Підприємнецтво та менеджмент

Мито стягується з товарів, що переміщуються через митний кордон України на підставі Закону України “Про єдиний митний тариф” від 05.02.1992 р. № 2097–ХІІ [49]. Платниками є декларанти (фізичні та юридичні особи, які декларують товари) товарів, які переміщуються через митний кордон. Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів або їхня кількісна оцінка, що залежить від встановлених ставок. Ставки мита встановлюються у відсотках до митної вартості (таке мито називається адвалорним) та у твердих ставках – у грошових одиницях на одиницю товару чи певну одиницю його характеристики (таке мито називається специфічним). Залежно від того, який митний режим встановлено в Україні для тієї чи іншої країни походження товарів, процентні ставки мита бувають повні, пільгові і преференційні. Відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення, декларантом можуть бути визначені такі види митного режиму:

1)імпорт;

2)реімпорт;

3)експорт;

4)реекспорт;

5)транзит;

6)тимчасове ввезення (вивезення);

7)митний склад;

8)спеціальна митна зона;

9)магазин безмитної торгівлі;

10)переробка на митній території України;

11)переробка за межами митної території України;

12)знищення або руйнування;

13)відмова на користь держави.

Мито сплачується до або під час перетину кордону.

Державне мито – це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та видавання документів юридичного значення (відповідно до Декрету КМУ “Про державне мито” від 21.01.1993 р. № 7–93 зі змінами і доповненнями) [35]. Ставки державного мита встановлюються у відсотках до суми договору чи позову, вартості майна або в твердих розмірах за одну послугу.

Податок на промисел встановлюється за право разової торгівлі (не більше як 4 рази протягом календарного року) на підставі Декрету КМУ “Про податок на промисел” від 17.03.1993 р. № 24–93 [36]. Платниками є фізичні особи, об’єктом оподаткування – сумарна вартість товарів. Ставки оподаткування – 10 % якщо товари підлягають продажу протягом 3 днів; 20 %, якщо товари підлягають продажу протягом 7 днів, але сума податку, належна до сплати в бюджет, має бути не меншою, ніж одна мінімальна заробітна плата.

101

Плата за торговий патент справляється відповідно до Закону України “Про патентування окремих видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 р. № 98/96–ВР [58]. Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг. Перелік побутових послуг, що підлягають патентуванню (визначає Кабінет Міністрів України), не змінюється протягом бюджетного року. Порядок придбання торговельного патенту (державне свідоцтво, що засвідчує право суб’єкта підприємництва вести певний вид підприємницької діяльності) визначається за видами діяльності.

Вартість торгового патенту визначається органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів та їх асортиментного переліку. Патенти бувають короткострокові (термін дії від 1 до 15 днів) та річні. Плату за торговий патент не сплачують: суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи, які ведуть торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір; сплачують податок на промисел; здійснюють продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній ділянці продукції рослинництва, тваринництва, бджільництва; сплачують фіксований сільськогосподарський податок.

Плата за землю (земельний податок) стягується на підставі Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992 р. № 2535–ХІІ [60]. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, яким земля надана у власність або користування. Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки; ставки податку диференціюються залежно від призначення земель (сільськогосподарського чи несільськогосподарського призначення). Ставки податку на землі сільськогосподарського призначення диференціюють залежно від напрямів використання (рілля; сінокоси, пасовища; багаторічні насадження) та родючості ґрунтів (відповідно до земельного кадастру). Ставки податку на землі несільськогосподарського призначення диференціюють залежно від місцезнаходження земельної ділянки в межах населеного пункту(центр, серединна зона, периферія).

Від сплати земельного податку звільняються фізичні особи за умови передавання земельних ділянок і земельних паїв в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку. Земельний податок фізичним особам нараховують державні податкові інспекції; юридичні особи зобов’язані самостійно нараховувати податок на землю і його сплату. Відповідно до пп. 5.2.5, ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” сума земельного податку може бути віднесена юридичною особою до складу витрат. Сплата земельного податку здійснюється в 2 терміни рівними частинами: до 15 серпня і до 15 листопада, алеможе також бути внесена одноразово за першим терміномсплати.

