екзамен СтатВих
.docx1. Проблемі статевого виховання присвячені праці таких українських тазарубіжних дослідників, як М. Боришевський, Г. Ващенко, Т. Говорун,В. Ескрідж, О. Контула, В. Кравець, О. Кузнецова, І. Мезеря, В. Постовий,Д. Сандбі, І. Трухін та ін. Окремі аспекти зарубіжного досвіду організаціїстатевого виховання розглянуто І. Даценко, В. Кравцем, Н. Левчик, Т. Паничок,Л. Яворською та ін. Однак, позитивний досвід зарубіжних країн потребуєподальшого вивчення, зокрема, важливим видається порівняння тузагальнення основних підходів до розуміння поняття «статеве виховання» вУкраїні та за кордоном. В сучасній педагогічній літературі не існує єдиного підходу до питання статевого виховання, його змісту та завдань. Водночас більшість країн визначають його серед пріоритетних завдань освітньої системи.Зазначимо, що навіть єдиного загальновизнаного погляду на визначенняпоняття «статеве виховання» сьогодні не маємо. Науковці тлумачать його по-різному, ставлячи наголоси на тих чи інших його аспектах. Так, Л. Олійникрозглядає статеве виховання як процес систематичного, свідомо спланованоговпливу на формування статевої свідомості й поведінки людей, складовучастину виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвитокдітей та молоді та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежноїстаті, а також правильне ставлення до питань статі.П. Плахтій, В. Коциба та Д. Іщук у своїй книзі, присвяченій проблемі. здоров’я підлітків та чоловіків, під статевим вихованням розуміють процес,спрямований на вироблення якостей, рис, властивостей, а також установок особистості, які визначають її бажане ставлення до представників протилежної статі. Саме тому до сфери статевого виховання належать не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої та жіночої статі, як шлюбні, а також інші, пов’язані з вихованням дітей, професійною діяльністю, відпочинком.У зарубіжній англомовній педагогічній літературі найчастіше дляпозначення відповідного поняття використовуються терміни «sex education» та«sexuality education», які найчастіше тотожні, хоча деякі дослідники надаютьперевагу останньому. Так, у документах, розроблених ЮНЕСКО,використовується термін «сексуальна просвіта», яка визначається як підхід довикладання знань, пов’язаних зі статтю, взаємостосунками, відповідно до вікувихованців та соціокультурних традицій, шляхом надання науково достовірноїінформації. Сексуальна просвіта надає молоді можливості дослідити власніціннісні орієнтири та розвивати навички, пов’язані з такими аспектамижиттєдіяльності, як прийняття правильних рішень, спілкування, зменшеннянегативних ризиків, котрі стосуються статевих відносин.Розкрито сутність поняття „статеве виховання”, визначено його багатоаспектність та взаємозв’язок із широким колом психолого-педагогічних проблем. Так, „статеве виховання” у сучасній педагогічній науці – це складова частина виховного процесу, що забезпечує здоровий статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі. У самому процесі такого виховання вчені (Д. Ісаєв, В. Каган, Д. Колєсов, А. Хрипкова та ін.) виокремлюють декілька підходів до систематизації його напрямів:
- анатомо-фізіологічний (ознайомлення школярів із будовою людського організму й репродуктивною системою чоловіків та жінок, з особливостями періоду статевого дозрівання);- медико-гігієнічний (знання, спрямовані на збереження фізичного, психічного та сексуального здоров’я молоді, гігієна підлітків);- морально-психологічний (формування волі, культури почуттів, засвоєння норм моралі тощо);- психосексуальний (знання закономірностей психосексуального розвитку людини, норм та правил сексуальної поведінки особистості з представниками протилежної статі); - юридичний (ознайомлення учнів із правами людини та з відповідальністю перед законом за протиправні дії, знання основ сімейного законодавства).Виокремлення цих напрямів свідчить, що поняття „статеве виховання” об’єднало в собі вікові традиції історико-педагогічної науки, яка на кожному етапі свого розвитку розглядала питання статевого виховання у тісному взаємозв’язку з соціокультурними перетвореннями.
