Глава 9

Правове регулювання використання вод і водних ресурсів

§ і. Загальна характеристика стану та використання водних ресурсів

Вода покриває понад 70% поверхні Землі і утворює геологічну оболонку — гідросферу, що пов'язана з атмосферою і літосферою. В океанах, морях, озерах, річках, льодовиках, ґрунті й в атмосфері міс­титься близько 1,5 млрд куб. км води в різних формах¹. Вода — одна з найважливіших речовин, необхідних для існування життя на Землі, і найпоширеніша речовина в біосфері. Вода сприяє створенню рельє­фу, ландшафту, грунту. Вона є одночасно і кліматичним, і едафічним (середовиществорювальним) чинником, оскільки багатьом організ­мам потрібно перебувати в певному стані, атмосфері, грунті².

Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарсько­го виробництва. Використання води для господарських цілей — од­на з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина во­ди повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водопостачанні міст і більшості промислових під­приємств 90%, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод³. На сьогодні забруднення Світового океану — джерела води на планеті, переросло в глобальну проблему.

Прісні води становлять 2,6% загальної кількості води в біосфе­рі. У зв'язку з нерівномірним поширенням прісних вод, зростан­ням населення, інтенсивним розвитком промисловості й сільсько­го господарства в багатьох регіонах відчувається дефіцит прісної води. Якщо в минулому споживання води на людину не перевищу­вало 12—18 літрів на день, то сьогодні воно становить від 200 до 400 літрів. Тільки за минуле століття споживання води збільшило­ся в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що становить 20% від загального рівня її споживання⁴.

Збільшення витрат води промисловістю пов'язане не тільки зі швидким розвитком останньої, а й із зростанням водоємності ви­робництва. Так, на виробництво однієї тонни бавовняної тканини

фабрики витрачають близько 250 куб. м води, однієї тонни синте­тичного волокна — 2,59—5 тис. куб. м. На виробництво однієї тон­ни аміаку витрачається близько 1 тис. куб. м, однієї тонни синте­тичного каучуку — 2 тис. куб. м. В Україні витрати води на одини­цю виробленої продукції значно перевищують аналогічні показни­ки в розвинутих країнах Європи: Франції — у 2,5, ФРН — у 4,3, Великої Британії та Швеції — у 4,2 рази¹.

Гострого дефіциту води зазнають насамперед слаборозвинені країни. Сотні мільйонів осіб фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд використовують забруднену воду. Це призводить до мільйона смертей щорічно. Для забезпечення водою відповідно до санітарних стандартів її споживання має бути збільшене у 8 ра­зів, а витрати на очищення слід довести до 60 млрд доларів у рік. Дефіцит прісної води багато в чому зумовлений забрудненням дже­рел. У світі скидається понад 450 куб. км промислових і побутових стічних вод, що забруднюють, а в окремих випадках частково зни­щують у десятки разів більший об'єм чистої води².

Основні джерела прісної води на території України — стоки рі­чок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Загальний об'єм стоків річок України без Дунаю в середньому за водністю рік становить 87,1 млрд куб. м, знижую­чись у маловодний рік до 55,9 млрд куб. м. Безпосередньо на тери­торії держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд куб. м води, решта надходить із суміжних територій. Водні ресурси Дунаю ста­новлять у середньому 123 млрд куб. м води на рік. Прогнозні ре­сурси підземних вод питної якості розподілені на території Украї­ни вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. м на рік (61,7 млн куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд куб. м (24,4 млн куб. м на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і станов­лять додаткову складову до поверхневого стоку.

З метою забезпечення населення та народного господарства не­обхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ за­гальним об'ємом понад 55 млрд куб. м, 7 великих каналів довжи­ною близько 2 тис. км з подачею на них понад 1 тис. куб. м води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить у маловодні регіони. У кількісному відношенні запаси води в Україні на душу населення менше в 15 разів, ніж в Росії, в 3,5 рази менше, ніж в Білорусі.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі уск­ладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруд-

¹ Див.: Биосфера / Пер. с англ. / Под ред. М. С. Гилярова. — М., 1972. — С. 60—72.

¹ Див.: Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А. А. Лаптева. — К., 1990. - С. 19, 20.

¹ Див.: Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учебное пособие. — М., 1998. - С. 83.

¹ Див.: Крисаченко В. С, Хилько М. 1. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку. — К., 2002. — С. 172, 173.

182

¹ Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, викорис­тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 38-39. - Ст. 248.

¹ Див.: Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А. А. Лаптева. — К., 1990. - С. 20, 21.

183

нення класифікується як забруднена і брудна (IV—V клас якості). Найгостріший стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сівер-ського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Захід­ного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елемен­ти екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо. Для пе­реважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує вста­новлений рівень гранично допустимого скиду (ГДС). Це призво­дить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води. Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів заб­руднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудо­ваних територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на тери­торії України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільним є якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свер­дловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5-Ю гранично допустимих концентрацій — ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси яко­го становлять близько 80% водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн осіб та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60% його ро­зорано, на 35% земля значною мірою еродована, на 80% — тран­сформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шко­ди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чор­нобильській АЕС; у критичному стані перебувають малі річки ба­сейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоо­чищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологіч­ної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забруд­ненням басейну органічними речовинами (40 тис. т), нафтопродук­тами (745 т), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. т), солями важ-

184

ких металів (65—70 т) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподар­ського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Захід­ного Бугу, Південного Бугу, річок Приазовської та Причорномор­ської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Наці­ональною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших вод­них басейнів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням вод­них ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проб­лем, які потребують вирішення, а саме: надмірне антропогенне на­вантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ве­дення водного господарства, що призвело до кризового зменшення самовідтворювальних можливостей річок та виснаження водноре-сурсового потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогоспо­дарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; по­гіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічно­го стану джерел питного водопостачання; недосконалість еконо­мічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних за­ходів; недостатня ефективність наявної системи управління охоро­ною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовсько­го морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачан­ня населених пунктів і господарських об'єктів.