Рентні платежі стягуються до бюджету на підставі Указу Президента України “Про встановлення рентної плати на нафту і природний газ, що видо-

102

бувається в Україні” від 21.12.1994 р. № 785/94 [175]. Ставки рентної плати встановлюються спільним рішенням Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Державного комітету України по нафті і газу. Об’єктом оподаткування є об’єм видобутої нафти в тоннах та газу у метрах кубічних. Платниками податку є нафтогазовидобувні підприємства.

Податок з власників транспортних засобів стягується до бюджету на підставі Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 13.02.1997 р. № 75/97–ВР [46]. Платниками податку є юридичні та фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби. Об’єктом оподаткування є об’єм двигуна автотранспорту та довжина корпусу засобів водного транспорту. Ставки податку встановлені в грошових одиницях зі 100 см3 об’єму двигуна чи 1 см довжини корпусу засобів водного транспорту.

Податок на нерухоме майно передбачений в чинних законодавчих актах, але не справляється у зв’язку з відсутністю нормативних документів.

Збір за геологорозвідувальні роботи стягується до бюджету на підставі Кодексу України про надра від 27.07.1994 р. № 132/94–ВР та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку встановлення нормативів відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету та їх справляння” від 29.01.1999 р. № 115 [155]. Платниками збору є суб’єкти підприємництва, які видобувають корисні копалини, підземні прісні, мінеральні і термічні води. Норми відрахувань затверджує Мінекономіки України. Об’єктом обчислення відрахувань є вартість видобутої мінеральної сировини або її переробки.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів включає:

1)плату за спеціальне користування надрами (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України “Земельний кодекс України” від 13.03.1992 р.

№2196–ХІІ);

2)плату за спеціальне водокористування (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України “Водний кодекс України” від 6.06.1995 р.);

3)плату за спеціальне використання лісових ресурсів (стягується на підставі Постанови Верховної Ради України “Лісовий кодекс України” від

21.01.1994 р.);

4)плату за спеціальне використання радіочастотного ресурсу України

(стягується на підставі Закону України “Про радіочастотний ресурс України” від 01.06.2000 р. № 1770–ІІІ).

Платниками плати за користування надрами є суб’єкти підприємництва, які:

1) користуються надрами для видобування корисних копалин (вугілля кам’яне, вугілля буре, металеві корисні копалини, сировина нерудна для металургії, гірничо-хімічна, гірничорудна та будівельна сировина, нафта, кон-

103

денсат, природний газ, мінеральні грязі, мул, термальні і промислові підземні води; мінеральні підземні води, інші прісні підземні води, уранова руда, дорогоцінне, напівдорогоцінне, виробне каміння, облицювальні матеріали);

2)користуються надрами у цілях, не пов’язаних з видобутком корисних копалин (для будівництва та експлуатації підземних споруд [146]);

3)користуються надрами для розміщення відходів.

Об’єктом справляння плати є об’єм погашених у надрах балансових запасів корисних копалин та обсяг видобутих (залежно від виду) копалин. Базові нормативи плати встановлюються постановами КМУ.

Платниками плати за спеціальне водокористування є всі суб’єкти підприємництва – водокористувачі. Об’єктом оподаткування є об’єм забраної води; тарифи диференціюються за водогосподарськими мережами залежно від басейну річок та підземними водними джерелами залежно від адміністративної одиниці (області). Плата встановлюється постановою КМУ. Спеціальне водокористування – забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднювальних речовин у водні об’єкти. Використання води трактується як процес її вилучення для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарськопитних потреб населення.

Платниками плати за спеціальне використання лісових ресурсів є юри-

дичні і фізичні особи, які заготовляють деревину. Об’єктом плати є об’єм заготовленої деревини в метрах кубічних. Ставки плати встановлені увигляді такси плати у грошовому вираженні. Такси диференційовані за лісотаксовими поясами; видами основних порід лісу; якістю деревини; сортами деревини; лісозаготівельнимирозрядами. Ставки плати встановлюються постановою КМУ.

Збір за забруднення навколишнього середовища сплачується на підставі Закону України “Про охорону навколишнього середовища” від 25.06.1991 р. та Закону України “Про охорону атмосферного повітря” від 16.10.1992 р. Платниками збору є суб’єкти підприємництва, що здійснюють викиди й скиди забруднювальних речовин у атмосферу, поверхневі, територіальні та внутрішні морські води, підземні горизонти та розміщують відходи у навколишньому природному середовищі. Розмір плати встановлюється КМУ. Об’єктом нарахування плати є об’єм забруднювальних речовин.