2.Історія статевого виховання в контексті розвитку суспільства Статеві стосунки, стихійні і практично нерегульовані на ранніх етапах розвитку суспільства, у міру суспільного розвитку в історії людства набули більш певні і регламентовані форми. Це було перш за все пов'язано з укоріненням власності та виниклою необхідністю чіткого визначення кола власників за родинною ознакою. Таким чином, вже в давнину сформувалися надовго вкорінені установки в сфері статевої поведінки та її наступності. Норми статевих відносин передбачали суспільно санкціоновані обмеження на вибір сексуального партнера і регуляцію цих відносин в рамках інституту сім'ї. Охорона цих принципів увійшла істотним компонентом і в ідеологію світових релігій. Необхідні з точки зору суспільної доцільності обмеження сексуальної активності породили крайні форми ідеологічних, моральних і побутових установок.. Релігійна мораль проповідувала як шлях до досконалості духу смирення "плотських прагнень", що виразилося в крайній формі в апології аскетизму. Наступність цих принципів в практиці статевого виховання протягом довгого часу втілювалася в охоронно-заборонних виховних впливах. Інформація про статеві стосунки розцінювалась як безумовно шкідлива для підростаючого покоління. Елементарні відомості про дітородної функції статевої взаємодії молодий чоловік мав отримати від батьків незадовго до вступу в шлюб. У Середні 15століття образ дитини був неоднозначним. З одного боку, дитина вважався втіленням чистоти і невинності, а з іншого - і через сільського укладу і повсякденного участі дітей у житті дорослих, їх не можна було вберегти від сексуальних вражень. Та ніхто, за винятком, хіба що, ченців, і не намагався цього робити. Приміром, до прояву сексуальності у хлопчиків дорослі ставилися поблажливо. Самомастурбація вважалася нешкідливим дитячим гріхом, а юність - віком, коли фізично неможливо придушити свої сексуальні бажання. У Європі різкій кордоном розуміння сутності статевого виховання став сімнадцяте століття. Проголошуючи принципи найсуворішого контролю над поведінкою і почуттями дитини, батьки намагалися повністю захистити його від питань статі, навіть від можливості бачити власне оголене тіло. У побуті стали з'являтися такі "твори" людської думки, як протівомастурбаціонние замки, щось на зразок "поясів вірності У вісімнадцятому столітті утвердилася думка, що онанізм (самомастурбація у хлопчиків) - небезпечна хвороба. Вважалося, що онанізм породжує божевілля іморальну деградацію. На доказ своєї теорії лікарі приводили невірно витлумачену самомастурбацію душевнохворих, плутаючи, як це часто буває, причину і наслідок.У принципі, негативне ставлення до статевого акту теж мало місце в різні часи. Кілька відволікаючись від теми, можна сказати, що заборони на фізіологічні акти були порівняно поширені, і навпаки - статевий акт у присутності або за допомогою слуг і рабів вважався цілком природним у різних культурахПовертаючись до теми, нагадаємо, що люди в той час були настільки залякані наслідками онанізму, що в боротьбі з "дитячим гріхом" застосовували навіть кастрацію. На рубежі XIX - XX століть значну зміну ставлення до проблем статі і статевого виховання відбулося під впливом вчення З. Фрейда. Ідеї Фрейда про сексуальну детермінованості і забарвленості практично всіх проявів активності людини спочатку були зустрінуті громадськістю з обуренням. Однак досить швидко на зміну відторгнення прийшов інтерес, а потім і ентузіазм стосовно психоаналітичної трактуванні природи особистості. Власне психоаналітичні концепції виховання надмірно акцентували увагу саме на психосексуальной стороні розвитку особистості. Проте в цілому під впливом цих ідей поступово була переглянута охоронно-заборонна тактикаСВ. Оформлення концепції статевого виховання в радянській педагогіці носило суперечливий характер. У перші роки радянської влади ентузіазм з приводу звільнення з багатьох вікових обмежень вилився зокрема у відкриту проповідь "нової статевої моралі", а точніше - повного усунення обмежень в сексуальній сфері. Незважаючи на те, що в історико-педагогічній науці є окремі дослідження з питань статевого виховання школярів у 20-30 рр. ХХ століття, цілісний та системний підхід до проблеми відсутній. Таким чином, вибір теми дисертаційного дослідження До перших спроб аналізу проблеми статевого виховання школярів 20-30 рр. ХХ століття у вітчизняній педагогіці відноситься публікація М. Тимофеєва „Совместное и раздельное обучение в прошлом и настоящем” („Советская педагогика”, 1945), в якій автор розглянув роль статевого виховання на шляху до емансипації та рівноправ’я жінок, виокремив недоліки спільного виховання хлопчиків та дівчаток у навчально-виховній роботі школи зазначеного періоду.„Статеве виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці 20-30 років ХХ століття” зумовлений:особливостями розвитку та становлення педагогічної думки у 20-30 рр. ХХ століття, що донині не втратили свого новаційного змісту;Характерною особливістю розвитку історико-педагогічного пізнання в Україні на сучасному етапі є зростання наукового інтересу до періоду 20-30 рр. ХХ століття. Це підтверджено розробками вчених (Н. Гупан, Н. Дічек, О. Радул, О. Сухомлинська) та низкою дисертаційних.
