
- •Isbn 966-7613-60-7
- •Isbn 966-7613-60-7
- •Глава 1
- •§ 1. Методологічні основи
- •§ 2. Основні форми взаємодії людини і суспільства з природним середовищем
- •§ 3. Природноресурсові відносини
- •§ 4. Об'єкти природноресурсового права
- •§ 5. Суб'єкти природноресурсового права та природноресурсова правосуб'єктність
- •§ 6. Методи правового регулювання природноресурсових відносин
- •§ 7. Принципи природноресурсового права
- •§ 8. Система природноресурсового права
- •Глава 2
- •§ 1. Розвиток природноресурсового законодавства до 1917 р.
- •§ 2. Розвиток природноресурсового законодавства в період 1917—1938 pp.
- •§ 3. Розвиток природноресурсового законодавства і права у 1938—1990 pp.
- •§ 4. Сучасний період розвитку природноресурсового права
- •Глава 3 Джерела природноресурсового права
- •§ 1. Поняття і характеристика джерел природноресурсового права
- •§ 2. Конституційні засади
- •§ 3. Кодифікаційні закони як основні джерела природноресурсового права
- •§ 4. Спеціальні закони як джерела природноресурсового права
- •§ 5. Нормативно-правові акти органів
- •§ 6. Нормативні акти місцевих органів
- •Глава 4
- •§ 1. Основні ознаки та визначення
- •§ 2. Конституційні засади права власності на природні об'єкти та їх ресурси
- •§ 3. Право власності на природні об'єкти в природноресурсових кодексах
- •Глава 14 цього Кодексу повністю присвячена праву власності на землю*. Згідно з її положеннями земля може перебувати у приват-
- •§ 4. Особливості закріплення права власності
- •§ 5. Зміст права власності на природні ресурси та його реалізація
- •§ 6. Способи захисту й охорони
- •Глава 5
- •§ 2. Основні види природокористування та їх юридичне закріплення
- •§ 3. Правове регулювання загального природокористування
- •§ 4. Правове регулювання спеціального природокористування
- •§ 5. Зміст права природокористування, права й обов'язки природокористувачів
- •§ 6. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування
- •Глава 6
- •§ 1. Загальна характеристика управління та контролю у галузі природокористування
- •§ 2. Система органів управління і контролю в галузі природокористування
- •§ 3. Функції управління і контролю у галузі природокористування
- •§ 4. Правове регулювання ведення
- •Глава 7
- •§ 1. Земельні відносини в умовах сучасної земельної реформи
- •§ 2. Склад земельного фонду України
- •§ 3. Правові засади використання земельних ресурсів
- •§ 4. Умови та порядок вирішення
- •Глава 8
- •§ 1. Визначення поняття надр як природного
- •§ 2. Особливості правовідносин
- •§ 3. Компетенція органів державної влади щодо розпорядження надрами
- •§ 4. Умови і порядок надання надр у користування
- •§ 5. Використання надр для видобування корисних копалин
- •Глава 9
- •§ 2. Поняття і види водокористування, права та обов'язки водокористувачів
- •§ 3. Особливості спеціального
- •§ 4. Стандартизація і нормування в галузі
- •§ 5. Особливості застосування
- •Глава 10
- •§ 1. Визначення виключної (морської)
- •§ 2. Особливості правового статусу континентального шельфу України
- •§ 3. Використання рибних та інших
- •§ 4. Охорона суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні
- •§ 5. Юридична відповідальність за порушення
- •Глава 11
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про рослинний світ
- •§ 2. Рослинний світ як об'єкт правового регулювання
- •§ 3. Види природних рослинних ресурсів
- •§ 4. Правові форми та види використання природних рослинних ресурсів
- •§ 5. Правове регулювання відтворення природних рослинних ресурсів
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття лісового фонду та лісових ресурсів
- •§ 2. Право лісокористування та його види
- •§ 3. Підстави припинення права
- •§ 4. Особливості державного управління
- •§ 5. Державний облік лісового фонду,
- •Глава 13
- •§ 1. Загальна характеристика законодавства про тваринний світ
- •§ 2. Тваринний світ як об'єкт права власності та права користування
- •§ 3. Основні види використання тваринного світу
- •§ 4. Державне управління і державний контроль
- •§ 5. Юридична відповідальність
- •Глава 14 Правове регулювання використання
- •§ 2. Правове регулювання
- •§ 3. Правовий режим природних
- •§ 4. Особливості використання територій
- •§ 5. Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду і контроль за режимом їх використання
- •§ 6. Юридична відповідальність
- •Глава 15
- •§ 1. Поняття та види природних лікувальних ресурсів і комплексів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів курортів