Збір за використання радіочастотного ресурсу сплачується на підставі Закону України “Про радіочастотний ресурс України” від 01.06.2000 р. № 1770–ІІІ

та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України” від 20.12.2000 р. № 1871. Збір за використання радіочастотного ресурсу України сплачують юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов’язана з використанням радіоелектронних засобів або радіовипромінювальних пристроїв. Використання радіочастотного ресурсу – це

104

діяльність користувачів радіочастотного ресурсу, пов’язана з випромінюванням електромагнітної енергії в межах радіочастотного спектра. Ставки збору встановлено залежно від виду радіозв’язку та діапазону радіочастот, у якому здійснюється випромінювання, у гривнях за 1 МГц смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України. Радіочастотний ресурс є обмеженим, обмеженість виражається в тому, що однією і тією самою смугою радіочастот може користуватися тільки один суб’єкт господарювання. Тому виникає необхідність регламентації використання радіочастот за допомогою ліцензування. Ліцензія на використання радіочастотного ресурсу України є документом, що засвідчує право ліцензіата використовувати ті чи інші номінали і смуги радіочастот, дозволені ліцензією для використання в тому чи іншому регіоні. Ліцензування радіочастотного ресурсу не належить до переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно із ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [69], оскільки цей закон не поширюється на ліцензування обмежених природних ресурсів, а радіочастотні ресурси є обмеженими природними ресурсами. Спеціальні користувачі радіочастотного ресурсу, визначені постановою № 1871, не сплачують збору за спеціальне використання радіочастотногоресурсуіне отримуютьліцензії.

Єдиний збір у пунктах пропуску через кордон (ЄЗППК). Об’єктом опо-

даткування є транспортні засоби, незалежно від власника (резидент/нерезидент), що перетинають державний кордон України при в’їзді в Україну, зокрема як транзитні. Ставки ЄЗППК диференційовані залежно від виду транспортного засобу, його місткості і загальної маси і встановлені відповідно до ст. 5 Закону України “Про єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України” від 04.11.1999 р. № 1212–ХІV [91]. Платниками ЄЗППК є безпосередньо власники транспортних засобів та вантажу, перевізники вантажу або треті особи, уповноважені власником чи перевізником. Процедура стягнення ЄЗППК передбачена Порядком стягнення єдиного збору в пунктах пропуску через державнийкордон(затверджений ПостановоюКМУ від24.10.2002 р. № 1569) [64].

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства сплачується відповідно до Закону України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства ” від 09.04.1999 р. № 587–ХІV та ЗаконуУкраїни “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.1995 р. № 329/95–ВР. Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності, які реалізовують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Підприємства-виробники алкогольних напоїв не є платниками збору. Об’єктом обкладенням збором є виручка, отримана на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива з урахуванням сум ПДВ та акцизного збору. Ставка збору становить 1 % від виручки, отриманої від реалізаціїалкогольних напоївта пива.

105

4.2. Місцеві податки і збори

До місцевих податків належать:

1.Податок з реклами. Платниками податку є особи, що встановлюють і розміщують рекламу. Податок встановлюється у розмірі 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами; 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час. Податок справляється під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами.

2.Комунальний податок. Платниками податку є суб’єкти підприємництва, що використовують найману працю. Об’єктом оподаткування є середньоспискова чисельність персоналу підприємства. Ставка податку – 10 % неоподаткованого мінімуму доходів громадян (НМДГ) за кожного середньоспискового працівника. Податок справляється кожен місяць.

До місцевих зборів належать:

3.Готельний збір. Платниками податку є особи, які проживають в готелях. Граничний розмір готельного збору – 20 % добової вартості найманого житла без додаткових послуг.

4.Збір за паркування автотранспорту. Платниками збору є фізичні та юридичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за парковкуавтотранспорту встановлюється за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 % НМДГ у спеціально обладнаних місцях; 1 % НМДГ увідведенихмісцях.

