36...Основні напрями становлення й розвитку політичної системи України

   Більшість сучасних вітчизняних політологів, досліджуючи взаємозв´язок державної влади й суспільства, обмежують політичну практику існуванням двох основних типів політичної системи — демократії і диктатури. Демократія визначається як народна форма правління, де народ наділений владою і здійснює її безпосередньо сам або через вільно обраних своїх представників. За диктатури такої можливості немає.    Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й зазначено в новій Конституції України. Згідно з основними положеннями української Конституції, нині в нашій державі відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складниками цього процесу є: утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; запровадження інституту президентської влади; визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; формування системи самоврядування народу тощо. Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона вимагає переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул базарної стихії, держава та її законодавчі органи, партії і профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих, насамперед, на забезпечення соціального захисту громадян держави.    Утворення нової політичної системи в нашому суспільстві відбувається складно і суперечливо. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути були неспроможні діяти ефективно, а нова політична система, яка покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно.    Головною метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, дієвої народної демократії. Для того щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення й адаптації, необхідно, згідно з положенням нової Конституції України, докорінно опрацювати механізм представницької і безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обравши справді професіональний, кваліфікований парламент. Виконавча влада повинна бути також висококваліфікованою, а її апарат — невеликим, але здатним ефективно працювати.До основних напрямівстановлення й розвитку нової політичної системи слід віднести побудову демократичної, правової, соціальної держави, як записано в Конституції, з ефективно діючим парламентом, професіональним висококваліфікованим, сильним урядом і з незалежними судовими органами — тобто з чітким поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки з розмежуванням їхніх функцій. Важливим завданням є зміцнити законність і правопорядок, виключити можливість узурпації влади та зловживань, ефективно протидіяти бюрократизмові і формалізмові; утвердити верховенство закону, безперечно дотримуватися його на всіх рівнях усім громадянам; забезпечити гідні людини умови життя.Демократизм держави і державного ладу загалом виявляється насамперед у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосереднього народовладдя зі здійсненням влади через органи державної влади і місцевого самоврядування.    Крім цього, основним напрямом формування нової політичної системи є побудова громадянського суспільства як сукупності вільних людей та їхніх організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів та асоціацій, покликаних виражати й захищати індивідуальні й групові інтереси громадян, встановлювати й реалізовувати відповідні відносини з державою.    Важливим напрямом формування політичної системи є дальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкривання максимального простору самоврядуванню суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації, сприяння якнайповнішому виявові ініціативи громадян і представницьких органів влади, партій, об´єднань і рухів та трудових колективів.    Зростання політичної свідомості і політичної культури сус-пільства й особи як на теоретичному, так і на буденному рівнях також є важливим напрямом становлення і розвитку нової політичної системи. Це передбачає запровадження раціональної системи політичної освіти громадян, удосконалення повсякденного практичного політичного досвіду, враховуючи, що буденний рівень політичної свідомості матеріалізується в спостереженнях, звичках, уявленнях і стереотипах, впливає на формування громадської думки.      До основних напрямів і перспектив формування нової політичної системи слід віднести і вдосконалення діяльності засобів масової інформації, зміцнення їхньої ролі в регулюванні політичних відносин, в управлінні суспільством, у формуванні політичної свідомості й політичної культури суспільства і кожного громадянина, особливо для досягнення владно-політичної інтеграції суспільства.

37....Основні теорії походження держави і права.

2.1. Теологічна теорія.

Ця теорія бере свій початок ще з часів Стародавнього Єгипту та країн Месопотамії. Згідно цієї теорії походження кожної держави пов’язане з божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Найбільшого поширення ця теорія набула у період становлення феодалізму. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були  богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. Фома Аквінський стверджував, що процес створення держави є аналогічним процесу створення Землі Богом. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький професор і філософ Жак Мартен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Мартеном, - це духовний світ, а держава – це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, сьогодні є поширеною в багатьох мусульманських країнах (Саудівська Аравія, ОАЕ та в інших).

2.2. Патріархальна теорія

Ця теорія бере свій початок у Стародавній Греції. ЇЇ засновником вважається Аристотель. Представниками цієї теорії були Платон, Р. Філер та Н. К. Михайлівський, М. Н. Покровський. Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім’ї, є результатом розростання сім’ї. Сім’я, як початковий осередок суспільного життя, розростається у плем’я, а плем’я – у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими.

2.3. Договірна теорія

Представниками цієї теорії були Т. Гоббс в Англії, Г. Грацій у Голландії, Жан Жак Руссо у Франції, О. Радищев у Росії, ректори Київського університету святого Володимира К. Неволін, Я. Ковельський, Дж. Локк. Згідно цієї теорії держава вникає внаслідок укладання між людьми суспільного договору – добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право замінити правителів.

2.4. Органічна та психологічна теорії

Представником органічної теорії був Спенсер. Він ототожнював процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. У XIX ст.. Спенсер заявив, що держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Психологічна теорія виникла у середині XIX століття. Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету святого Володимира, а згодом Варшавського університету Л. Петражицький, Тард.

