- •38....Поняття та визначальні ознаки держави
- •39....Функції держави
- •40.... Форми державного правління і державного устрою.Конфедерації
- •41...Правова держава сутність основні принципи
- •42...Виникнення та еволюція політичних партій
- •43...Сутність ознаки та місце партій
- •44...Типологія
- •46...Поняття і типи політичних систем
- •47...Становлення і проблеми розвитку партійної системи україни
- •48...Політична діяльність поняття і види. Політичні рішення способи прийняття і види
- •49.Політичний конфлікт поняття форми функції
- •50.Політичний режим суть та основні принципи
- •51.Типологія та динаміка політичних режимів
- •52.Основні риси політичного режиму в україні на сучасному етапі
- •53.Зародження демократії
- •54.Зміст сутнісні риси і принципи демократії. Багатоаспектність демократії
- •55.Новітні концепції демократії
- •56.Поняття громадянського суспільства суть структура шляхи становлення і розвитку
- •57.Суть громадських політичних організацій і рухів їх види
- •58.Типологія громадсько-політичних організацій і рухів
- •59.Функції громад політ орг і рухів
- •60.Лобізм як політична практика.Групи тиску
- •61.Сутність політичного елітаризму.Класичні теорії еліт
- •62. Політична еліта: структура й системи відбору.
- •63.Природа і соціальна сутність політичного лідерства.Генеза класичних поглядів на політичне лідерство.Характерні риси політичного лідерства
- •64. Типологія політичного лідерства
- •65.Виборча кампанія як форма політичної діяльності.Роль виборів у демократичному суспільстві.Принципи виборів
- •66. Типи виборчих систем
- •67.Виборча система і виборча практика сучасної україни
- •68.Абсентеїзм поняття ознаки форми
- •69.Сутність та основні харктеристики політичної свідомості
- •70.Структура політичної свідомості
- •71.Типи політичної свідомості її ф-ції Типи політичної свідомості
- •Функції політичної свідомості
- •73.Суть та основні характеристики політичної культури
- •74.Рівні і типологія політичної культури
- •75.Функції політичної культури
- •76.Історичні особливості формування демократичної політичної культури в україні її стан в сучасних умовах
- •77.Ідейно політичні течії сучасності: лібералізм і неолібералізм,консерватизм неоконсерватизм,нацизм і неонацизм,марксизм і соціал-демократизм
- •78.Основні напрями і пріоритети зовнішньополітичної діяльності сучасної української держави
- •79.Україна в системі міжнародних відносин та її місце в геополітичному просторі
- •80.Глобальні проблеми людства та шляхи їх розвязання
61.Сутність політичного елітаризму.Класичні теорії еліт
ЕЛІТАРИЗМ (теорії еліти) — соціально-філософські концепції, за якими необхідними складовими частинами будь-якої соціальної структури є вищий, привілейований шар, що здійснює функції управління, розвитку культури,— еліта, і решта людей, «пасивна» маса. Розрізняються як за ознаками виділення еліти: політичні (Парето, Міхельс), технологічні (Бернхем), соціально-психологічні (Ортега-і-Гасет, Шумпетер), так і за спрямуванням — від відверто антидемократичних до ліберальних. У сучасній західній соціології дістали поширення концепції численності еліт (політичної, економічної, адміністративної, воєнної, релігійної, наукової, художньої), що врівноважують одна одну і запобігають встановленню тоталітаризму.У наукові літературі термін «еліта» має багато визначень, зокрема це: люди, що отримали найвищий індекс у галузі їхньої діяльності (В. Парето); найбільш активні в політичному відношенні люди, орієнтовані на владу, так звана організована меншість суспільства (Г. Моска);люди, які володіють владою (Т. Етімоні);люди, які користуються в суспільстві найбільшим престижем, багатством, статусом; люди, які мають інтелектуальну чи моральну перевагу над людською масою, люди з найвищим почуттям відповідальності (X. Ортега-і-Гассет); люди, які володіють формальною владою в інститутах і організаціях, які визначають соціально-політичне життя (Т. Дойч);«боговдохновенні особи», які володіють харизмою (Л. Фройнд); творча меншість на противагу нетворчій більшості (А. Тойнбі).
Елітарний підхід до розгляду суспільства був обгрунтований зусиллями:Гастано Моска;Вільфредо Парето;Роберта Міхельса.
Г.Москавводить спочатку поняття "політичного класу", а потім більш широке - "правлячого класу" для визначення тієї групи людей, яка, володіючи певними якостями і ресурсами - високе становище у суспільстві, військова сила, священний сан, багатство, походження (переважно народження, сімейні зв'язки), знання і досвід управління - монополізує владу в своїх руках. Наявність такого класу, на думку Моска, - не закон: "суспільство завжди керується меншістю", "навіть коли відбувається зміна влади, вона передається з рук однієї меншості до рук іншої меншості". Правлячий клас схильний до змін через притаманні йому дві тенденції: аристократичну і демократичну. Перша тенденція проявляється у прагненні еліти "закритися" від іншої частини суспільства, передати свої привілеї за спадковістю. Наслідком цієї тенденції стає виродження еліти і суспільний застій. Демократична тенденція проявляється у поновленні правлячого класу за рахунок активних представників нижчих верств. На думку вченого, поєднання двох тенденцій дозволяє суспільству зберегти стабільність в управлінні і його якісне поновлення.
В.Паретоввів у науковий обіг термін "еліта". У "Трактаті з загальної соціології" він визначив її як групу осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, наприклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачити і виражати приховані потяги мас. На думку Парето, у суспільстві поряд з елітою завжди існує "контреліта" (потенційна еліта) - особи, які за своїми психологічними якостями могли б увійти в еліту, але не ввійшли через своє соціальне становище. Найнижчу верству суспільства складає не еліта - ті, хто не володіє ні суб'єктивними, ні об'єктивними можливостями ввійти в еліту. Сама еліта не є незмінною, а знаходиться у безперервній трансформації. Коли контреліта досягає певних показників у своєму розвитку, вона займає місце правлячої еліти, а колишня правляча еліта, втративши свої кращі якості, переходить у нееліту. Відома теза В.Парето, що історія - це "кладовище аристократій". Подібний колообіг еліт дослідник описав як "закон циркуляції еліт". Зміна еліт дозволяє зберегти соціальну рівновагу, тому що забезпечує прихід до влади еліт, які володіють якостями, затребуваними суспільною ситуацією. Поновлення може здійснюватися у двох формах: поступальній (вибори і кооптація у свої ряди представників контреліти) і обвальної. Останній варіант - це революції і перевороти.
Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт:Еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни.Еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.
Р.Міхельсу своїй праці „Соціологія політичних партій в умовах демократії", дослідивши соціальні механізми, що породжують елітарність суспільства, зробив висновок, що причини ховаються не в якостях людей, а в сутності самої організації: будь-яка організаційна система вимагає виділення керівного апарату і невідворотно відтворює олігархію. Виділення елітарних груп у сучасному суспільстві, де значну роль відіграють партії, він назвав "залізним законом олігархізаці". Сама еліта, в розумінні Міхельса, - це активна меншість, що намагається вийти з-під контролю громадян і підпорядковує політику власним інтересам. Дослідник робить висновок, що демократія навряд чи здійсненна, тому що обов'язково перетворюється в олігархію.