36Самооцінка особистості

Самооцінка - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена утруднюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - переживання гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значимих для неї осіб (Шибутані, 1969).

Самопізнання пов'язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають можливість кожному глибше пізнати себе самого усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності і самоутвердженні. В особистісному і соціальному планах самоствердження має різні форми: на позитивному полюсі -подвиг як вищий вид соціально-ціннісного самоствердження, на негативному - правопорушення як форма асоціального вчинку. Особливо важливо самоутвердження в молоді роки -в навчанні, роботі, взаєминах між людьми. Воно асоціюється в першу чергу з самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується протягом життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства виступає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С. Л. Рубінштейн).

Високий рівень самосвідомості веде до саморозвитку і самовиховання.

Самооці́нка, елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе якособи, власних здібностей, етичних якостей івчинків; важливий регуляторповедінки. Самооцінка визначає взаєминилюдиниз тими, що оточують, її критичність, вимогливість до себе, відношення доуспіхівіневдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективністьдіяльностілюдини і розвиток його особи. Самооцінка тісно пов'язана зрівнем домагань,цілей, які людина перед собою ставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює їїмотиваційнаі емоційно-вольова сфери і тим самим перешкоджає гармонійному розвитку.

Компоненти самооцінки

Самооцінка складається, по-перше, під впливом тих оцінок, які дають людині інші люди. Людина схильна оцінювати себе так, як, на його думку, він оцінюється оточуючими. Зневага до такого роду «зовнішньої» оцінки рідко буває щирою, людина так чи інакше її враховує. По-друге, самооцінка формується в результаті зіставлення образу реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образом ідеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступінь збігу між цими утвореннями відповідає гармонійному душевному складу особи. Самооцінка залежить також від того, якою мірою людина відчуває себе таким, що належить до значущої для ньогосоціальної групи.

Формування

У формуванні самооцінка на ранніх ступенях розвитку дитинивелику роль грають оцінки тих, що оточують, оскільки на аналіз власної діяльності вона ще не здатна. Покладе, оцінки з бокудорослихє важливою умовою збереження дитиною емоційного благополуччя. Надалі, у міру накопиченнядосвідувсе більше значення в поведінці починає набувати оцінка результатів власної діяльності. Стійка самооцінка, що постійно формується, певною мірою звільняється від оцінок тих, що оточують, стає самостійним регулятором поведінки дитини. Іноді виникає розбіжність між самооцінкою і оцінками з боку тих, що оточують. Якщо ці оцінки вищі за самооцінку, то розбіжність між ними може стати чинником, стимулюючим розвиток особи, коли людина прагне досягти рівня оцінки тих, що оточують.

37

Емоційно-вольова сфера. В емоційній сфері молодшого школяра зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій учня, дитина проявляє інтерес та доброзичливість до оточуючих. Водночас емоції молодшого школяра ще дуже бурхливі, дитина легко втрачає рівновагу, виходить з себе, схильна до афектів (Л. С. Славіна).

Основним джерелом емоцій є навчальна та ігрова діяльність.

Інтенсивно формуються вищі почуття (В. О. Сухомлинський). Особливу роль відіграють інтелектуальні емоції, найтісніше пов'язані із навчальною діяльністю: здивування, сумнів, переживання нового, радість пізнання.

Моральні почуття виявляються у формі симпатії, дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. Порівняння переживань своїх з переживаннями оточуючих сприяє розвитку усвідомленості своїх емоцій. Учень чекає від оточуючих поваги, визнання і розуміння, різко негативно реагує на приниження його гідності.

При порушеннях емоційної сфери дитина може виявляти грубість, впертість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості. Найчастіше причинами цього є розходження між завищеним рівнем домагань та реальними можливостями його реалізації.

Вольові якості молодших школярів є основою їх систематичного навчання і водночас розвиваються завдяки йому. Воля молодшого школяра відзначається достатньо високим рівнем довільності, яка дозволяє йому усвідомлювати й виконувати обов'язкові завдання, підпорядкувати їм свою активність, керувати пізнавальними процесами, виконувати складні інструкції та вимоги дорослих. У школярів з'являється особлива вольова дія - вчинок, орієнтований на інтереси оточуючих людей.

Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання.

Прояви волі молодшого школяра значною мірою залежать від ситуації, вимагають зовнішньої підтримки з боку дорослого. Тому в початковій школі необхідно створити атмосферу чітких вимог і правил поведінки, спокійно-позитивний соціально-психологічний клімат. У цей період у дітей формуються такі вольові риси характеру, як цілеспрямованість, організованість, стриманість, дисциплінованість, наполегливість тощо.

ВИСНОВКИ про емоційно-вольові процеси молодшого школяра:

- в емоційній сфері дитини зростає стриманість, переважає бадьорий, життєрадісний настрій;

- основним джерелом емоцій дитини є навчальна та ігрова діяльність.

