10. Основні напрями розвитку антропології як цілісного людинознавства

Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири основних напрямки:

• Біологічна або фізична антропологія — займається розумінням людського тіла, користуючись теоріями еволюції, адаптації, популяційної генетики.

• Соціальна або соціокультурна антропологія — вивчення культурної організації окремих етносів та суспільств (їх звичаїв, мови, економічного та політичного ладу, родинних звичаїв, стосунків, розподілу праці, релігії, міфології та ін.). Сучасні принципи соціальної антропології закладені Францем Боасом та Броніславом Маліновським на межі 19-го та 20-го століть, і полягають в культурному релятивізмі, міжкультурних порівняннях і наголосі на довгостроковому вивченні суспільства шляхом якомога повної інтеграції в нього.

• Лінгвістична або мовна антропологія — вивчення соціальної комунікації у різних суспільствах шляхом вивчення історії та зміни мов, а також взаємозв'язку мови та культури. Наскільки варіації мови вказують на місце людини в суспільстві? Як мова визначає та віддзеркалює наш світогляд та ментальність?

• Археологія — висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших часів.

10. Педагого-антропологічні основи педагогіки

Педагогіка як наукова галузь тісно пов’язана з універсальною анторопологічною проблемою всебічного вивчення людини, її природи у розмаїтті проявів, функцій і властивостей.

Педагогічне людинознавство почало формуватися ще у глибинах народної мудрості і виявлялося у формі приказок і прислів’їв, що сучасними дослідниками визнаються як своєрідні “моделі виховання” [1]. Теоретичні абриси освітньо-антропологічних розмислів зустрічаються вже у творах стародавніх філософів (Конфуцій, Аристотель, Цицерон, Сенека) і середньовічних мислителів (Тацит, Августин Аврелій, Іоанн Златоуст), хоча вони й вплітали їх у загальний контекст міркувань про природу людини.

Представляється доцільним систематизувати та узагальнити основні ідеї і досягнення педагогічної антропології:  1. Розуміння освіти як невід'ємної ознаки людського буття, як спрямованого процесу становлення та самостановления людини. Примітно, що виховання у педагогічній антропології розуміється не як функція суспільства, держави, а як атрибут людського буття.  2. Виведення цілей і засобів освіти з сутності людини, цілісний образкоторого розкривається у філософській антропології.  3. Пронизанность антропологічним принципом усіх конкретних наук про людину, включених до сфери виховання, розуміння їх як регіональних антропології (історичної, економічної, біологічної, психологічної, соціальної і т.п.).  4. Значне розширення крута традиційних понять педагогіки, включення у категоріальний апарат педагогічної антропології нових понять, що відображають людську сутність і сферу особистісних відносин. Назвемо деякі з них: «життя», «свобода», «сенс», «совість», «гідність», «творчість», «духовне планування», «віра», «надія», «подія», «зустріч», «криза», «пробудження», «ризик», «трагедія», «антропологічне простір», «антропологічне час», «самостановления».  5. Опис конкретних умов і механізмів виховання з антропологічних позицій, з позицій «детоцен-тризму».  6. Відкриття діалогічної природи процесу виховання (М. Бубер).  7. Визначення дитинства як найціннішого періоду людського життя; дитина у педагогічній антропології не тільки ступінь онтогенезу; він є ключем у розумінні сутності людини.