За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психології переважної частини людей притаманна потреба жити у організованому суспільстві, покорятися видатним особистостям. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва. Отже, представники цієї теорії вважають, що держава є наслідком психологічного розвитку людей.

2.5. Теорія насильства

Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX – початку XX ст. Л. Гумплович, який стверджував, що у знищенні і підкоренні слабких проявляється природний закон боротьби за існування, а також німецький правознавець і філософ цього ж періоду Є. Дюрінг, на думку якого відносини між людьми з’ясовуються шляхом насильства, так званої „робінзонади”, а також Л. Гумплович. Прихильно ставилися до цієї теорії прибічники нацизму та расизму, вони проголошували насилля найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – виправданням слабовілля.

Історія не уявляється нам, - писав Л. Гумплович у кінці XX століття, - жодного прикладу, де б держава виникала не за допомогою акту насилля. Держава завжди з’являлась в результаті насилля одного плем’я над іншим.

2.6. Історико-матеріалістична або соціально-класова теорія базується ця теорія на тезі про економічні заподій (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розпад суспільства на класи з протилежними інтересами. Її виникнення пов'язують з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса, часто забуваючи їх попередників, таких, як Л.Морган. Цю теорію намагався розвинути й Володимир Ленін. Сенс цієї теорії в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, розвитку, передусім економічного, який не тільки забезпечує матеріальні умови виникнення держави, а й визначає соціальні зміни суспільства, які також являють собою важливі заподій і умови виникнення держави.

38....Поняття та визначальні ознаки держави

Держава – це особлива організація політичної влади у соціально неоднорідному суспільстві, яка відображає, в першу чергу, інтереси домінуючих груп цього суспільства і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Влада– це авторитет, що має можливість підкоряти своїй волі, управляти чи розпоряджатися діями інших людей. Всяка влада є соціальною, тому що вона покликана врегульовувати відносини між людьми. Різновидністю соціальної влади є влада політична, суть якої полягає у реальній здатності регулювати суспільні відносини в інтересах всього народу, підтримувати стабільність і порядок.

Держава, як особлива форма політичної влади, має ряд ознак, що відрізняють її від організації влади у додержавний період та від інших складових частин політичної системи суспільства.

Основними з таких ознак є:

-    територія – відокремлена кордонами частина земної поверхні, на яку розповсюджується влада даної держави. Територія є матеріальною базою держави і основою для визнання її іншими державами;

-    суверенітет – політико-правова властивість, під якою розуміють верховенство, самостійність, неподільність влади на території країни та її незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;

-    наявність апарату управління та примусу, який практично реалізовує різні функції держави;

-    здатність видавати загальнообов’язкові для всього населення правові норми та забезпечувати їх виконання;

-    наявність податкової системи, яка забезпечує засоби для утримання державного апарату.

39....Функції держави

Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Класифікувати функції сучасної держави можна за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами, часом дії, принципом поділу влади, ступенем значущості, походженням, сферою політичної спрямованості, та іншими елементами державної діяльності. 1. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:Загальносоціальні функції- це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів цілого суспільства, тобто всіх його верств.Функції захисту групових інтересів- це такі напрямки діяльності держави, що найповнішим чином спрямовані на вираження й задоволення інтересів — прав­лячих угруповань, за якими стоїть соціальна база здійснення державної влади..2.За соціальним значенням державної діяльностіфункції держави поділяються на:Основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку..Додаткові (Похідні), що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави, мають супроводжувальний або обслуговуючий характер. 3.За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:Постійні функції– напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними.Тимчасові функції- що здійснюються протягом певного періоду існування держави чи пов'язані з певним фактом та обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. 4.За сферами політичної спрямованості(внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:Внутрішні функції- здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності дер­жави всередині країни.

1) політична— ця діяльність держави по здійсненню політичних функцій є вельми складною, багатогранною, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. 2)економічна— спрямована на забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку еко­номіки країни,. 3)оподаткування і фінансового контролю— спрямована на формування та поповнення казни, передусімдержавного бюд­жету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використан­ням всіх ресурсів фінансової системи країни.. 4)соціальна— спрямована на створення умов, які забез­печують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту, соціальної захищеності особистості. 5)екологічна— спрямована на за­безпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни.6)культурна (духовна)— покликана підня­ти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізо­ваного суспільства, створити умови для їх участі в культурному житті суспільства, охороняти культурну спадщину.7)інформаційна— організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації.8)охоронна— це діяльність держави по охороні і захисті конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності та правопорядку, забезпечення громадського миру, прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.Зовнішні функції- основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави по­за її межами, характеризують її напрями діяльності на міжна­родній арені.1)військова функція- позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. 2)економічна- це встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами, розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку, інтеграція до світової економіки.3)функція інтеграції в європейську та світову економіку- випливає з визнання економічної взаємозалежності держав, що охоплює широке коло відносин.4)інформаційна— це участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.5)дипломатична функція- передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. 6)Функція співробітництва сучасних держав- мається на увазі розвиток політичних, еко­номічних, правових, культурних, інформаційних та інших відно­син, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав.