2.4. Навчання, виховання та розвиток психіки

Згідно з теорією Ж. Піаже, онтогенез психіки, розвиток інтелекту — стихій­ ний процес, підпорядкований природному визріванню раціональних структур,' що, відповідно, формуються на основі предметно-життєвого досвіду дитини. Поступове зростання й ускладнення досвіду дитини спричиняє інтеріоризацію 1 предметних дій, перетворення останніх у розумові операції. Отож, процес навчання 1 має пристосовуватися до наявного, уже досягнутого рівня психічного розвитку * дитини, визначатися ним. ^л

Принципово іншим є підхід, що витікає з культурно-історичної концепції роз-і витку людської психіки Л.С. Виготського і послідовно розробляється у вітчизня­ ній психології (Л.І. Божович, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, Н.О. Менчинська, О.М. Леонтьєв, А.В. Петровський, Д.Б. Ельконін та ін.). ;

Нагадаємо, що Виготський приписував вирішальну роль у виникненні вищих ] психічних функцій процесові оволодіння дитиною суспільним досвідом (знаряд- ] дями, знаками та словами, що узагальнено означають об'єкти). 1

Кожна вища психічна функція опосередкована словами і знаряддями, ^ зароджується спочатку як соціальний, міжіндивідний зовнішній акт, що стає у по—| дальшому індивідуальним, внутрішнім актом. Формування психічних функцій] у дитини здійснюється шляхом її "вростання" у людську культуру, що розпочи-| нається у ранньому дитинстві.

Із концепції Виготського випливає ряд визначальних для розуміння даної і блеми ідей, зокрема, положення про стадіальність розвитку психічних функцій,! про інтеріоризацію як основний механізм цього процесу (зовнішній досвід пере-І ходить у внутрішній план, а діяльність, що забезпечує його засвоєння, зміню— ся за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової), розрізне емпіричних і теоретичних понять про дійсність та ін.

29

2.4. Навчання, виховання та розвиток психіки

Виготський сформулював тезу про єдність навчання і розумового розвитку: вміло організоване навчання детермінує розвиток, викликає до життя психічні процеси, які без нього взагалі не можуть виникнути і не виникають.

Учисленних експериментальних дослідженнях доведено провідну, визначаль­ну роль навчання у розвитку чуттєвого пізнання, практичних дій і довільної регу­ляції поведінки (О.В. Запорожець), пам'яті (П.І. Зінченко), мислення і мовлення (Г.С. Костюк, О.М. Раєвський, Д.Ф. Ніколенко) тощо.

У цілісному процесі розвитку дитини під час навчання можна виділити три основні та взаємопов'язані сторони: розвиток знань і способів діяльності під час навчання; розвиток психологічних механізмів використання освоєних способів; розвиток загальних властивостей особистості (спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості й мислення).

Найважливіші зміни у розвитку особистості в процесі навчання зумовлені ускладненням знань і способів діяльності. Змінюючи зміст навчання, тобто харак­тер знань і способів діяльності, які передаються дітям, можна істотно змінювати хід їх розвитку. Використання у процесі навчання спеціальних засобів (еталонів форми, кольору, моделей, схем тощо) призводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які традиційно розглядалися (приміром, у концепції Піаже) як абсолютні та незмінні (П Л. Гальперін, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін).

Скажімо, логічні операції, що, як вважав Піаже, розвиваються лише в 11—12 ро­ків, стають доступними вже для дошкільнят за умови застосування у роботі з ни­ми зразків-еталонів для групування предметів за певною ознакою. Останнє істо­тно змінює у дітей механізми й стадії розвитку операцій класифікації.

Знанням узагалі притаманна складна структура, в якій виділяють особливі завдання, об'єкти й операції (сукупність останніх утворює спосіб розв'язання завдань). Під час навчання відбувається засвоєння певних типів завдань і спосо­бів їх розв'язання. Від узагальненості способу залежить можливість вирішувати ширше коло завдань.

Психологічні механізми розв'язання певних завдань включають не лише спе­цифічні для окремих навчальних предметів операції, а й загальні прийоми розу­мової діяльності (абстрагування, порівняння, аналіз, синтез). Останні не лише виявляються у навчальній діяльності, але й формуються в ній/

Становлення узагальнених психологічних механізмів, що лежать в основі ви­користання способів і знань,—це лише одна сторона розвитку в процесі навчан­ня. Останній включає також і розвиток загальних властивостей особистості, пере­дусім формування спрямованості особистості, психологічної структури діяль­ності та механізмів свідомоєті.

зо

Тема 2. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки

Із мозаїки ситуативних мотивів навчання дітей і підлітків поступово виділяєть­ся провідна спрямованість, яка й визначає особливості їх поведінки. Одним при­таманна навчальна спрямованість, прагнення відповідати вимогам учителів, отри­мувати гарні оцінки. Для інших характерна пізнавальна спрямованість, орієнта­ція на засвоєння нових знань, вирішення різноманітних завдань тощо. А треті вважають найважливішим стосунки з оточуючими, і їх дії детермінуються праг­ненням зайняти певну позицію в групі однолітків або ж у взаєминах із доросли­ми. Провідна особистісна спрямованість, у свою чергу, визначає багато інших важливих сторін психічного розвитку.

Навчальній діяльності притаманна складна психологічна структура, яку утво­рюють: мета (завдання) — уявлення про кінцевий результат, мотив — заради чого здійснюється діяльність, операції й спосіб, необхідний для перетворення об'єкта, об'єкт—матеріал, перетворення якого приводить до потрібного резуль­тату, результат—прогресивні психічні зміни в учнів як суб'єктів цієї діяльності. Названі компоненти не лише виявляються у навчальній діяльності і регулюють її, але й формуються в ній, що і спричиняє розвиток загальної поведінки особис­тості Сй цілеспрямованості, організованості, довільності тощо).

У процесі навчання змінюються також зміст, структура й механізми ідеально- і го відображення дитиною навколишньої дійсності, розвивається її мислительна ' діяльність, поступово формуються поняття та системи понять, виробляється вміння аналізувати як абстрактні, теоретичні, так і конкретні ознаки, синтезувати їх у певну загальну структуру та ін. Зростає рівень рефлексії, усвідомлення дити­ною своїх дій з предметами, предметів у їх різних властивостях і, нарешті, усвідо­млення себе, власного "Я ".