2. Ремесла в київській русі
Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоширенішими його видами були залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництво, всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку феодальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі переважають перша і друга категорії; за часів роздрібненості дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв.
Важливу роль у господарському розвитку Київської Русі відігравало розвинене ремісниче виробництво, в першу чергу чорна металургія та металообробка. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а давньоруські ковалі опанували всіма відомими тоді технічними і технологічними прийомами його обробки: куванням, зварюванням (зокрема, сталевих лез), гартуванням, інкрустацією кольоровими металами.
Високим рівнем майстерності відзначалися вироби «кузнецов злату и серебру»: золоті діадеми і барми, колти і ланцюги, срібні браслети-наручі тощо, виконані у техніці перєгородчастих емалей, скані, черні, литва, карбування. Майстерність давньоруських ремісників набула міжнародного визнання. У відомому трактаті ченця Теофіла із Падерборна «Про різні художества» Русь названо країною, яка відкрила таємниці «мистецтва емалі й різноманітності черні».
Ремесло розвивалося як у структурі господарства феодалів, так і на вільній міській основі. У XII—XIII ст. посадські ремісники починають об'єднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських кінців (районів) — гончарський, теслярський, міських воріт — ковальські та ін., а також згадки письмових джерел про артілі городників і мостників.
Поряд із металургією і ковальством дуже поширеним видом сільського ремесла було гончарство. Цьому сприяли не тільки загальна потреба в посуді, а й наявність глини гарного ґатунку. Гончар київської доби вже застосовував ручний гончарський круг, тому посуд відзначався правильною формою й великою різноманітністю: виготовляли різні горшки, глеки, макітри, миски, глиняні сковороди тощо. Окремі майстри ставили на своїх виробах спеціальне клеймо.
Щодо теслярства, столярства, бондарства, обробки шкіри, прядіння, ткацтва, то ці види ремесла в селах ще не відокремилися від землеробства. Веретено, наприклад, із глиняним пряслицем і ткацький верстат примітивної конструкції були в кожній селянській родині.
Міське ремесло відрізнялося від сільського складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. Так, ковальство на кінець XI - початок XII ст. розділилось уже на ряд спеціальностей. Від нього відокремились зброярі, щитники, гвіздочники. Ковальські роботи виконували і майстри, які безпосередньо вже не були зв'язані з металургією. Отже, можна говорити про початок відокремлення ковальства від металургії в містах.
Великої слави зажили і давньоруські ювеліри. їм були відомі всі технічні прийоми, які знали майстри передових країн тодішньою світу. Вони оволоділи складною технікою зерні, фігурного литва, і, нарешті, перегородчатої емалі, створили справжні шедеври художнього ремесла. Різні оздоби з міді, золота, срібла були широко відомі не тільки на Русі, а й далеко за її межами.
Досконалістю відзначались також вироби міських гончарів, свої вироби вони випалювали в спеціальних горнах. Поширилось і виробництво цегли, або "'плінфи". Для декоративних цілей - оздоблення підлоги, стін, поряд із великими цеглинами, вживали й плитки з поливаю і складним візерунком.
Окремими видами ремесла в місті були: теслярство, ткацтво і кравецтво, обробка шкіри, льону і вовни, виробництво скла, обробка кості і каменю. У великих містах у цей час існувало понад 40 ремісничих фахів. Ремесло в Київській Русі досягло дуже високого рівня розвитку.
Помітних успіхів було досягнуто в будівельній справі і в архітектурі. В період Київської Русі побудовано такі прекрасні споруди, як Десятинна церква, Успенський і Софійський собори, а також Золоті ворота в Києві, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові, численні князівські й боярські палаци.
Як і в інших країнах за доби раннього середньовіччя, ремісники в Київській Русі ще не порвали зв'язків із сільським господарством. У місті вони мали свої хатини з городами, а за містом ниви й сіножаті, тримали худобу і коней.
Ремісник у ці часи здебільшого працював на замовника й часто виготовляв вироби з його сировини, а плату одержував натурою. Але деякі ремісники частину своїх виробів уже виготовляли на ринок, де збували їх за гроші.
Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг у греки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.