4.7. Природно-заповідні території

З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу визначаються ділянки суші і водного простору, які становлять природно-

заповідний фонд.

До природно-заповідного фонду належать (за Т. Панченко, О. Сімоновою):

– природні території та об’єкти: біосферні заповідники, природні запо-відники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

– штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

До об’єктів природно-заповідного фонду, в яких дозволяється рекреаційна діяльність, належать: національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, а також штучно створені об’єкти.

Національні природні парки створюються на територіях з унікальними природними і найціннішими історико-архітектурними комплексами та об’єктами, які призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, науково-дослідної та освітньо-виховної діяльності. За основною функцією національні парки поділяються на природоохоронні (ландшафтні), відпочинкові (спортивно-туристичні), історико-архітектурні (археологічні, етнографічні, меморіальні).

Першим національним природним парком у світі вважається Національний парк Йеллоустоун, створений з метою охорони унікальних природних ландшафтів у 1872 р. у США. Сьогодні у США налічується 51 національний природний парк, наприкінці ХХ ст. таких парків у світі існувало 3514.

Першим національним природним парком в Україні був Карпатський (площею 50,5 тис. га), утворений у 1980 р. у верхів’ї Пруту в межах Івано-Франківської області. Метою створення парку було збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, рідкісних букових пралісів, ефективне

81

використання відпочинкового потенціалу і підтримання екологічного балансу

регіоні.

подібною метою утворено Синевірський національний природний парк (площею 40,4 тис. га) в околиці озера Синевір у Закарпатській області. Територія парку складається з чотирьох функціональних зон: заповідної (7 тис. га), захисної (20,1 тис. га), рекреаційної (5 тис. га), агрогосподарської (8,8 тис. га).

Національний природний парк “Сколівські Бескиди” створений у 1989 р. на території земель держлісфонду, розташованих у межах Сколівського, Дрогобиць-кого та Турківського районів Львівської області. Територія парку – 35684 га.

На території парку збереглися характерні ландшафти Сколівських Бескидів (частина гірської системи Українських Карпат) та різноманітна історико-архітектурна спадщина: дерев’яні церкви, залишки давньоруської фортеці Тустань біля села Урич, залишки доменної печі в с. Майдан, долина з могилою князя Святослава. Тут розташовані популярні осередки гірськолижного туризму і спорту Славсько, Тисовець, Орявчик.

До перспективних напрямків на території НПП “Сколівські Бескиди” належить екологічний туризм – організація спеціалізованих літніх таборів, про-кладання та обслуговування туристських маршрутів, екологічних стежок. Прокладено та промарковано туристський маршрут від міста Сколе через гору Парашку (1270 м) до села Майдан, а також влаштовано місця відпочинку та екологічні стежки в околицях Сколе.

У природно-географічній зоні Полісся у 1983 р. утворено Шацький націо-нальний природний парк (площею 32,5 тис. га), розташований у Любомльському районі Волинської області. Парк створено для збереження унікальних природних комплексів Шацьких озер (22 озера), найбільші з них: Світязь (2705 га), Пулемецьке

(1560 га), Пісочне (180 га), Кримне (144 га).

Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими (або унікальними) природними та історико-архітектурними комплексами та об’єктами і призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, спортивно-туристичної та освітньо-виховної діяльності.

За розмірами територій національні і регіональні парки поділяються на малі (1 – 40 тис. га), середні (40 – 75 тис. га), великі (75 – 250 тис. га).

На території національних і регіональних парків виділяються відповідні функціональні зони:

заповідна, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищ та пам’яток природи і призначена для їх охорони і відновлення;

регульованого відпочинку, яка призначається для короткочасного відпочинку населення, обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок, розташування наметів тощо;

стаціонарного відпочинку, яка призначається для розміщення курортно-відпочинкових закладів (готелі, мотелі, кемпінги тощо), підприємств обслуго-вування, місць для ночівлі (приюти, хижі, бівуачні місця), відпочинку та огляду

82

місцевості. У цій зоні можуть знаходитися комплекси споруд з високим рівнем інженерного обладнання (туристичні, гірськолижні, водні тощо);

господарська, яка призначена для розташування поселень, комунальних об’єктів, земельних ділянок інших власників.