3. Особлива увага до проблем статевого виховання в Україні сьогодні зумовлена кількома причинами, серед яких найважливішими є: прискорений розвиток дітей (акселерація); незадовільний рівень обізнаності неповнолітніх із питань статевої сфери, низька якість та сумнівні шляхи отримання такої інформації (однолітки, вулиця, засоби масової інформації тощо); поширення серед підлітків практики „вільного кохання”; нівелювання моральних цінностей більшістю неповнолітніх та ін. Сучасні соціально-економічні та політичні перетворення породжують протиріччя між вимогами до статевого виховання молоді й неспроможністю більшості соціальних інститутів (сім’ї, навчальних закладів і т. ін.) повноцінно виконувати свої виховні функції. Тому формування статевої культури особистості сьогодні є проблемою як психолого-педагогічною, так і загальнодержавною. Пошук оптимальних шляхів її розв’язання зумовлює необхідність звернення до вітчизняного історико-педагогічного досвіду щодо теорії і практики статевого виховання школярів.Проблема статевого виховання неповнолітніх та молоді в Україні набуває все більшої актуальності. Вона зумовлена рядом причин: зростає кількість захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекція, СНІД, не меншає кількість абортів серед неповнолітніх, поширюється дитяча проституція. Проблема ускладнюється й тим, що збільшується число дітей, які вживають алкоголь, наркотичні речовини, це негативно позначається не тільки на їхньому стані, а й на їхній моральності, призводить до правопорушень, вчинення зґвалтувань та інших злочинів.Так, в Україні на 1 січня 2004 р. за даними засобів масової інформації нараховувалося близько 63 тисячі ВІЛ-інфікованих, серед яких і молодь до 20 років. Науково обґрунтовано й остаточно встановлено, що основний шлях передачі й поширення вірусу - статевий. Від 70 до 80% випадків зараження ВІЛ становить саме такий шлях.Щороку в нашій державі народжується близько 400 тисяч дітей від матерів-одиначок віком від 15 до 19 років, а щороку понад 30 тисяч дівчат-підлітків, які не досягли 17 років, звільняються від небажаної вагітності.За кількістю абортів Україна входить до числа найвідсталіших країн Європи. За оцінками фахівців, на дівчат, які входять у вікову групу від 15 до 19 років, припадає найбільша кількість кримінальних, самодовільних абортів і передчасних пологів. Серед жінок, госпіталізованих з ускладненнями після аборту, дівчата у віці від 18 років складають близько 30%
4. Стать - поняття багатогранне, яке розглядається у науці з різних точок зору: біологічної, медичної, психологічної, педагогічної, соціальної та інших. З біологічної точки зору стать - це сукупність морфологічних і фізіологічних особливостей організму, що забезпечують статеве розмноження, суть якого зводиться врешті-решт до запліднення. З медичної точки зору стать - приналежність організмів або спеціальних кліток до однієї з двох груп, що відрізняються між собою тим, що репродуктивний процес відбувається між представниками різних груп, однак не усередині даної групи.Психологічна стать - сукупність певної статевої ідентичності, тобто відчуття і усвідомлення своєї статевої приналежності та пов’язані з нею психосексуальні орієнтації (наприклад, потяг до протилежної статі), і соціосексуальні орієнтації, тобто система статевих ролей, у світлі якої індивід розрізняє критерії «мужності» і «жіночності», оцінює себе за цими критеріями, претендує на відповідну діяльність і соціальний статус. Стать, з педагогічної точки зору - біосоціальна властивість людини. Біологічна -тому що обумовлена генними структурами, а соціальна - оскільки її проявлення у поведінці і діях людини є результатами формування статевих уявлень відповідно до виховання і впливу навколишнього оточення, значною часткою якого є суспільство або відносно мала його частка. Думка біологів, медиків і психологів зводиться до того, що стать бісексуальна, тобто кожна стать потенційно містить у собі можливості розвитку іншої статі. Реалізація статі залежить від середовища та від генних чинників, причому ефект тих і інших носить кількісний характер, у зв’язку з чим ознаки протилежної статі пригнічуються різною мірою. Розвиток статі протікає вельми складно. Він залежить від отриманих від батьків властивостей хромосом і цитоплазми та від середовища, у якому протікає розвиток організму. Статеве виховання – це процес систематичного, свідомо-спланованого впливу на формування статевої свідомості і поведінки дітей, складова частина виховного процесу, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей та молоді та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Статеве виховання починається від народження дитини (а ймовірно, що у пренатальний (внутрішньоутробний) період) й зумовлюється переважно соціально-психологічними факторами. Засвоюючи у родині, дитячому садку, школі, оточуючому суспільстві загальні моральні норми, хлопчики й дівчатка, у той же час, опановують правила, що передбачають деяку відмінність у їхній поведінці залежно від статі. Провідне місце у цьому процесі належить статевій соціалізації – активному засвоєнню особистістю стандартів психосексуальної культури підчас входження її у соціальні стосунки. Психосексуальна культура передається від покоління до покоління у збагаченому вигляді, формуючи масову статеву свідомість.Статева свідомість (за В.Ю. Каганом) - система знань, особистісних смислів та значень, які одночасно означають та формують переживання та мотивацію людиною свого буття як представника статі.
