Дослідження суб'єктивного контролю

Мета дослідження: визначення локусу суб'єктивно го контролю.

Матеріали та обладнання: тест-опитувальник, роз роблений Є. Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера, бланк для відповідей, ручка.

Процедура дослідження

Методика дослідження дозволяє порівняно швидко й ефективно визначити рівень сформованості суб'єктивного контролю як в однієї, так, водночас, і в кількох осіб. Кож ного досліджуваного належить забезпечити індивідуаль ним текстом опитувальника і бланком для відповідей з нумерацією тверджень, яка відповідає тексту опитуваль ника.

Інструкція досліджуваному: "Запропонований Вам опитувальник має 44 твердження. Прочитайте їх і дайте відповідь, чи згодні Ви з даним твердженням, чи ні. Якщо згодні, то в бланку для відповідей перед відповідним но мером поставте знак (+), якщо ні — знак (—). Пам'ятайте, що в тесті немає "правильних" і "неправильних" відпові дей. Свою думку висловлюйте відверто. Надавайте перевагу тій відповіді, яка перша спала Вам на думку."

Мета обробки результатів: отримання показника локусу суб'єктивного контролю, тобто показника загальної інтернальності Іо. Це — сума збігань відповідей дослі джуваного з відповідями, які наведено в ключі.

Локус контролю — це характеристика вольової сфери людини, яка відображає її нахил приписувати відпові дальність за результати своєї діяльності зовнішнім си лам або власним здібностям і зусиллям. Приписування відповідальності за результати своєї діяльності зовнішнім силам називається екстернальним, або зовнішнім, локу-сом контролю, а приписування відповідальності власним здібностям і зусиллям — інтернальним, або внутрішнім, локусом контролю.

Таким чином, можливі два полярних типи особистос тей залежно від локалізації контролю: екстернальний та інтернальний. Будь-якій людині властива певна позиція на континіумі від екстернального до інтернального типу.

У цілому, чим більша величина інтернальності, тим менша екстернальність.

Локус контролю, характерний для людини, є універсаль ним стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими їй доводиться стикатися. Один і той же тип контролю проявляється як у разі невдач, так і в разі досягнень, причо му це спостерігається в різноманітних сферах життєді яльності суб'єкта.

При низькому рівні інтернальності люди майже не бачать зв'язку між своїми діями і важливими для них подіями життя. Вони не вважають себе здатними контро лювати розвиток таких подій і вважають, що більшість їх є результатом випадку чи вчинків інших людей. Тому "екстернали" емоційно нестійкі, схильні до неформально го спілкування і поведінки, слабкокомунікабельні, у них поганий самоконтроль і висока напруженість.

Високий рівень інтернальності відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над будь-якими значущи ми випадками. Люди, які мають такий локус контролю, вважають, що більшість важливих подій в їхньому житті — результат їхніх власних дій, що вони можуть ними ке рувати і відчувають відповідальність і за ці події, і за те, як складається їхнє життя в цілому. "Інтернали" з висо кими показниками суб'єктивного контролю мають емо ційну стабільність, вони вперті, рішучі, відрізняються кому нікабельністю, значним самоконтролем і стриманістю.

Середній рівень інтернальності властивий для більшості людей. Особливості їхнього суб'єктивного кон тролю можуть дещо змінюватися залежно від того, чи здається людині ситуація складною або простою, приємною або неприємною тощо. Хоча їхня поведінка і психологіч не почуття відповідальності за неї залежать від конкрет них соціальних ситуацій, усе ж можна і в них встановити перевагу того чи іншого локусу контролю.

Таким чином, суб'єктивний локус контролю пов'яза ний з відчуттям людиною своєї сили, відповідальності за те, що відбувається, із самоповагою, із соціальною зрілістю і самостійністю особистості. Тому, складаючи рекомендації для самовдосконалення, потрібно враховувати, що:

— конформна, поступлива поведінка в більшій мірі притаманна людям з екстернальним локусом контролю; інтернали менш схильні підкорятися тискові (думкам, емоціям та ін.) інших людей;

— людина з інтернальним локусом контролю краще працює на самоті;

— інтернали більш активно шукають інформацію, як правило, більше ознайомлені із ситуацією, ніж екстер-нали;

— в інтерналів більш активна, ніж в екстерналів, пози ція щодо свого здоров'я.