При розрахунку рекреаційної ємності національних і регіональних парків приймаються такі нормативи допустимого навантаження на територію:

на всій території парку – 1 особа/5 га;

в зоні регульованого відпочинку – 1 особа/1 га;

в зоні стаціонарного відпочинку – 50 осіб/1 га.

В Україні до відомих ландшафтних та дендрологічних парків належать Софіївка, Олександрія, Тростянець.

Ландшафтний парк Софіївка (площа 160 га) сформований на зламі ХVІІІ– ХІХ ст. в Умані в долині річки Кам’янки. У композиційній побудові парку використано характерні особливості ландшафту місцевості, які доповнено архі-тектурно-скульптурними композиціями на теми давньогрецької міфології. Дещо більший за площею парк Олександрія (201 га) закладений наприкінці ХVІІІ ст. у Білій Церкві на природній основі степового ландшафту, який утворюють дубовий ліс у поєднанні з галявинами, заплавними луками та водними об’єктами.

У доволі специфічних просторових умовах північно-східної частини Львова функціонує регіональний ландшафтний парк “Знесіння” (площею 312 га). Тут сформувалася унікальна для лісостепової зони України різноманітність природних умов на порівняно невеликій території; у парку можна знайти рідкісну степову рослинність, вкриті лісом пагорби, мальовничі долини зі ставками і потоками. Все це доповнюється слідами давньоруських городищ, пам’ятками архітектури ХІV– ХХ ст., музеєм народної архітектури “Шевченківський гай” і традиційною для колишніх околиць Львова малоповерховою забудовою.

Створення такого типу заповідного об’єкта у Львові і його околицях – це перша спроба в Україні взяти під опіку природоохоронного законодавства цілий комплекс культурного ландшафту. Охоронним режимом охоплено значну частину складного комплексу великого міста. Функціонування ландшафтного парку “Знесіння” дає змогу накопичити досвід і створює практичні підстави для опра-цювання методів збереження довкілля в умовах великих сучасних міст.

Біосферні заповідники створюються з метою збереження типових комплексів біосфери на базі природних заповідників і призначені для природоохоронної, міжнародної науково-дослідної діяльності та відпочинку.

Природні заповідники являють собою ділянки землі та водного простору з унікальними або типовими для певної ландшафтної зони природними комплексами, які повністю вилучаються з господарського використання і мають тільки природоохоронні, науково-дослідні та освітньо-виховні функції.

На території природних заповідників виділяються функціональні зони:

– заповідна (резервна), до якої входять найцінніші та мінімально порушені людською діяльністю природні комплекси, що зберігаються в їх первісному стані;

83

– науково-дослідна, яка складається з дослідних ділянок, споруд для проведення науково-дослідної та екологічно-освітньої роботи, зберігання колек-ційних матеріалів тощо;

– господарська, в якій передбачається розташування споруд для обслуго-вування співробітників заповідника.

До природних заповідників належить Поліський (площею 20097 га, зокрема лісів 17087 га), розташований у Овруцькому і Олевському районах Житомирської області. В заповіднику охороняється рослинний і тваринний світ, проводяться дослідження радіоактивного забруднення довкілля після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р.

Заказники – це цінні природні території з розповсюдженням корінних видів рослинного і тваринного світу, збереження яких здійснюється шляхом обмеження або заборони не властивої для них господарської діяльності.

До ботанічних заказників належить Панівецька дача (площею 923 га) поблизу Кам’янця-Подільського в долині ріки Смотрич. Тут охороняється дубово-грабовий ліс, а також ділянки степової рослинності на південних схилах.

Комплекс заболочених лісів і сфагнових боліт підлягає охороні у Озерському заказнику (площею 1276 га) у Дубровицькому районі Рівенської області.

Пам’ятки природи – це унікальні природні утворення (озера, водоспади, скелі, печери, групи дерев тощо), які мають особливе естетичне та пізнавальне значення і вимагають захисту від деградації та збереження їх у первісному стані. Унікальною пам’яткою природи є відкрита львівськими спелеологами у 1966 р. найбільша у світі (загальною довжиною понад 160 км) гіпсова печера Оптимістична

Тернопільській області.

