватості відповідача. У міжнародному публічному праві панують принципи поваги до державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи інших держав тощо. Принцип рівності подружжя діє в сімейному праві, принцип індивідуалізації покарання - у кримінальному праві.
Міжгалузеві принципи - вихідні положення, на основі яких розвиваються та функціонують декілька самостійних, часом доволі споріднених, галузей права. Наприклад, принципи гласності та змагальності судового розгляду, національної мови судочинства діють у кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканості власності, свободи договорів - у цивільному, господарському, банківському праві.
Принципи правових інститутів – положення, що визначають основи функціонування групи норм у складі галузі права. Так, інститут договору у цивільному праві базується на принципах обов'язковості виконання умов договору, неприпустимості односторонньої відмови від виконання угоди тощо.
Висновки
Отже, право – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.
Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.
Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві – це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.
Література
Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [М. В. Цвік та ін.]; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2010.
Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підручник / Харк. нац. ун-т внутр. справ. – 3-є вид., доповн. і переробл. – К.: Прав. єдність, 2011.
Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавський В. С., Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук (ред.), Н.М. Оніщенко (ред.). – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2008.
Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. – Л.: Новий Cвіт-2000, 2005.
Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Вид. 9-е, зі змін. – Л.: Край, 2007.
Харт Х.Л.А. Концепція права: Пер. з англ. – К.: Сфера, 1998.
Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
Берман Г.Дж. Западная традиция права. – Из-тво Московского ун-та, 1999.
Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: Норма, 2001.
Лейст О.Э. Сущность права. – М.: Зеркало – М, 2002.
Поль Рікер Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002.
Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу: Пер. з нім. – К.: Альтерпрес, 2003.
Розин В.М. Генезис права. – М.: Nota Bene, 2003.
Кельзен Г. Чисте правознавство: З дод.: Проблема справедливості: Пер. з нім. – К.: Юніверс, 2004.
Норбер Рулан. Историческое введение в право. – М.: Nota Bene. 2005.
Байтин М.И. Сущность права (современное нормативное правопонимание на грани двух векав). – Изд. 2-е, доп. – М.: Право и государство, 2005.
Дудченко В.В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень. – Одеса: Юридична література, 2006.
Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика). – Харків: Право, 2008.
Скурко Е.В. Принципы права в современном нормативном правопонимании. – М.: Юрлитинформ, 2008.
Кельман М. Аспекти аналізу методологічних проблем співвідношення держави та права. // Право України. – 2009. - № 2.
Задорожний Ю. Започаткування римським правом принципів права у країнах романо-германської правової сім’ї. // Право України. – 2010. - № 3.
Питання
Чим зумовлене те, що таке явище, як право, не має єдиного розуміння?
У чому складність інтегративного підходу до розуміння права?
В яких значеннях можна використовувати термін «право»?
Перелічіть ознаки юридичного права.
У чому полягає сутність такої ознаки права, як нормативність?
У чому виражається зв'язок права з державним примусом?
Назвіть аспекти сутності права.
Дайте стислу характеристику принципам права.
Охарактеризуйте функції права.
У чому виражається поділ права на матеріальне та процесуальне?