§ 3. Правовий режим природних

та біосферних заповідників, національних

природних і регіональних ландшафтних парків

та інших об'єктів і територій, які підлягають особливій охороні

Найефективнішим засобом охорони унікальних і типових при­родних комплексів є їх вилучення із активного господарського та іншого використання і встановлення відповідного заповідного ре­жиму. За ступінню забезпечення заповідання розрізняються такі види режимів: режим абсолютного заповідання, відносного запові­дання та змішаний режим².

Режим абсолютного заповідання повністю виключає господар­ську, рекреаційну та іншу діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих о^єктів, порушує природний розвиток проце­сів та явищ або створює реальну загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Допустимою є діяльність, пов'язана з проведенням відновлювальних, науково-дослідних та інших робіт в обмежених випадках. Режим абсолютного запові­дання характерний для природних заповідників та пам'яток при­роди.

Режим відносного заповідання полягає у поєднанні абсолютної заборони з можливістю обмеженого використання природних ре­сурсів. Такий режим заповідання характерний для заказників (ландшафтних, лісових, ботанічних, орнітологічних та ін.), які

' Інструкція з проведення вибіркового діагностичного відстрілу мисливських тварин для ветеринарно-санітарної експертизи, затверджена наказом Державного комітету лісо­вого господарства України від 9 жовтня 2001 р. № 94 // Там само. — 2001. — № 43. —

С 252.

² Див.: Петров В. В. Экологическое право России. — М, 1997. — С 467.

271

створюються з метою збереження і відтворення природних ком­плексів чи їх окремих компонентів, і передбачає часткове запові­дання.

Змішаний режим заповідання характерний для функціонування національних природних парків, де поряд із зонами активного і пасивного відпочинку можуть виділятися заповідні зони, які вик­лючають господарську та іншу діяльність. Незалежно від тих форм, в яких здійснюється охорона природно-заповідних об'єк­тів, незмінною залишається загальна вимога, що випливає із принципу заповідання: заборона будь-якого втручання в перебіг природних процесів та явищ, якщо таке втручання суперечить ці­льовому призначенню об'єкта і створює загрозу шкідливого впли­ву на нього¹.

Визначення режиму територій природно-заповідного фонду міститься у ст. 14 Закону "Про природно-заповідний фонд Укра­їни": це — сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, по­рядок охорони, використання та відтворення їх природних ком­плексів. Згідно зі ст. 15 Закону "Про природно-заповідний фонд України" природні заповідники визначаються як природоохо­ронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типо­вих або унікальних для певної ландшафтної зони природних ком­плексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових за­сад охорони навколишнього природного середовища, ефективно­го використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення нау­кових досліджень і спостережень за станом навколишнього при­родного середовища, розробка на їх основі природоохоронних ре­комендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього при­родного середовища та заповідної справи.

Однією із функцій природних заповідників є збереження гене­тичного фонду рослин та тварин, типових для певної географічної зони. Збереження генофонду необхідне для проведення селекцій­них робіт з метою створення нових та поліпшення наявних цінних видів і сортів рослин та тварин.

Важливе значення має і науково-дослідна функція природних заповідників як центрів комплексного вивчення природних ресур­сів (земель, надр, вод тощо). Лише на ділянках, які вилучені із гос­подарського використання, можливо здійснювати фундаментальні

'Див.: Правовая охрана окружающей природной среды в странах Восточной Евро­пы: Учебное пособие / Под ред. В. В. Петрова. - М., 1990. - С. 294.

272

дослідження природних процесів, що відбуваються, відстежувати динаміку біогеоценозів, вирішувати ряд інших проблем'.

Особливість правового режиму природних заповідників полягає в тому, що весь природний комплекс з усією сукупністю його компо­нентів повністю вилучається із господарського і рекреаційного вико­ристання, забороняється будь-яка діяльність, що може негативно вплинути на стан природного комплексу. На території природного заповідника встановлюється абсолютно заповідний режим. Саме то­му законодавство передбачає заборону певних видів діяльності на те­риторії природних заповідників. Забороненими видами діяльності на території природних заповідників є: будівництво споруд, шляхів, лі­нійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяль­ністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та гелікоптерів нижче 2 тис. м над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують встановле­ні нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних ко­палин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохіміч­ного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хі­мічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормо­вих трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випа­сання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тварин­ним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, здійснення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємність угідь, зби­рання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, не­обхідних для виконання наукових досліджень.