5. Під впливом ставлення оточуючих у дитини формується статева самосвідомість, усвідомлення своєї статевої ідентичності. Таким чином статева приналежність – багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні, і в той же час діє автономно від них, це породжує велику кількість індивідуальних варіацій, які не можуть бути тільки спадковими якостями, або виховними. На думку психологів, у дитинстві Я-концепція найменш структурована, характеризується найбільшою пластичністю. У роботах С. Ховленда та Ч. Шеффілда показано, що швидше змінюються, формуються ті установки, які найменш структуровані. Для багатьох дітей початок формування Я-концепції співпадає з моментом виявлення того факту, що у дитини є ім’я. Джильберт і Файнел (1978) досліджували структуру самосвідомості і зробили висновок, що образ тіла, емоційне сприйняття і програвання уявних ситуацій, взаємодоповнюючись, допомагають формуванню Я-концепцiї дитини. Причому образ власного тіла має при цьому пріоритетне значення. На етапі, коли дитина вперше заявляє про себе, вживаючи займенник «Я», починає формуватися її самосвідомість у цілому. Спеціальними дослідженнями доведено, що ні хромосомний набір, ні внутрішні репродуктивні органи не мають вирішального значення для формування статевої ролі. На думку В.Ю. Кагана, у динаміці формування статевої ідентичності, виділяють три періоди: • 2-2,5 роки – формування первинної статевої ідентичності; • 3-6(7) років – формування номінативної cтaтi; • 7(8)-10(11) - формування статеворольової ідентичності . Констатовано, що у період до 5-6 pокiв ще чітко не сформована статева ідентичність, її формування переважно кероване виховними впливами. На подальших вікових етапах виховні засоби вже не відіграють вирішальної ролі. Велике значення має природне i спокійне ставлення дорослих до тіла i тілесних відправлень. Природна поведінка дорослих, звичайний тон спілкування – одна з найлегших i найважчих умов статевого виховання дітей. На жаль, дуже часто дорослий, якому належить здійснювати просвіту з питань статеворольової поведінки, розгублюється, ніяковіє. Спеціалісти класифікують питання таким чином: • До 2-3 років: дитину цікавить власне тіло, статеві органи, вона з’ясовує ознаки відмінності між чоловіками i жінками. • До 3-4 років: її цікавлять питання про те, звідки беруться діти, хто їх приносить? • До 5-6 років: у центрі уваги дитини знаходяться питання про те, як попадають діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять, як вони зростають i розвиваються? • У 6-8 років: центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх родичів; чи можуть народитися діти у дітей• У 9-10 років: діти мають більш чітке уявлення про яйцеклітину й сперматозоїди, цікавляться як відбувається процес запліднення? • 11-12 років: намагаються зрозуміти анатомічну будову чоловічих і жіночих статевих органів, дозрівання у них сперматозоїдів і яйцеклітин які можуть об’єднатися, створити зародок дитини. • старші 12 років: розуміють не тільки суть процесу, але і його біологічний алгоритм, те як розвивається плід в утробі матері. Вітчизняна дослідниця О. Богатир посилається на американського психолога Анні Бернштейн, яка вивчала особливості поінформованості дітей щодо репродуктивної функції людини і дійшла висновку, що розуміння даної проблеми розгортається за певними сценаріями, з яких на період дошкільного дитинства припадають такі: • Перша стадія – географічна, на ній знаходяться діти 3-4 років, які вірять що ненароджена дитина існувала поза матір’ю перед тим як потрапити до неї. • Друга – мануфактурна, або виробнича. Вона співвідноситься з особливостями 5-6 річних дітей. які розуміють зачаття як процес, коли з чогось зробили щось. Наприклад: «Мама проковтнула горошинку – так з’явилась я». У цьому віці цікавить запитання, чи можуть діти народжувати дітей. • Третя – поєднує технологію і фізіологію. При цьому діти мають уявлення про три складові цього процесу: стосунки двох людей, їх одруження, а вже далі – статеві зносини. Статева інформація не повинна сексуально збуджувати дітей, не має нести у собі елементи статевої стимуляції. Адже статеве виховання повинно бути статевим вихованням. А не біологічно-фізіологічним, медичним чи соціально-еротичним вихованням. Все це повинно органічно поєднуватися.
