Розділ 1 Теоретичні основи сутності витрат та обліку їх по підприємству

1. Суть витрат виробництва, їх роль та значення в роботі підприємства

Будь – яке підприємство намагається отримати більший дохід від своєї діяльності, а, отже, прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а й скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Тому однією з важливих функцій підприємства є мінімізація витрат виробництва або собівартості продукції.

Собівартість продукції — важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності за певний період.

Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність вироб­ництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об'єкта господарювання, розмір прибутків. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності викорис­тання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Під собівартістю продукції треба розуміти витрати на виробництво і збут продукції, що виражені в грошовій формі [11, с. 30 ].

Український вчений Ю.С.Цал-Цалко вважає, що собівартість як показник використовують для:

• оцінки рівня господарювання підприємства (за видами та об’єктами діяльності) та його структурних підрозділів;

• контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

• визначення економічної ефективності інвестиційної та інновацій­ної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефек­тивного технологічного процесу господарювання;

• розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги):

• визначення економічної доцільності та вигідності здійснення і підприємницької діяльності за різними об'єктами господарювання [23, c. 7].

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які вклю­чаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначе­ними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розпо­ділу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукціївключають витрати на:

• дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

• підготовку й освоєння нової продукції;

• виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

• обслуговування виробничого процесу та управління ним;

• збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

• розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витра­ти на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

• набір і підготовку кадрів;

• поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Собівартість продукції є основним якісним показником роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи підприємницької структури в цілому та структурного підрозділу зокрема. Систематичне зниження собівартість продукції має важливе народногосподарське значення. Бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшити прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

За ринкових відносин завдання щодо зниження собівартості продукції централізовано не планується, а ефективність роботи підприємницьких структур оцінюється за допомогою показника прибутку. Однак це ще більше посилює значення проблеми зниження собівартості, бо від рівня собівартості залежить конкурентоспроможність продукції, фінансовий стан підприємства, матеріальний та культурний рівень його працівників.

Собівартість є економічна категорія товарно-грошовим відносинам. Вона виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою він реалізований.

Собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об’єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці, тобто витрати на заробітну плату робітників підприємств, а також частину чистого прибутку суспільства, яка призначена на соціальне страхування, утримання пенсіонерів, безробітних та медичне страхування [5, с.168].

У собівартості продукції знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання основних та оборотних фондів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. У ній відбиваються всі сторони виробничо-господарської діяльності фірми. Чим краще працює підприємство, чим економніше і раціональніше воно використовує власні ресурси, чим успішніше удосконалює свою техніку, тим нижчою буде собівартість виготовлення продукції.

Собівартість як показник використовують для :оцінки діяльності підприємств та їх виробничих підрозділів; контроль за ефективністю витрачання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів; визначення економічної ефективності впровадження нової техніки, технології та інших заходів; розробки і встановлення цін на продукцію; визначення економічної доцільності та вигідності виробництва різних видів продукції.

Собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки [5, с.169].

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які входять до неї. Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох його власних джерел: собівартості (валових витрат) і прибутку. Тому питання про склад витрат, які входять до собівартості, є питанням їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього собівартість продукції охоплює витрати на: дослідження ринку і виявлення потреби у продукції; підготовку й освоєння нової продукції; виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.); обслуговування виробничого процесу й управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати ); розвідку, використання й охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції).

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються у собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного або масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції. Але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей до одного року, та інші витрати.

Непродуктивні витрати підприємства, пов’язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостачі та втрати від псування матеріалів, від простоїв тощо) у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами та організаціями відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, вони можуть з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов, собівартість має найповніше відображення витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

На сьогоднішній день у господарській діяльності використовують різні види собівартості продукції

Планову собівартість визначають перед початком планового року на основі прогресивних норм витрат усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, які діють на момент розробки плану.

Фактичну собівартість визначають після завершення певного періоду роботи підприємства на основі даних бухгалтерського обліку. Вона відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і збут продукції.

Фактична собівартість може відрізнятися від планової. Так як вона характеризує реальні витрати на виробництво та реалізацію. Величина цих відхилень залежить від продуктивності праці, ефективності використання основних і оборотних засобів та інших факторів виробництва. Ще однією причиною відхилень фактичного рівня собівартості від запланованого можуть бути також зміни цін і тарифів та засоби виробництва та послуги.

Фактичні дані обліку витрат використовуються для оцінки і аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, направлених на розвиток і удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків

Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основі поточних норм використання ресурсів.

Кошторисна собівартість характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконують у разовому порядку.

Технологічна собівартість – витрати, безпосередньо пов’язані із технологією виробництва продукції.

Виробнича собівартість – це сукупність усіх грошових витрат на виробництво продукції в межах цеху.

Повна собівартість характеризує уся сума грошових витрат не тільки на виробництво, а й на збут готової продукції підприємства.

Індивідуальна собівартість – це собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства.

Середньогалузева собівартість характеризує рівень витрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств в галузі. Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі. Ця собівартість дає характеристику суми затрат у галузі.

Витрати на підприємстві формуються в залежності від видів йо­го діяльності і це групування є єдиним для всіх підприємницьких структур (рис. 1.).

Рисунок 1.1 - Види діяльності підприємства

Основна діяльність— операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність — це придбання і продаж довгост­рокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Фінансова діяльність — це діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і запозиченого капіталу підпри­ємства.

Надзвичайна діяльність — події або операції, які відрізня­ються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що во­ни повторюватимуться періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

• затрати на 1 грн. товарної продукції. Їх визначають, як частку від ділення собівартості всієї товарної продукції на обсяг товарної продукції, розрахований в оптових цінах підприємства;

• собівартістю одиниці окремих видів продукції. Її визначають на основі розробки калькуляції;

• зниженням собівартості порівняльної товарної продукції.