- •§ 3. Правовий режим використання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •Глава 16
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів рекреаційних зон
- •§ 3. Правове регулювання зеленого туризму
- •§ 4. Особливості правового режиму використання природних ресурсів
- •Глава 17
- •§ 1. Поняття та види нематеріалізованих природних ресурсів
- •§ 2. Правові питання використання простору
- •§ 3. Правове регулювання використання атмосферного повітря
- •§ 4. Особливості правового регулювання використання кліматичного ресурсу
- •§ 5. Правове регулювання використання альтернативних джерел енергії
- •§ 6. Правове регулювання використання радіочастотного ресурсу
- •Глава 18
- •§ 1. Поняття та види правових режимів
- •§ 2. Правовий режим використання природних ресурсів зони екологічного лиха
- •§ 3. Особливості правового регулювання
- •§ 4. Правовий режим використання
- •§ 5. Особливості правового режиму
- •§ 6. Спеціальні правові режими використання екологічно уражених природних ресурсів
- •Загальна частина
§ 3. Функції управління і контролю у галузі природокористування
Суть та призначення управління і контролю у галузі природокористування знаходять свій прояв у його функціях. Вони відображають основні напрями впливу суб'єктів управління і контролю на відносини щодо використання і охорони природних ресурсів і дозволяють дати загальну характеристику їх діяльності.
Прогнозування — це особливий вид діяльності суб'єктів управління у галузі використання і охорони природних ресурсів, а також підприємств, установ, організацій і громадян, спрямований на розробку прогнозних показників стану природних ресурсів. На підставі даних природноресурсового прогнозування спеціальні державні органи і організації, органи місцевого самоврядування та природокористувачі у межах їх компетенції здійснюють природноресурсове планування.
Природноресурсове планування поділяється на загальне і спеціальне. Загальне (комплексне) природноресурсове планування здійснюється шляхом ухвалення програм, комплексних планів розвитку та інших документів, що враховують разом з чинниками дії людини на навколишнє природне середовище й інші природні чинники зміни екологічної обстановки, кліматичні і сезонні зміни, хід природних процесів тощо. Спеціальне природноресурсове планування здійснюється шляхом включення в правові акти окремих елементів, нормативів і стандартів, що мають на меті досягнення певних економічних показників щодо тієї або іншої групи природних ресурсів, закріплених в акті планування.
Залежно від територіального охоплення прогнозування і планування можуть бути глобальними, національними, регіональними і локальними. Організація стандартизації, нормування, сертифікації і ліцензування у галузі природокористування — це врегульована нормами природноресурсового права діяльність спеціально уповноважених органів та організацій щодо розробки і встановлення загальнообов'язкових правил, вимог і критеріїв, норм і нормативів у галузі здійснення природокористування і охорони навколишнього природного середовища.
131
Під стандартами у галузі використання природних ресурсів слід розуміти юридично закріплені в спеціальних нормативно-технічних документах загальнообов'язкові вимоги, норми і правила, що стосуються суб'єктів природокористування і охорони навколишнього природного середовища та видів їх діяльності. Стандарти розробляються і затверджуються державними органами і мають обов'язковий характер.
Норми у галузі природокористування розглядаються у трьох значеннях. По-перше, як сукупність гранично допустимих величин впливу на навколишнє природне середовище, що не призводять до його істотної або незворотної зміни та істотно не впливають на життя і здоров'я людей. По-друге, як індивідуальні (за видами природокористування) нормативи антропогенних викидів у навколишнє природне середовище. По-третє, як нормативи використання окремих природних ресурсів як поресурсово, так і стосовно конкретних природокористувачів та їх груп.
Сертифікація діяльності у галузі використання і охорони природних ресурсів — це діяльність спеціально уповноважених державних органів і організацій, спрямована на юридичне закріплення за результатами проведення необхідних екологічних, економічних, технічних та інших досліджень і експертиз відповідності або невідповідності окремих видів діяльності природокористувачів вимогам екологічних стандартів і нормативів з видачею відповідного сертифіката встановленого зразка, що визнає цей вид діяльності екологічно допустимим.