5.Ринковий збір є платою за торгові місця на ринках і павільйонах, критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин. Платниками збору є юридичні і фізичні особи, що реалізують товари. Ринковий збір встановлюється у розмірі не більше ніж 20 % мінімальної заробітної плати (МЗП) для фізичних осіб та 3 МЗП для юридичних осіб і справляється працівниками ринку за кожен день торгівлі. Мінімальна заробітна плата – це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично відпрацьовану повну місячну норму робочого часу найманого працівника.

6.Збір за видачу ордера на квартиру є платою за послуги, пов’язані з виданням документів на право заселення квартири. Граничним розміром збору є

30 % НМДГ.

7.Збір з власників собак. Платниками збору є громадяни – власники собак (крім службових). Граничний розмір збору 10 % НМДГ. Збір справляється 1 раз на рік.

8.Курортний збір. Платниками збору є громадяни, які прибувають у курортну зону. Збір справляється адміністрацією готелю чи іншої установи готельного типу, квартирно-посередницькими організаціями під час поселення

уготель чи будинок або у триденний термін з дня прибуття в курортну зону за

106

місцем тимчасового проживання громадянина. З осіб, що зупинилися в приватних будинках чи квартирах громадян, які проживають в наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів. У разі зміни платником місця тимчасового проживання в межах курортної зони курортний збір повторно не справляється. Граничний розмір курортного збору не повинен перевищувати 10 % НМДГ.

9.Збір за участь у бігах на іподромі. Платниками збору є фізичні та юридичні особи, власники коней, які беруть участь в бігах на іподромі. Збір справляє адміністрація іподромів до початку змагань. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 3 НМДГ.

10.Збір за виграш у бігах на іподромі. Платниками збору є особи, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі. Збір справляє адміністрація іподрому, видаючи виграш. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

11.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Збір справляє адміністрація іподрому з учасника гри на тоталізаторі в момент придбання ним квитка на участь в грі. Граничний розмір збору – 5 % від суми плати за участь у грі.

12.Збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних і фізичних осіб, що використовують місцеву символіку з комерційною метою. Місцевою символікою вважають герб міста чи іншого населеного пункту, назву чи зображення архітектурних та історичних пам’яток. Збір справляють відповідні органи місцевого самоврядування під час видання дозволу на використання місцевої символіки. Граничний розмір збору – 5 НМДГ для приватних підприємців (фізичних осіб); 0,1 % від вартості виробленої продукції, наданих робіт, послуг для юридичних осіб.

13.Збір за право на проведення кіно- і телезйомок. Платниками збору є комерційні кіно- і телеорганізації, які виконують зйомки, що потребують від органів місцевої влади додаткових заходів – обгородження території зйомок, виділення наряду міліції тощо. Суму збору становлять фактичні витрати на здійснення зазначених заходів.

14.Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпро-

дажу і лотерей. Платниками збору є фізичні та юридичні особи, які мають дозвіл на проведення аукціонів, розпродажу і лотерей. Збір за проведення аукціонів і конкурсного розпродажусправляється за 3 дні до їх проведення; збір за проведення лотереї справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї. Граничний розмір збору – 0,1 % вартості заявлених до аукціону, конкурсного розпродажу товарів або суми, на яку випускається лотерея. Збір за право проведення лотереї не повинен перевищувати3 НМДГз кожного учасника.

15.Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспор-

ту, що прямує за кордон. Граничний розмір збору 0,5 НМДГ з юридичних і

107

фізичних осіб громадян України; від 5 до 50 доларів США з юридичних осіб і громадян інших держав. Збір не справляється з автотранспорту, що здійснює перевезення за кордон: вантажів за державним замовленням і державним контрактом; громадян України, що відбувають у службові відрядження; спортсменів, що виїжджають на міжнародні змагання; громадян, що від’їжджають в порядку культурного обміну, на лікування, для оздоровлення дітей, за телеграмою про похорон близьких родичів.

16. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі є платою за оформлення і видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Справляється уповноваженими організаціями з фізичних і юридичних осіб, які здійснюють торгівлю; залежить від площі торговельного місця, його територіального розміщення і виду товарів. Граничний розмір збору 1 НМДГ на день за одноразову торгівлю; до 20 НМДГ для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю.