- інтенсивно формуються вищі почуття (інтелектуальні, моральні, естетичні);

- вольові якості дітей є основою їх систематичного навчання і водночас розвиваються завдяки йому;

- у дитини з'являється особлива вольова дія - вчинок, орієнтований на інтереси оточуючих людей;

- прояви волі молодшого школяра помітно залежать від ситуації, вимагають зовнішньої підтримки з боку дорослого.

38

Види соціальних груп.

Вплив соціальної групи на поведінку людини.

Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна

було назвати соціальною групою? Про складність цього простого, здавалося б,

питання свідчить уже кількість визначень соціальної групи, що існують у

західній соціальній психології: обчислюючись десятками, загальним числом вони

наближаються до сотні. Навіть просте перерахування цих визначень склало б

солідний том.

Дійсно, перше, що звертає увагу при знайомстві із сучасними визначеннями

соціальної групи, - її «синтетичний», складовий характер. Обумовлене явище -

група - признається настільки складним і неоднозначним, що, навчені досвідом

попередників, із недавнього часу автори віддають перевагу називати не одну

єдину його ознаку, а цілий їхній перелік. Два приклади. От «реєстр»

необхідних характеристик соціальної групи, що наводять американські соціальні

психологи Д. Картрайт і А. Зандер у введенні до одного з поділів «Групової

динаміки»:

Групу складають збори індивідів, що:

а) часто взаємодіють один з одним;

б) визначають себе як члени однієї групи;

в) розділяють загальні норми з приводу того, що їх цікавить;

г) беруть участь у єдиній системі поділи ролей;

д) ідентифікують себе з тими самими об'єктами й ідеалами ;

е) сприймають групу як джерело задоволення;

ж) знаходяться в кооперативній взаємозалежності;

з) відчувають себе як деяка єдність;

и) координують дії стосовно середовища.

З претензією на більшу упорядкованість підходять до перерахування належних

якостей соціальної групи французькі соціальні психологи Д. Анзье і Ж. Мартен.

З їхньої точки зору, соціальна група характеризується:

а) активним спільним досягненням щодо постійної загальної цілі, що оцінюється

саме як ціль групи і відповідає різноманітним персональним інтересам;

б) емоційними взаємовідносинами між членами групи, вираженої симпатії або

антипатії;

в) сильною взаємозалежністю утворюючу групу осіб, пов'язаних почуттям

солідарності і моральної єдності навіть поза спільними діями;

г) диференціацією ролей між членами групи;

д) виробітком загальних норм і специфічної групової культури.

Отже, перед нами два достатньо строкатих списки необхідних характеристик

групи. Жодний із них не претендує на строгість точного визначення. Вони

являють собою деяку описову уяву соціальної групи, точніше, того, який вона

могла або повинна була б бути.

Людина протягом життя безпосередньо спілкується з іншими людьми, реалізуючи

свою соціальну сутність у групах і колективах. Ці спільності не однорідні.

Вони можуть бути класифіковані по декількох основах: близькості і глибині

відношень, що укладаються, принципу утворення, відношенню особистості до норм

групи й ін. у залежності від близькості і глибини взаємовідносин, що

укладаються, виділяють первинну групу.

Я-концепція

Я-концепція (або образ Я) являє собою відносно стійке, в більшій чи меншій мірі усвідомлене і зафіксоване у словесній формі уявлення людини про саму себе. Ця концепція - результат пізнання й оцінки самого себе через окремі образи себе в умовах найрізноманітніших реальних і фантастичних ситуацій, а також через думки інших людей і співвіднесення себе з іншими.

Я-концепція характеризується, крім іншого, адекватністю або неадекватністю: людина може створити такий образ самого себе (і повірити в нього), який не відповідає реальності і призводить до конфліктів з нею; навпаки, адекватна Я-концепція сприяє більш успішному пристосуванню до світу і іншим людям. ^[2]

39

Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як систему, що характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин. Структура виховання охоплює (С. Єлканов):

1) цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям - моральний, естетичний, фізичний та ін.;

2) зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;

3) засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т. д.;

4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.

40

Рівень сформованості уявлень про власне "Я" встановлюється за такими параметрами: 1) когнітивна складність і диференційованість; 2) чіткість та ієрархізованість; 3) цілісність, послідовність, адекватність; 4) стійкість, стабільність (О. Т. Соколова).

Ступінь когнітивної складності та диференційованості визначається в залежності від кількості та рівня узагальненості понять, що використовуються індивідом для самохарактеристики; в залежності від здатності пояснити, чому він себе таким вважає; міри критичності самоаналізу, можливості усвідомлення як позитивних, так і негативних рис власного "Я"; вміння визначати ступінь виразності тієї чи іншої якості в "Я".

Виділяється три рівні сформованості когнітивної складності та диференційованості "Я-образу"; водночас між цими рівнями існують перехідні форми.