Заповідні урочища являють собою відокремлені цілісні ландшафти (лісові, степові, болотні та інші), що мають важливе природоохоронне, наукове та естетичне значення, на території яких забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.

До заповідних урочищ належить Подільська бучина (площею 20 га) у Борщівському районі Тернопільської області, де охороняється унікальний для Подільської височини лісовий масив природної бучини.

На природно-заповідних територіях необхідно дотримуватися таких місто-будівних обмежень:

– забороняється прокладання комунікацій транзитного транспорту (авто-шляхи, залізниці), потужних підземних інженерних мереж (трубопроводи), влашту-вання повітряних ліній електропередач, спорудження веж ретрансляторів тощо;

– встановлення рекламних споруд, що порушують сприймання природних та історичних краєвидів;

– проведення будь-яких будівельних робіт (добудови, перебудови) в існуючих історично цінних спорудах, крім реставраційно-консерваційних заходів.

84

85

Рис. 4.1. Схема планування території на регіональному рівні. Аналіз існуючої ситуації (за І. Йодо):

І. Планувальні осі: 1 – природні; 2 – загальнодержавного значення; 3 – місцевого значення; ІІ. Планувальні центри: 5 – міста-центри понадрегіонального значення; 6 – міста-центри регіонального значення; 7 – міста-центри місцевого значення;8 – сільські поселення; 9 – межі регіону; 10 – залізниці; 11, 12, 13, 14 – автошляхи; 15 – сільськогосподарські землі; 16 – лісові масиви

86

Рис. 4.2. Схема планування території на регіональному рівні. Функціонально-просторова модель (за І. Йодо): І. Планувальні урбанізовані осі: 1 – загальнодержавного значення; 2 – регіонального значення; 3 – місцевого (локального) значення; ІІ. Планувальні центри: 4 – понад-регіонального значення; 5 – 6 – регіонального значення; 7 – місцевого значення; 8 – межі районів; 9 – залізниці; 10, 11, 12 – автошляхи різних категорій; 13 – природна планувальна вісь; 14 – основні напрямки переміщення людей, вантажів та передачі інформації

Рис. 4.3. Франція. Концепція регіонального планування долини Сени. Коридор Париж – Гавр (за В. Островським): 1 – автошлях; 2 – залізниця; 3 – регіональне метро; 4 – забудована територія; 5 – проектована забудована територія; 6 – виробнича територія; 7 – зелений масив; 8 – міське поселення; 9 – регіональний парк; 10 – територія відпочинку

Рис. 4.4. Франція. Функціонально-просторова модель Паризької агломерації (за В. Островським): 1 – міське поселення; 2 – зона нової урбанізації І; 3 – зона нової урбанізації ІІ; 4 – забудована територія; 5 – озеленена і відпочинкова територія; 6 – магістральний автошлях; 7 – залізниця

87

88

Рис. 4.5. Великобританія. Схема зони впливу автомагістралі М 4. Коридор урбанізації Лондон – Кардіф (за Г. Бенко): 1 – магістральний автошлях; 2 – залізниця; 3 – науковий осередок; 4 – виробничий осередок

89

Рис. 4.6. Польща. Верхньосілезька конурбація. Схема зонування промислового району (1980-ті рр.): 1 – зона вугільної та енергетичної промисловості; 2 – зона металургійної промисловості;

3 – зона обробки кольорових металів; 4 – зона алюмінієвої промисловості; 5 – зона автомобільної промисловості; 6 – зона хімічної промисловості; 7 – зона легкої промисловості; 8 – зона виробництва міндобрив;

9 – зона переробки сільськогосподарської сировини

Рис. 4.7. Польща. Верхньосілезька конурбація. Схема транспортних зв’язків (1980-ті рр.): 1 – агломерація; 2 – понадрегіональний центр туризму; 3 – регіональний центр туризму; 4 – залізниця; 5 – кільцева залізниця; 6 – автошлях державного значення; 7 – автошлях;

8 – туристичний маршрут; 9 – Судетсько-Карпатський туристичний маршрут; 10 – річковий маршрут; 11 – міжнародний аеропорт; 12 – аеропорт