Водночас з метою збереження і відтворення природних ком­плексів дозволяється проведення попереджувальних та відновлю-вальних робіт із запобігання порушенню рівноваги у природі. На територіях природних заповідників допустимими є такі види діяль­ності: відновлювальні роботи на землях з порушеними корінними природними комплексами, здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропоген­ного впливу — відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; споруд­ження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необ­хідних для виконання поставлених перед заповідником завдань;

¹ Див ■ Демина С. А. Правовые формы заповедной охраны природы. — М., 1984. — С. 8.

273

збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбаче­них планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охо­рони його природних комплексів може бути передбачено виділен­ня земельних ділянок для задоволення господарських потреб запо­відника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та пали­ві відповідно до встановлених нормативів. Розробляються ці про­екти спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються Мінприроди. В разі термінової необхідності за клопотанням науко­во-технічної ради природного заповідника з дозволу вищевказано­го Міністерства на території заповідника можуть проводитися захо­ди, спрямовані на охорону природних комплексів, ліквідацію нас­лідків аварій, стихійного лиха та в інших цілях, не передбачених Проектом організації території природного заповідника.

Для ліквідації наслідків аварії та стихійного лиха, в результаті яких виникає пряма загроза життю людей чи знищення заповідних природних комплексів, особливо термінові заходи здійснюються за рішенням дирекції природного заповідника. Природні заповідники є юридичними особами, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування яких визначаються у положеннях про них, що розробляються та затвер­джуються Мінприроди.

Біосферні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збере­ження в природному стані найбільш типових природних комплек­сів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вив­чення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Станом на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалося чотири біосферних заповідника, які включені Бюро Міжнародної коорди­наційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" до між­народної мережі біосферних заповідників: Асканія-Нова, Чорно­морський, Карпатський та Дунайський¹.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповід­ників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель. Для біосферних заповідників встановлюється ди­ференційований режим охорони, відтворення та використання при­родних комплексів, згідно з функціональним зонуванням виділя­ються три зони: заповідна зона — включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних і мінімально

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2002 рік. Окреме видання Міністерства екології та природних ресурсів України. — К., 2003. — С 59.

274

порушених антропогенними факторами природних комплексів, ге­нофонду рослинного і тваринного світу. її режим визначається від­повідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Нас­тупною зоною в функціональному зонуванні біосферних заповідни­ків є буферна зона, яка включає території, виділені з метою запобі­гання негативному впливу на заповідну зону господарської діяль­ності на прилеглих територіях. Режим буферної зони визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Третьою зоною біосферного заповідника є зона ант­ропогенних ландшафтів. Ця зона включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць по­селення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включа­ються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочи­ща з додержанням вимог щодо використання та охорони їх при­родних комплексів. Біосферні заповідники є юридичними особами, що діють на підставі положень про них, в яких визначаються зав­дання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування. Такі положення розробляються та затверджуються Мінприроди.

Правовий режим національних природних парків визначається гла­вою 3 Закону "Про природно-заповідний фонд України". Націо­нальні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодер­жавного значення, що створюються з метою збереження, відтворен­ня і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культур-ну, наукову, освітню та естетичну цінність. Станом на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалося 12 національних природних парків¹.

Відповідно до міжнародної системи категорій природно-запо­відних територій, прийнятої МСОП, національні природні парки належать до другої категорії. Метою їх створення є захист екосис­тем, задоволення потреб населення у регламентованому відпочин­ку та проведенні екологічного виховання. В світі існує близько 850 національних парків. їх площа становить 40,7% площі всіх природ­но-заповідних територій світу².

Термін "національний парк" вперше з'явився у США, де охоро-нювані території цього типу виникли вже у другій половині XIX ст. (Йєллоустоунський парк — 1872 p.). Основним принципом органі­зації національних парків було збереження цінних природних об'єктів на "користь та благо нації", за умови вільного відвідуван­ня людьми і виключення із традиційного утилітарного господар­ського використання. Принциповою відмінністю їх від вітчизняних

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2002 рік. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 57.

² Див.: Деснянсько-Старогуцький національний природний парк. Жива Україна // Екологічний журнал. — 2000. — № 3—4. — С 5.

275

ttufa». .

природних заповідників був елемент комерційної діяльності, одер­жання прибутку і слабкий розвиток наукових досліджень'.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресур­сами та об'єктами вилучаються із господарського використання і надаються національним природним паркам в порядку, встановле­ному чинним законодавством. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для організованого туриз­му, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних ком­плексів та об'єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, роз­робка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико--культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона — призначена для охорони та віднов­лення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визна­чається відповідно до вимог, встановлених для природних заповід­ників; зона регульованої рекреації — в її межах здійснюються корот­костроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особли­во мальовничих і пам'ятних місць, у цій зоні дозволяється влашту­вання та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологіч­них стежок, забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тва­рин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан при­родних комплексів та об'єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації — призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зо­на—в межах цієї зони здійснюється господарська діяльність, спря­мована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться на­селені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з до­держанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природ­ного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреа­ції та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка

¹ Див.: Реймерс Н. Ф., Штильмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. —

М., іУ/о. — С. 50.

