2. Походження права.

Передумови виникнення права багато в чому є спільними з передумовами виникнення держави. На певному етапі свого розвитку суспільство потребувало якісного вдосконалення системи регулювання суспільних відносин. Загальні для всіх, вироблені протягом століть найбільш раціональні правила поведінки, закріплені в первісних звичаях – мононормах, перестали задовольняти в однаковій мірі потреби суспільних груп, інтереси яких різнилися. Виникла об’єктивна необхідність у появі нового універсального регулятора ускладнених, порівняно з додержавними, суспільних відносин. Таким регулятором стає право.

Первісна людина, яка не відділяла себе від суспільства, сприймала правила поведінки не лише як створені людьми, але й наділяла їх божою силою. Саме тому такі норми сприймалися як правильні, справедливі і в подальшому за змістом цих норм у багатьох народів, у різних мовах закріпилися такі назви, як право, jus, right, recht, що означало «правда», «справедливість». В цьому аспекті право виникає раніше, ніж держава, і необхідність забезпечення дотримання звичаєвих правил є однією з передумов виникнення держави.

На певному етапі розвитку первісного суспільства відбулося його розшарування і з’явилася або відокремлена соціальна група, яка здійснювала керівництво суспільством на основі розпорядження суспільною власністю (Схід), або клас, що відокремився від суспільства на основі приватної власності (Захід). Це був етап, який характеризувався нерівністю в людських відносинах і необхідністю подолання суперечок, пов’язаних з небажанням дотримуватися існуючих правил поведінки. Столітні звичаї, що передбачали безапеляційне підпорядкування тим, хто здійснював керівництво суспільством, перестали бути актуальними, почастішали випадки їх порушення з боку тих, на кого вони поширювались. Господарююча верхівка – клас або соціальна група, в руках яких зосереджувалась і влада, і власність, – була зацікавлена у припиненні подібних порушень. На цьому етапі звичаї первісного суспільства набувають примусового захисту, стають правовими, тобто такими, які забезпечуються силою державного примусу. Найбільш корисні зі звичаїв були санкціоновані державою і перетворилися в джерела звичаєвого права. Але з часом, через свою сталість, низьку мобільність, непридатність до швидкого реагування на бурхливий розвиток суспільних відносин, правові звичаї доводять свою нездатність бути ефективним регулятором людської поведінки. Новими формами закріплення правил поведінки стають норми, прийняті представниками правлячих груп або класів. Такі норми характеризуються більшою формалізованістю, набувають рангу закону і отримують нові процедури примусового захисту. На відміну від звичаїв правові норми фіксуються в письмових документах, містять чітко сформульовані дозволи та заборони. Змінюються процедура і порядок забезпечення правових норм, контроль за їх виконанням. Якщо виконання звичаїв первісного суспільства забезпечувалося їх зручністю і авторитетом роду, то виконання норм права забезпечувалося примусом спеціально створених груп людей – поліції, армії. Санкції характеризуються відсутністю рівності – з моменту свого виникнення право регламентувало суспільні відносини в інтересах пануючого класу.

Як уже зазначалося, соціальними нормами первісного суспільства були мононорми (звичаї і табу). Велика регулятивна роль у ньому належала обрядам, ритуалам і міфам – набору прикладів гарної та поганої поведінки.

У процесі переходу від привласнюючої економіки до виробляючої (так звана неолітична революція) і появи держави відбувається поділ мононорм на норми права і норми моралі, тобто як соціальний інститут право виникає разом із державою. Це пояснюється тим, що багато в чому вони були покликані забезпечити ефективність дій одне одного.

Історично право виникло як результат антагонізму в суспільстві і виражало волю і інтереси економічно панівних верств населення (це видно, наприклад, якщо проаналізувати нормативно-правові акти східнодеспотичної, рабовласницької і феодальної держав).

На відміну від мононорм, що містилися у свідомості і поведінці людей, правові норми почали оформлюватися письмово для загального ознайомлення.

При цьому право було більш складним регулятором, ніж мононорми, адже, крім заборон, містили зобов'язання і правомочності.

що створювали широкі можливості для різнорівневого упорядкування суспільних відносин. Виникнення права є наслідком ускладнення соціальних зв'язків, загострення суперечностей, з урегулюванням яких мононорми вже не могли впоратися.

На сьогодні відомими є три шляхи утворення права:

1) переростання мононорм у норми звичаєвого права та їх санкціонування силою держави;

2) правотворчість держави, що виражається у виданні спеціальних документів - нормативно-правових актів (законів, указів тощо);

3) прецедентне право, що складалось із конкретних рішень судових чи адміністративних органів.

Історія розвитку права свідчить, що в умовах переходу від первісного суспільства до державної організації спочатку затверджувалося «кулачне право», коли мононорми відновлювались і знову відмінялись за допомогою насильства (тобто кулака). І лише потім настав період панування права, що фіксувалося в писемних джерелах (так зване «писане право»).

Правове регулювання в цей перехідний період ще було недостатньо відділене від інших різновидів соціального регулювання (морального, релігійного тощо). Перші нормативні узагальнення, як правило, являли собою державно-нормативне вираження індивідуального рішення або ж визначеного та захищеного державою звичаю.

Пізніше відбувся перехід до правотворчості - формулювання органами законодавчої, виконавчої і судової влади законів, підзаконних актів та прецедентів. Найстаріші юридичні пам'ятки (Закони Ману, Кодекс законів царя Хаммурапі, Закони XII таблиць, Руська Правда тощо) відтворювали норми звичаєвого права, містили узагальнене викладення судових прецедентів, а також деякі безпосередньо законодавчі положення.

У ході подальшого розвитку суспільства той чи інший елемент права набував домінуючого значення і тим самим сприяв формуванню національних правових систем.

Поява правових норм свідчить, що в суспільстві є політичні відносини, є держава. Проте, як і будь-які регулятивні норми, правові відносини з точки зору суспільства є виявом справедливого і належного. Невипадково слово «право» в українській мові має спільний корінь із словами «правда», «правильно», «справедливість». Цікаво, що перший збірник законодавства на території нашої Батьківщини мав назву «Руська правда».