Дослідження показало: інтернали більш популярні, займають сприятливу позицію в системі міжособистісних стосунків. Вони більш бажані для суспільства, впевнені в собі й терпиміші.

Особи з інтернальним локусом контролю надають пе ревагу недирективним методам виховання і психоко рекції. А в роботі з екстерналами важливо звертати увагу на тривожність та депресію.

36. Дослідження самооцінки

Самооцінка особистості – результат оцінювання людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінювання своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних стосунках.

Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, cтвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і у своїй власній думці.

Під впливом оцінки оточуючих у особистості поступово складається власне ставлення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Це дослідження має два варіанти, що суттєво відрізняються за процедурою варіанта визначення самооцінки особистості. В обох випадках можна працювати як з одним досліджуваним, так і з групою.

У двох запропонованих варіантах дослідження самооцінки її рівень і адекватність визначають як співвідношення між «Я» ідеальним та «Я» реальним. Уявлення людини про себе, як правило, здаються їй переконливими незалежно від того, чи засновані вони на об'єктивному знанні, чи на суб'єктивній думці, вони є істинними або помилковими.

Якості, що їх людина приписує собі, не завжди адекватні. Процес самооцінки може відбуватися такими способами:

1)  через порівняння своїх домагань із об'єктивними результатами своєї діяльності,

2)  через порівняння себе з іншими людьми.

Проте, незалежно від того, чи самооцінка обґрунтована власними судженнями людини про себе, чи інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно обумовлені стандарти, самооцінка завжди має суб'єктивний характер, причому її показниками можуть характеризувати адекватність і міру.

Адекватність самооцінки виражає ступінь відповідності уявлень людини про себе з об'єктивними підставами цих уявлень. Так, наприклад, неадекватність в оцінюванні свого зовнішнього вигляду може бути спричинена, з одного боку, орієнтацією людини на зовнішні стандарти, оцінками та спотвореним уявленням про ці оцінки або незнання їх, з іншого боку.

Рівень самооцінки виражає ступінь реальних та ідеальних або бажаних уявлень про себе. Адекватну самооцінку з тенденцією до завищення можна прирівняти до позитивного ставлення до себе, до самоповаги, прийняття себе, відчуття власної повноцінності.

Низька самооцінка, навпаки, може бути пов'язана з негативним ставленням до себе, неприйняттям себе, відчуттям власної неповноцінності.

Висновки про адекватність і рівень самооцінки можна вважати надійними, якщо результати збігаються за двома варіантами методики та підтверджуються спостереженням.

У процесі формування самооцінки важливу роль відіграє порівняння образу реального «Я» з образом ідеального «Я». Тому той, хто досягає реально характеристик, що відповідають ідеалу, матиме високу самооцінку, навіть якщо ідеальний образ не характеризується повнотою та когнітивною складністю. Якщо ж людина комплексує, розрив між цими характеристиками та реальною оцінкою своїх досягнень, її самооцінка, ймовірно, буде низькою.

Другий фактор, важливий для формування самооцінки, пов'язаний із інтеріоризацією оцінок та соціальних реакцій інших людей, ще з позицією, яку обирає людина в системі суспільних та міжособистісних відносин. Адекватна самооцінка сприяє досягненню внутрішньої узгодженості.

Самооцінка і ставлення людини до себе тісно пов'язані з рівнем домагань, мотивацією та емоційними особливостями особистості. Від самооцінки залежать інтерпретація набутого досвіду та очікувань людини від самої себе та інших.

Внутрішні протиріччя та спотворені уявлення про себе можуть спричинити страждання, почуття провини, сорому, образи, огиди, гніву. Для гармонізації системи самостав-лення існують методи психологічної корекції і розвитку, серед яких — соціально-психологічний тренінг.