276

призводить або може призвести до погіршення стану навколиш­нього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку. Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території здійснюються відповідно до Положення про на­ціональний природний парк та Проекту організації території наці­онального природного парку, охорони, відтворення та рекреацій­ного використання його природних комплексів і об'єктів, що зат­верджуються Мінприроди.

Зонування має на меті не лише виділити цільове призначення кожної зони, а й підкреслити її особливий правовий режим. Кон­кретизація режиму тієї чи іншої зони (можливість доступу, кіль­кість відвідувань, правила внутрішнього розпорядку тощо) дозво­ляє забезпечити нормальний рівень антропогенно-рекреаційного навантаження на територію парку і створює передумови збережен­ня ландшафту¹. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків організовується спеціальними підрозділами адмі­ністрації парків, а також іншими установами та організаціями на підставі угод з адміністрацією парку.

Регіональні ландшафтні парки згідно з визначенням, яке міс­титься в ст. 23 Закону "Про природно-заповідний фонд України", є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи ре­гіонального значення, що створюються з метою збереження в при­родному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочин­ку населення. В Україні налічується 43 регіональних ландшафтних парки².

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників та користувачів. В разі необхідності вилучення зе­мельних ділянок, водних та інших природних об'єктів для потреб регіонального ландшафтного парку здійснюється у порядку, вста­новленому чинним законодавством. Основними завданнями регіо­нальних ландшафтних парків є: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної ді­яльності в природних умовах з додержанням режиму охорони запо­відних природних комплексів та об'єктів; сприяння екологічній ос­вітньо-виховній роботі. Особливістю правового режиму регіональ­них ландшафтних парків є те, що на їх територіях з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико--культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

¹ Див.: Транин А. А. Национальные парки: проблемы и перспективы. Организацион­но-правовые проблемы. — М., 1991. — С. 153.

^! Див- Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2002 рік. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С. 57.

277

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з ме­тою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у власни­ків чи користувачів. Заказники можуть бути об'єктами загально­державного та місцевого значення. Станом на 1 січня 2003 р. в Ук­раїні налічується 2,595 тис. заказників, в тому числі: 292 — загаль­нодержавного та 2,303 тис. — місцевого значення'.

На території заказника обмежується або забороняється діяль­ність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Перелік заборонених видів діяльності визначається відповідно до завдань кожного заказника. Так, наприклад, в бота­нічних заказниках забороняється випасання худоби, сінокосіння, збір квітів, викопування коріння рослин, заїзд і пересування тран­спортних засобів, розорювання, випалювання сухої рослинності тощо. В ландшафтних (болотних) заказниках забороняється госпо­дарська та інша діяльність, що може призвести до змін в структурі болотних екосистем, а також зміни умов існування представників флори та фауни. В орнітологічних заказниках забороняється будь-яка діяльність в акваторії та на виділеній під заказник прибережній території, яка може негативно вплинути на середовище перебуван­ня водоплавних та коловодних птахів (випасання худоби, сіноко­сіння, плавання на човнах тощо). В загальногеологічних заказни­ках забороняється добування каменю, гравію, піску, збирання за-кам'янілостей, пошукові і наукові дослідження, пов'язані з пору­шенням природного об'єкта.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить ці­лям і завданням заказника, здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зо­бов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, есте­тичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природно­му стані. Оголошення пам'яток природи провадиться без вилучен­ня земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників та землекористувачів. Пам'ятки природи можуть бути за­повідними об'єктами загальнодержавного та місцевого значення. В Україні налічується 132 пам'ятки природи загальнодержавного та 2,868 тис. — місцевого значення².

Термін "пам'ятка природи" застосовувався ще на початку ми­нулого століття. Офіційне визнання пам'яток природи як об'єктів, що підлягають особливій охороні, в дореволюційні часи було не ду-

же поширеним явищем, але все таки мало місце. Прикладом є пос­танова 1915 р. "Про виділення в пам'ятки природи кряжу Кокче-тау (Синюхи)" — майбутнього курорту і заповідника "Борове"'.