6. Особлива роль у формуванні статевої самосвідомості належить статеворольовим уявленням, які виступають не тільки одним з механізмів становлення психологічної статі, але i способом фіксації на су6’ективному рівні значимих для дитини відношень до навколишніх людей, речей, явищ, діяльності, які закріплюються у внутрішньому світі й стають цінностями. Таким чином, статеворольовi уявлення слід розглядати як один з факторів, що безпосередньо, чи опосередковано, впливають на когнітивну, афективну i регулятивну сфери конкретного індивіда. Сама думка про те, що всі діти набувають певного статевого досвіду, багатьма сприймається як аморальна. Всього лише одне покоління назад люди визнавали малюків у сексуальному сенсі абсолютно безневинними створіннями. Сьогодні так вважає обмаль людей, та все ж, оскільки цих небагато існує, питання підлягає обговоренню. Перерахуємо з чого складається статевий досвід дітей: • Гігієнічні процедури. Першого і самого звичайного статевого досвіду діти набувають у віці немовляти, коли дорослі, які здійснюють догляд за ними, торкаються їхніх генiталій – статевих органів. Навіть у 2-3-місячного хлопчика можлива ерекція пенісу – статевого члену, коли здійснюються його гігієнічні процедури, і це абсолютно фізіологічно-здорова статева реакція організму. • Мастурбація. Діти і самі торкаються своїх статевих органів перш за все для того, щоб дізнатися, що це таке, і дуже скоро розуміють, що дотики ці приємні. Якщо стосунки дорослого з малюком настільки відверті, що є можливість запитати його, чому він так робить, він зі всією щирістю відповість: «Тому що мені це приємно». Існує ще одна ймовірність, коли провокуванням подразнення статевих органів дитини стають гельмінти. От чому всі діти, у той чи іншій мірі, займаються мастурбацією – подразненням статевих органів, і це є абсолютно нормальний статевий досвід. • Пізнавальний інтерес. Всі діти рано чи пізно виявляють певну цікавість до статевих органів, звертаючи увагу на анатомічні відмінності у представників протилежної статі. Цілком логічно, що діти замислюються над цим і ставлять з цього приводу запитання. Все це цілком природно. Ненормально, якщо згодом, «навчені життям» діти засвоюють «урок», що це заборонена для обговорення тема, і, намагаючись самотужки знайти відповіді на питання, які їх хвилюють, роблять власні найфантастичніші умовиводи. Діти звертаються з інтимними питаннями лише до тих, кому вони довіряють, й, нажаль, не завжди цими людьми стають батьки. • Дитинонародження. У малюка нерідко з’являється братик або сестричка. Але навіть якщо він єдина дитина в сім’ї, у нього є друзі, у сім’ях яких можуть бути малюки. Дорослі певним чином готують дитину до появи новонародженого наперед, дитина сама також ставить немало питань і прислухається до того, що говорять із цього приводу батьки та інші люди. У здорових сучасних сім’ях дітям зазвичай відверто пояснюють звідки беруться малюки, і це теж є статевий досвід. • Батьківський приклад. Неминучий досвід, що залишає глибокий слід у свідомості дитини, полягає у повсякденному спостереженні за своїми батьками. Діти бачать, коли мати займається сугубо жіночими справами, а тато своїми – чоловічими. Все це, зрозуміло, допомагає хлопчику або дівчинці зрозуміти власну статеву роль у житті. Йдеться, таким чином, про досвід першочергової важливості у формуванні статеворольових уявлень та статеворольової поведінки. Якщо малюк живе у благополучній, спокійній сім’ї, він непомітно сам навчиться нормально сприймати стосунки статей, тому що батьки подають йому добрий приклад. Хлопчик наслідує мужності батька, дівчинка – жіночності матері, і роблять вони це без будь-яких особливих повчань. Крім того, спостерігаючи повсякденне життя своїх батьків, діти вчаться, як поводитися з людьми протилежної статі. Якщо у сім’ї панує сердечна атмосфера, у дитини не виникатиме таємного бажання віддати перевагу одному з батьків. А у стосунках