37. Дослідження комунікативних та організаторських здібностей (КОЗ)

Мета дослідження: визначення рівня розвитку комунікативних та організаторських схильностей. Матеріали та обладнання: опитувальник, бланк для відповідей, ручка. Процедура дослідження Дослідження комунікативних і організаційних схиль ностей за допомогою опитувальника КОС можна проводити як з одним досліджуваним, так і з групою. Досліджуваним роздаються тексти опитувальника, бланки для відповідей і зачитується інструкція.  Інструкція досліджуваному: „Уважно прочитайте запропонований тест. Якщо Ваша відповідь на запитання позитивна, тобто Ви згодні з тим, що запитується, то на бланку відповідний номер обведіть кружечком. Якщо ж Ваша відповідь негативна, тобто Ви не згодні, то відповідний номер закресліть.  Стежте, щоб номер запитання збігався з номером відповіді на бланку. Майте на увазі, що запитання носять загальний характер і не можуть вмістити всіх необхідних подробиць. Тому уявіть собі типові ситуації і не замислюйтеся над деталями. Не слід витрачати багато часу на обмірковування. Відповідайте швидко. Можливо, на деякі запитання Вам буде важко відповісти, тоді намагайтеся дати ту відповідь, якій Ви надаєте перевагу.  Відповідаючи на будь-яке з цих запитань, звертайте увагу на його перші слова й узгоджуйте свою відповідь з ними. Не прагніть справити приємне враження. Важливо бути щирим під час відповіді”. Мета обробки результатів – отримання індексів комунікативних і організаційних схильностей. Для цього відповіді досліджуваного зіставляють із ключем і підраховують кількість збігів окремо за комунікативни ми та організаторськими нахилами. У ключі враховується впорядковане розміщення номерів запитань у бланку для відповідей. Щоб визначити рівень комунікативних і організаторських схильностей, потрібно вирахувати їхні коефіцієнти. Формули для підрахунку коефіцієнтів:

Аналіз результатів Аналізуючи результати, дають оцінку рівня комуніка тивних і організаторських схильностей досліджуваного. З цією метою користуються шкалою оцінок. Досліджувані, які отримали оцінку 1, – це люди з низьким рівнем прояву комунікативних та організаторських схильностей. Досліджувані з оцінкою 2 мають комунікативні й організаторські нахили нижче середнього рівня. Вони не прагнуть до спілкування, почуваються скуто в новій компанії, в колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою, обмежують свої знайомства, мають труднощі у встановленні контактів з людьми та у виступі перед аудиторією, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не відстоюють свою думку, важко переживають образи. У багатьох справах вони уникають прояву самостійних рішень та ініціативи. Для досліджуваних, котрі отримали оцінку 3, характерний середній рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей. Вони прагнуть контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомств, наполягають на власній думці, планують свою роботу, хоча потенціал їхніх нахилів не відрізняється високою стійкістю. Ця група досліджуваних має потребу в подальшій серйозній і планомірній виховній роботі з формування та розвитку комунікативних і організаторських схильностей. Досліджувані з оцінкою 4 належать до групи з високим рівнем прояву комунікативних і організаторських схильностей. Вони не губляться в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, займаються суспільною діяльністю, допомагають близьким, друзям, проявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації громадських заходів, здатні приймати самостійні рішення в критичних ситуаціях. Усе це вони роблять без примусу, згідно із внутрішніми спрямуваннями. Досліджувані, котрі отримали вищу оцінку 5, мають дуже високий рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей. Вони потребують комунікативної й організаторської діяльності, активно прагнуть її, швидко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено поводяться в новому колективі, це ініціативні люди, котрі прагнуть у важливій справі або в складній ситуації приймати самостійні рішення, відстоювати свою думку та домагатися, щоб її було прийнято іншими. Вони можуть внести пожвавлення в незнайому компанію, люблять організовувати всілякі ігри, заходи, наполегливі в діяльності.