На першому рівні когнітивної складності та диференційованості "Я-образ" вважається когнітивно складним і диференційованим, якщо:

■ в самоописі мають місце усі компоненти та модальності (зовнішність, фізичні дані, морально-етичні, емоційні, інтелектуальні характеристики);

■ індивід усвідомлює не лише те, яким він є на даний момент, але і те, яким він хоче бути, яким його вважають інші люди;

■ для самоопису використовується велика кількість понять; індивід розуміє значення цих понять і може пояснити, чому він вважає себе саме таким;

■ в самоописі є як позитивні, так і негативні характеристики; "індивід усвідомлює, що окремі якості "Я" мають різний

ступінь прояву і для визначення цього ступеня самостійно використовує прислівники типу: "дуже", "трохи" і т. ін.

На другому рівні "Я-образ" вважається когнітивно примітивним і недиференційованим, якщо:

■ не всі компоненти та модальності "Я-образу" усвідомлюються;

■ для самоопису використовується невелика кількість понять;

■ індивід не розуміє (чи розуміє неадекватно) значення таких понять і дає неадекватні пояснення щодо того, чому він себе таким вважає;

■ в самоописі наявні тільки позитивні характеристики;

■ не усвідомлюється і не вказується ступінь прояву таких характеристик.

Третій рівень характеризується тим, що когнітивну складність і диференційованість важко визначити, оскільки власне "Я" ще не стало для індивіда предметом усвідомлення.

Чіткість та ієрархізованість уявлень про себе визначаються в залежності від якостей "Я-реального" або "Я-ідеального", яким надається перевага.

Цілісність, послідовність, адекватність характеризуються такими проявами:

■ наявністю (відсутністю) суперечностей у реальному "Я", ідеальному "Я", між реальним "Я" та ідеальним "Я";

■ зв'язком між поведінкою індивіда та його уявленнями про себе;

■ зв'язком між "образом Я" індивіда та сприйманням його іншими людьми.

"Образ Я" вважається цілісним, послідовним та адекватним, якщо в реальному "Я", ідеальному "Я" і між реальним "Я" та ідеальним "Я" немає суперечностей; якщо уявлення індивіда про себе відповідають його поведінці, якщо розходження між реальним "Я" та ідеальним "Я" усвідомлюються і переживаються індивідом. "Я-образ" вважається суперечливим, непослідовним і неадекватним, якщо в реальному "Я" та ідеальному "Я" містяться суперечності, якщо зміст реального "Я" суперечить змісту ідеального "Я", а також якщо уявлення індивіда про себе не відповідають його поведінці та знаходяться у протиріччі з думкою про нього з боку інших людей.

Стійкість, стабільність "образу Я" визначається наявністю (відсутністю) змін в уявленнях про себе протягом відносно тривалого проміжку часу. "Я-образ" оцінюється як стійкий та стабільний, якщо його зміст не змінюється впродовж певного проміжку часу. "Я-образ" є ситуативним і нестабільним, якщо його зміст зазнає значних змін.

Параметрами сформованості "образу Я" (за М. Розенбергом) є:

1. Міра когнітивної складності та диференційованості

"Я-образу", що вимірюється числом та характером зв'язку усвідомлених особистістю власних якостей: чим більше якостей індивід виділяє і відносить до власного "Я", чим складніші та узагальненіші ці якості, тим вищий рівень його самосвідомості. Міра когнітивної диференційованості "Я-образу" визначає передусім характер зв'язку між усвідомленими якостями. Низькому рівню диференційованості властива зчепленість якостей і їх оцінки, що робить "Я-образ" надміру упередженим, обумовлює легкість його дестабілізації та перекручення під впливом різноманітних мотиваційних і афективних чинників. Міра ког-нітивної диференційованості визначає залежність індивіда від прямих очікуваних оцінок: чи здатна його самооцінка відокремлюватися, емансипуватися від оцінок, що дають їй інші люди, якою мірою вона є тією "решіткою", системою еталонів, що визначає саморегуляцію поведінки.

2. Міра чіткості, ієрархізованості "образу Я", його суб'єктивна значущість для індивіда. Цей параметр характеризує як рівень розвитку рефлексії, так і зміст "Я-образу" в залежності від суб'єктивної значущості тих чи інших якостей.

3. Міра внутрішньої цілісності, послідовності "образу Я" як наслідок розходжень між реальними та ідеальними уявленнями індивіда про себе, суперечності й несумісності окремих його якостей.

4. Міра стійкості та стабільності "образу Я" з часом.

5. Міра самоприйняття, позитивне чи негативне ставлення людини до себе, установка "за" чи "проти" себе.

41

Практика свідчить, що висококваліфікованими фахівцями, успішними в кар'єрі і житті, рідко стають ті, хто в студентські роки не навчився самостійно працювати над собою, не оволодів технологією професійного самовиховання.

Технологія професійного самовиховання - модель діяльності з проектування, організації і здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення особистості і її професійно значущих якостей, а також усунення негативних.

Оволодіння технологією професійного самовиховання допоможе майбутньому педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності і скоротить шлях до досягнення майстерності.