4.3. Спрощені системи оподаткування

Єдиний податок. Єдиний податок сплачують суб’єкти малого підприємництва відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. № 727/98. Право переходу на єдиний податок мають не всі суб’єкти малого підприємництва (відповідно до п. 7, ст. 63 ГКУ від 16.01.2003 р. № 436–ІV [24] та ст.1 ЗУ № 2063-ІІІ суб’єктами малого підприємництва визнаються юридичні особи, в яких середньооблікова чисельність працівників протягом року не перевищує 50 осіб; обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро), а лише ті, що відповідають таким вимогам [177]:

•фізичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; у трудових відносинах з якими перебуває не більше ніж 10 осіб, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн.;

•юридичні особи, в яких середньооблікова чисельність працівників протягом року не перевищує 50 осіб; обсяг річного валового доходу не

перевищує 1 млн. грн.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем реєстрації і не може бути меншою, ніж 20 грн. на місяць і більшою, ніж 200 грн. на місяць.

Суб’єкт малого підприємництва – юридична особа може самостійно вибрати одну з таких ставок єдиного податку:

•6 % від суми виручки від реалізації (за винятком акцизного збору), але тоді сплачує також ПДВ;

108

•10 % від суми виручки від реалізації (за винятком акцизного збору), тоді ПДВ включається до складу єдиного податку.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не сплачує таких податків і зборів:

1)ПДВ, крім випадків, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %;

2)податку на прибуток;

3)податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-підприємців);

4)плати за землю;

5)збору на обов’язкове соціальне страхування;

6)збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

7)збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

8)збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соцзахисту населення;

9)збору на спеціальне використання природних ресурсів;

10)збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання доріг загального користування;

11)збору до Державного інноваційного фонду;

12)збору за видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

13)плати за патенти;

14)податку на промисел;

15)комунального податку;

16)внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

17)внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення.

Суб’єкти малого підприємництва також можуть використовувати для ведення бухгалтерського обліку спрощений План рахунків (відповідно до наказу Мінфіну від 19.04.2001 р. № 186), регістри бухгалтерського обліку для малих підприємств та скорочену фінансову звітність (відповідно до П(С)БО 25).

Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП). Платниками ФСП є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній (звітний) рік, перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства. Об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь. Ставки ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки, виконаної станом на 1.07.1995 р. відповідно до методики, затвердженої КМУ. Сплачується податок щомісячно у розмірі третини суми податку, визначеної на кожен квартал від

109

річної суми податку в таких розмірах: у І кварталі – 10 %; у ІІ кварталі – 10 %; у

ІІІ кварталі – 50 %; в ІV кварталі – 30 %. Відділення ДКУ перераховують суми ФСП: до місцевого бюджету – 30 %; на обов’язкове державне пенсійне страхування – 68 %; на обов’язкове соціальне страхування – 2 %. Платники ФСП не сплачують таких податків і зборів:

1)податку на прибуток підприємств;

2)плати (податку) на землю;

3)податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

4)комунального податку;

5)збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

6)збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

7)збору на обов’язкове соціальне страхування;

8)збору на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування;

9)збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

10)збору до Державного інноваційного фонду;

11)плати за придбання торгового патенту на ведення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства.)

Фіксований податок. Фіксованим податком обкладаються доходи підприємців, отримані тільки від торговельної діяльності, яку ведуть на ринках. Платник податку звільняється від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат. Сфера застосування фіксованого податку обмежена виключно торгівлею на ринку за умови сплати ринкового збору. Доходи підприємця, отримані від ведення інших видів діяльності, оподатковуються на загальних підставах. Платник податку звільнений від сплати платежів до Пенсійного фонду, зборів на обов’язкове страхування і платежів, що нараховуються на фонд оплати праці найманих працівників. У торговому патенті платника фіксованого податку зазначається місце здійснення торгівлі. Фіксований податок за здійснення торгівлі на всій території України становить 100 грн. на місяць (максимальний розмір), і місцеві ради змінити його не можуть. Перейти до сплати фіксованого податку або відмовитися від нього можна у будь-який час протягом року; кількість можливих переходів від звичайного оподаткування до сплати фіксованого податку і навпаки необмежена. При виплаті доходів (заробітної плати) найманим працівникам із суми виплат утримуються прибутковий податок і відрахування на пенсійне і соціальне страху- вання(1–2 %, 0,5 %, 0,25–0,5 %) на загальних підставах.

110