42 Методи самовиховання

Методи самовиховання – це сукупність прийомів і способів педагогічного впливу вихованця на самого себе з метою формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних якостей та усунення негативних.

Прийоми самовиховання слід розглядати як частковий вплив вихованця на самого себе, як певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та методі.  Сукупність методів та прийомів самовиховання мають становити систему, яка для кожної особи є конкретною, індивідуальною і неповторною. Разом з тим аналіз практики самовиховання дає змогу виокремити групу найбільш поширених методів і прийомів.

• Процес самовиховання починається із самоусвідомлення – усвідомлення вихованцем себе як особистості та свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності. Самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомості, Самоусвідомлення складається з трьох взаємопов'язаних процесів – самопізнання, самоактуалізації та саморегуляції, – які мають діяти узгоджено. Провідною серед них є вольова сфера, що регулює поведінку та діяльність вихованця. Воля активізує діяльність особистості вихованця згідно з його настановами, мотивами поведінки, професійними завданнями. «Самовиховання потребує, – писав В. О. Сухомлинський, – дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, ласкавого чи докірливого погляду. Не може йтися про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням – це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри.

• Самопізнання – початковий етап самовиховання особистості, вивчення нею своїх властивостей, системи цінностей, життєвих намірів, провідних мотивів і мотивацій, характеру, темпераменту, особливостей процесів пізнання (відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, мовлення тощо), завдяки якому адхаданеці» може самостійно визначити, яких успіхів він може досягнути в тій чи іншій ДІЯЛЬНОСТІ, а також проаналізувати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльності, Девіз «Пізнай самого себе» був начертаний на арці Дельфійського храму в Греції в V ст, до н. є. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорися їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз так: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку.

Отже, основне правило самопізнання – це пошук смислу життя, свого істинного «Я». Академік А. В. Петровський пропонує два шляхи пізнання власного «Я»:  перший шлях – уважний аналіз не стільки замислів власних учинків, скільки самих учинків у співвідношенні із замислами. Умовно кажучи, це з'ясування смислу власного життя та його співставлення із суспільними й особистісними цінностями, аналіз власних дій і конкретних учинків з точки зору загальнолюдської, національної та особистісної моралі, професійного й особистісного становлення і діяльності;  другий шлях – звернення до можливостей науки та розпізнавання з її допомогою власних індивідуально-психічних властивостей, життєвих настанов тощо. Цією наукою є психологія особистості.

Ці два шляхи, на думку А. В. Петровського, багаторазово переплітаючись, приведуть кожного, хто по них пройде, до пізнання самого себе.  Методично правильно організоване самопізнання, за А. В. Петровським, здійснюється за допомогою самовивчення та самооцінки.