Рис. 4.8. Польща. Верхньосілезька конурбація. Схема розміщення зон туризму і відпочинку (1980-ті рр.): 1 – агломерація; 2 – понадрегіональний центр туризму; 3 – регіональний центр туризму; 4 – проектована зона туризму; 5 – зона довготривалого відпочинку; 6 – місто-громадський центр конурбації; 7 – місце мальовничого ландшафту; 8 – курортна місцевість; 9 – зона впливу комплексу туризму; 10 – транзитна магістраль; 11 – туристичний маршрут

90

Рис. 4.9. Україна – Польща. Транскордонний українсько-польський регіон (за Ю. Білоконем): А – двоцентровий транспортний коридор Львів – Ряшів (Жешув); Б – фрагмент транспортного

коридору (за Ю. Білоконем)

91

92

Рис. 4.10. Схема зони впливу автомагістралі Львів – Краковець (за Є. Король): 1 – державний кордон; 2 – межа адміністративного району; 3 – межа території сільради; 4 – міське поселення; 5 – сільське поселення;

6 – пункт пропуску через держкордон «Краковець»; 7 – існуючий автошлях державного значення; 8 – існуючий автошлях місцевого значення; 9 – проектований швидкісний автошлях Краковець – Львів;

10 – проектована транспортна розв’язка; 11 – проектований пункт оплати за проїзд; 12 – проектований пункт обслуговування транзитного руху

Рис. 4.11. Україна. Концепція формування відпочинково-туристичних осередків у західному регіоні (за А. Рудницьким, 1965): 1 – Карпати: А – Гуцульщина, Б – Бойківщина; 2 – Полісся: В – околиці озера Світязь; 3 – Поділля; 4 – заплава Дністра; 5 – головні міста регіону; 6 – головні транспортні шляхи; 7 – курортно-відпочинковий осередок регіонального значення; 8 – курортно-відпочинковий осередок понадрегіонального значення

93

Рис. 4.12. Україна. Територіальна організація Національного природного парку (за Т. Панченко): 1 – межа парку; 2 – ріка; 3 – озеро; 4 – автошлях державного значення;

5 – паркова дорога; 6 – автошлях місцевого значення; 7 – пішохідна стежка; 8 – зона заповідного режиму; 9 – зона регульованого відпочинку; 10 – зона стаціонарного

відпочинку; 11 – комплекс курортних закладів; 12 – господарська зона; 13, 14 – центри епізодичного та періодичного обслуговування;

15 – оглядовий майданчик; 16 – майданчик для багаття; 17 – майданчик для наметів; 18 – автостоянка; 19 – залізниця

94

Рис. 4.13. Україна. Карпатський національний природний парк (за ГЕУ, 1990)

95

96

Рис. 4.14. Польща. Схема регіонального планування Підкарпатського воєводства: 1 – державний кордон (Польща – Україна); 2 – адміністративна межа; 3 – Бєщадський національний парк; 4 – зона охорони ландшафту; 5 – охоронна зона курорту; 6 – зона розвитку туризму І; 7 – зона розвитку туризму ІІ; 8 – автошлях державного значення;

9 – автошлях регіонального значення; 10 – автошлях місцевого значення; 11 – залізниця; 12 – Бєщадська туристична зона; 13 – осередок розвитку; 14 – регіональний осередок розвитку; 15 – мале місто;

16 – селище міського типу; 17 – містечко; 18 – осередок обслуговування; 19 – курортний осередок; 20 – місце перспективного розвитку; 21 – митниця

Рис. 4.15. Функціональне зонування міжпоселенської зони короткочасного і тривалого відпочинку (за Т. Панченко): В, Вд, М, К – спеціалізовані комплекси відпочинку (відповідно): для дорослих, для батьків з дітьми, для молоді, для короткочасного перебування;1 – постійно діючі заклади відпочинку; 2 – селище для обслуговувального персоналу; 3 – комунально-господарська зона; 4 – гідропарк; 5 – лісопарк; 6 – заказник; межі: 7 – комплексів тривалого відпочинку; 8 – місць короткочасного відпочинку; 9 – зони різних видів відпочинку

97

98

Рис. 4.16. Львівська область. Схема туристичних маршрутів (за А. Клімашевським)

Розділ 5

ПРИМІСЬКА ЗОНА