Ліцензування природокористування — це діяльність спеціально уповноважених державних органів і організацій, спрямована на юридичне закріплення права природокористувачів на здійснення спеціального використання природних ресурсів, окремих об'єктів природного походження в кількості та обсягах, вказаних у наданій ліцензії на підставі вимог екологічних стандартів і нормативів та інших юридично закріплених критеріїв.
Система управління і контролю за використанням та охороною природних ресурсів передбачає ведення моніторингу навколишнього природного середовища. Моніторинг у галузі використання і охорони природних ресурсів становить комплексний еколого-пра-вовий інститут, що складається з сукупності державних відомостей про стан якості навколишнього природного середовища і спостережень галузевих державних органів за змінами об'єктів природокористування, які узагальнюються на загальнодержавному рівні з метою отримання єдиної всебічної оцінки екологічного стану навколишнього середовища.
Державний моніторинг є системою спостережень, збору, обробки, передачі, збереження і аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень з метою своєчасного виявлення змін, що відбуваються, їх оцінки, попередження і ліквідації наслідків нега-
132
тивних процесів. Обов'язковість ведення моніторингу законодавчо закріплена у ст. 22 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідних розділах природноресурсових кодексів, Положенні про державну систему моніторингу довкілля, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391і, і у спеціальних галузевих положеннях про ведення державних моніторингів окремих об'єктів природокористування2.
Моніторингу підлягають всі об'єкти природокористування і навколишнє природне середовище в цілому незалежно від їх цільового призначення, характеру, видів і правових форм природокористування. Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) і фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.
Загальний (стандартний) моніторинг передбачає оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах єдиної інформаційно-технологічної мережі, які дозволяють на підставі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.
Оперативний (кризовий) моніторинг полягає у відстеженні спеціальних показників за окремими об'єктами, джерелами екологічного ризику або екологічного лиха з метою оперативного реагування на кризові ситуації і забезпечення екологічної безпеки населення.
Фоновий (науковий) моніторинг — це спеціальні високоточні спостереження за всіма елементами навколишнього природного середовища, а також за характером та іншими параметрами впливу забруднюючих речовин та несприятливих процесів на окремі популяції і біосферу в цілому.
За територіальною ознакою моніторинг поділяється на глобальний, національний, регіональний і локальний, а за часом здійснення — на базовий (початковий, який фіксує стан об'єкта до початку моніторингу), періодичний (через рік і більше) і оперативний (той, що фіксує поточні зміни). Здійснення вказаних видів моніторингу забезпечують Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополіти-ки, Держкомприродресурсів, Держкомзем, Держводгосп, Держком-лісгосп, Національне космічне агентство, Українська академія аграрних наук тощо.
Інформація, одержана під час спостережень за станом навколишнього природного середовища, узагальнюється за адміністративно-територіальними одиницями, а також за окремими природними комплексами і передається до пунктів збору автоматизованих інформаційних систем органів спеціального державного управлін-
1 Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — С 91.
! Положення про моніторинг земель, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661; Порядок здійснення державного моніторингу вод, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815; Порядок організації та проведення моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. N° 343.
133
ня у галузі екологи і природокористування на місцях, після чого систематизується і узагальнюється відповідними міністерствами і комітетами за участю Мінприроди. За наслідками оцінки екологічного стану навколишнього природного середовища складаються доклади, програми, звіти, прогнози і рекомендації, що подаються до органів державної влади і місцевого самоврядування для запобігання і ліквідації наслідків негативних процесів, є підставою планування природокористування і підлягають оприлюдненню відповідно до спеціальних вимог, що ставляться до інформації у галузі використання природних ресурсів.
Слід зазначити, що інформація у галузі природокористування може бути офіційною, неофіційною, науковою, побутовою, узагальненою або оперативною тощо. Право на повну, доступну і достовірну інформацію закріплене у ст. 50 Конституції. Основним суб'єктом в здійсненні функції інформування у галузі використання і охорони природних ресурсів є Мінприроди.
Особливим методом природноресурсового контролю є природ-норесурсовий аудит. Це — діяльність спеціально уповноважених органів, організацій і осіб, спрямована на періодичну перевірку і облік відповідності здійснюваної господарської та іншої діяльності з використання природних ресурсів вимогам стандартів і нормативів у галузі природокористування.