з іншими людьми вона не потребуватиме нездорового сурогату того, чого їй бракує удома. Здорова сімейна обстановка зміцнює її нормальні уявлення про взаємини статей значно більше, ніж цикл лекцій або десяток книг на цю тему. Статево виховані батьки розуміють, що коли дитина висловлює власні міркування та ставить питання на статеву тему, не слід кепкувати з неї та одурювати її. Відповіді на всі дитячі запитання, включно й статевого характеру повинні бути точними, стислими і правдивими. Навіть, якщо малий нічого не зрозуміє, важливо, що він побачить та відчує бажання дорослої людини пояснити йому те, що його цікавить. Підростаючи та набуваючи власного статевого досвіду, дитина розумітиме все більше і більше, а готовність дорослого із розумінням поставитися до неї, задовольнити її інтерес, зіграє свою роль у встановленні довірчих стосунків міжними.• Епізоди статевих стосунків дорослих.
7. Вік 3 роки (так звана «криза трирічних», коли дитина гостро переживає свою самотність). У цей період їй починають подобатися представники іншої статі, причому особливо характерно це для дівчаток. Наступний період, коли з’являється потреба кохати іншого, – молодший шкільний вік, 7-8 років («криза семи років»). У цей час дитяча закоханість виявляється в ніжності й співчутті до іншого, що виникають в результаті власних негативних дій щодо об’єкта уваги. З усього сказаного вище може скластися враження, що між З і 7 роками існує прірва у розвитку почуттів і дитина цілих три роки «нічого не відчуває». Проте це не так. Адже в періодизації йдеться про «пік» здатності кохати і це не виключає неперервного розвитку цього почуття. Майже у кожній групі дошкільного навчального закладу, і рідше у класах початкової школи можна спостерігати об’єднання дітей у стійкі різностатеві пари. У дорослих: батьків та педагогів такі угрупування викликають різноманітні почуття, які варіюється від розчулення до агресивної заборони. Однолітки у дошкільному закладі частенько не звертають уваги на такі парочки, а у школі їх навіть можуть задражнити нареченими. Перепони, з якими стикаються перші дитячі почуття, або зміцнюють їх, або сприяють тому, що у дитини виховується цинічність, за якою вона приховує своє невміння відстояти власні відчуття. Питання про психологічну природу любові у її співвідношенні з іншими, не сексуальними прихильностями здавна викликає суперечки. У сучасній науці існують дві точки зору на цей предмет. Перша зводиться до того, що сукупність почуттів і переживань, яку люди називають любов’ю, є не що інше, як психологічна надбудова над біологічним за своєю природою статевим потягом. Найбільш послідовно цю точку зору відстоював 3. Фрейд, який вважав, що всі людські прихильності витікають з одного загального джерела - статевого тяжіння - «лібідо». Воно лежить в основі і таких, здавалося б, «не сексуальних» почуттів, як любов до самого себе, батьківська і синовня любов, дружба, любов до людства в цілому і навіть прихильність до конкретних предметів і ідей. У сучасній науці позиція Фрейда зазнає серйозної критики. Кожен індивід має якісь природні статеві потенції, але «сценарій» його статевої поведінки ? те, кого і як він буде любити, визначається всією сукупністю умов, які сформували його особистість. Визнано, що підлітки спроможні зазнавати дуже сильні яскраві почуття прихильності до представника протилежної статі. Адже вони оцінює всіх людей з точки зору їхньої статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності та переживають неусвідомлений любовний досвід відносно до родителя протилежної з нею статі: хлопчик – Едипів комплекс (підсвідоме бажання зайняти подружнє місце поруч з матір’ю, замість батька), а дівчинка – комплекс Електри (неусвідомлене бажання виконувати роль жінки власного батька). Взаємна прихильність пізнається дітьми в дружбі, симпатіях, ігровому спілкуванні, інших видах діяльності, коли вони навчаються виявляти свої почуття.