Основна мета оголошення природних утворень пам'ятками природи полягає у збереженні їх в природному стані для науко­вих, історичних, естетичних, освітньо-виховних та інших цілей. У зв'язку з цим на території пам'ятки природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до дегра­дації чи зміни первісного їх стану. Власники та користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголо­шених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо за­безпечення режиму їх охорони та збереження. Пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідними урочищами визнаються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. В Україні налічується 762 заповідних урочища'. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення зе­мельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власни­ків чи користувачів. На територіях заповідних урочищ забороня­ється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які від­буваються у природних комплексах, включених до їх складу, від­повідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних або інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збе­реження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, ак­ліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефек­тивного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збере­ження ботанічних колекцій, проведення наукової, навчальної і ос­вітньої роботи. Ботанічні сади можуть бути заповідними об'єктами загальнодержавного та місцевого значення. Всього в Україні налі­чується 22 ботанічних сади, в тому числі 17 — загальнодержавного і 5 — місцевого значення.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослід­ними природоохоронними установами, статус науково-дослідних установ може бути наданий в установленому порядку і ботанічним садам місцевого значення. Ділянки землі та водного простору з усі­ма природними ресурсами вилучаються з господарського викорис­тання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому чинним законодавством.

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища за 2002 рік. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С. 57. ¹ Див.: Там само.

¹ Див • Реймерс Н. Ф., Штильмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. — М, 1978. - С. 60.

¹ Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища у 2002 році. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 57.

278

279

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяль­ність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори. З метою забезпечення необ­хідного режиму охорони та ефективного використання у межах те­риторії ботанічних садів можуть бути виділені такі зони: експози­ційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюєть­ся адміністрацією ботанічного саду; наукова — до її складу нале­жать колекції, експериментальні ділянки тощо, відвідувати її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду; заповідна — відвідування її забороня­ється, крім випадків, коли воно пов'язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська — в цій зоні розміще­ні адміністративні будівлі та допоміжні господарські об'єкти.

Зонування території ботанічних садів здійснюється відповідно до Положення про ботанічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядку­ванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з Мінпри­роди (щодо ботанічних садів загальнодержавного значення) чи міс­цевим органом вказаного Міністерства (щодо ботанічних садів міс­цевого значення).

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вив­чення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагар­ників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Дендроло­гічні парки можуть бути об'єктами загальнодержавного та місце­вого значення. Всього на Україні налічується 37 дендрологічних парків, в тому числі 19 — загальнодержавного і 18 — місцевого значення.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, дендрологічним пар­кам місцевого значення також може бути наданий статус науково-дослідних установ у встановленому порядку. У разі створення ден­дрологічного парку земельні ділянки з усіма природними ресурса­ми вилучаються з господарського використання і надаються парку в установленому порядку.

Загальною є вимога щодо забезпечення режиму дендрологічних парків: забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з вико­нанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендро­логічних колекцій. На територіях дендрологічних парків може бути здійснене зонування відповідно до вимог, встановлених для бота­нічних садів. Проект організації дендрологічного парку розробля­ється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ден­дрологічний парк, за погодженням з Мінприроди (щодо парків за­гальнодержавного значення) чи місцевим органом вказаного Мі­ністерства (щодо парків місцевого значення).

280

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзо­тичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вив­чення дикої фауни і розробки наукових основ розведення її у не­волі. Зоологічні парки можуть бути об'єктами загальнодержавно­го та місцевого значення. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами. В Україні налічується 12 зоологічних парків, в тому числі 7 — загальнодержавного і 5 — місцевого зна­чення.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам в установленому порядку. Природоохоронний режим зоологічного парку забезпечується забороною будь-якої діяльності, що не пов'язана з виконанням покладених завдань і загрожує збережен­ню сприятливих умов для життя тварин цих парків. Територія зоо­логічного парку може мати такі зони: експозиційну, наукову, рек­реаційну та господарську.

Проект організації території зоологічного парку розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затвер­джується органом, в підпорядкуванні якого перебуває зоологічний парк, за погодженням з Мінприроди (щодо парків загальнодержав­ного значення) чи місцевим органом вказаного Міністерства (що­до парків місцевого значення).

Парками — пам'ятками садово-паркового мистецтва є найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охоро­ни і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохо­ронних та оздоровчих цілях. Парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути об'єктами загальнодержавного чи місцево­го значення. Парки загальнодержавного значення є природоохо­ронними рекреаційними установами. Оголошення парків — пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, вод­них та інших об'єктів у їх власників чи користувачів. На територі­ях парків — пам'яток садово-паркового мистецтва можуть прово­дитися наукові дослідження.

Станом на 1 січня 2003 р. в Україні налічувалося 536 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, у тому числі 88 — загально­державного та 448 — місцевого значення¹. Для забезпечення право­вого режиму парків — пам'яток садово-паркового мистецтва на їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з ви­конанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На територіях парків — пам'яток садово-паркового мистецтва може здійснюватися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

' Див.: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища у 2002 році. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 57

281