Територіальні води України в Чорному морі становлять 24,85 тис. кв. км, а площа шельфу — близько 57% загальної довжини Чорно­морського шельфу. У межах України знаходяться 14 основних ли­манів і естуаріїв загальною площею 1,952 тис. кв. км, 8 заток пло­щею 1,77 тис. кв. км, 19 приморських водно-болотних угідь загаль­ною площею 635 тис. га¹.

Незадовільний екологічний стан Азовського і Чорного морів зу­мовлений значним перевищенням обсягу надходження забруднюю­чих речовин над асиміляційною здатністю морських екосистем, що призвело до бурхливого розвитку евтрофікаційних процесів, знач­ного забруднення (у тому числі мікробіологічного) морських вод, втрати біологічних видів, скорочення обсягу рибних ресурсів, зни­ження якості рекреаційних ресурсів, виникнення загрози здоров'ю

¹ Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорно­го морів, затверджена Законом України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 28. - Ст. 135.

185

населення. Основними джерелами забруднення є стоки річок, стіч­ні води з точкових та дифузних берегових джерел, морські тран­спортні засоби. Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та під­приємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Суттєвим чинником забруднення морів є ди­фузні джерела, в основному змив із сільськогосподарських угідь та територій населених пунктів. З активізацією національного та між­народного судноплавства зростає ризик забруднення морського се­редовища, особливо під час транспортування небезпечних речовин.

У межах водоохоронної зони Азовського і Чорного морів нако­пичено значну кількість твердих побутових і промислових відходів. Технологічна недосконалість облаштування звалищ викликає заб­руднення поверхневих і підземних вод, створює загрозу погіршен­ня санітарно-епідеміологічного стану та стану здоров'я населення, деградації рекреаційних ресурсів.

Значне антропогенне навантаження в літній період на деяких ділянках рекреаційних зон призводить до порушення природного стану пляжів, прибережних лісів, луків та зниження їхнього рекре­аційно-оздоровчого потенціалу. Переміщення великих обсягів дон­них відкладень під час здійснення днопоглиблювальних і дноочис­них робіт у морських акваторіях призводить до деградації донних біоценозів і забруднення морського середовища завислими та ток­сичними речовинами.

Незбалансованість господарської діяльності призвела до змен­шення кормової бази, кількості нерестовищ, місць нагулу й існу­вання риби та інших живих водних організмів. Нераціональне ви­добування риби та морепродуктів, незадовільне виконання заходів, спрямованих на їх відтворення, спричинили зменшення їх біоло­гічної продуктивності та збіднення видового складу. Ситуацію уск­ладнює внесення до екосистеми морів шкідливих екзотичних орга­нізмів, які пригнічують розвиток та відтворення місцевих флори та фауни Азовського і Чорного морів.

Забруднювачами морського середовища є нафтопродукти, особ­ливо в межах акваторій портів. Забруднення прибережних районів Чорного моря синтетичними поверхнево-активними речовинами в зоні впливу муніципальних очисних споруд перевищує ГДК у 2—3 рази. Спостерігається підвищення вмісту хлорорганічних пестици­дів і поліхлорованих біфенілів у весняний період на гирлових ді­лянках річок. Мають місце значні концентрації важких металів (мі­ді, хрому, свинцю, кобальту, цинку, кадмію, стронцію та ін.), пері­одичні надходження цезію—137 у поверхневі води східної і цен­тральної частин Чорного моря. В останні роки концентрація радо-нідів в Азовському морі перевищує ГДК у 12,6 рази, вміст фенолів перевищує нормативи у 7 разів.

Незважаючи на значне скорочення обсягу використання міне­ральних добрив та пестицидів у сільському господарстві, середній вміст фосфору у водах Азовського і Чорного морів коливається від

186

10—40 мкг/л у районі південного узбережжя Криму до 600 мкг/л у дельті Дунаю. В Азовському морі вміст азоту коливається від 20—28 до 400 мкг/л.

В останні роки зростає забруднення морської води умовно па­тогенною та патогенною мікрофлорою, що призвело до глибоких змін в екосистемах морів та в прибережній смузі. Зросла кількість одноклітинних організмів і медуз, а також шкідливих екзотичних організмів. На початок 90-х років минулого століття загальна біо­маса переселенця реброплава в басейні Чорного моря оцінювалася в 1 млрд т. Значно зменшилися морські біологічні ресурси; прак­тично зникли популяції вищих ракоподібних та придонних риб і суттєво скоротилися популяції великих планктонних ракоподібних. Періодично спостерігається задуха та масова загибель донних біо­ценозів на значних площах (за останні 20 років втрати донної фа­уни досягли 60 млн т, у тому числі риби — близько 3 млн т). Прак­тично зникло на північно-західному шельфі Чорного моря філо­форне поле Зернова. Обсяги вилову риби в Азовському і Чорному морях за останні 10 років скоротилися у 5 разів.