12. Становище українських земель після занепаду Галицько-Волинського князівства: територіальний розподіл, особливості національно-релігійного та соціально-економічного життя.

Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. В період політико-економічного та культурного занепаду України почали підноситися сусіди-Литва, Польща та Московія. У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі стали легкою поживою для ворога.

Українські землі ускладі Великого князівства Литовського. Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316-1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Під керівництвом Ольгерда(1345- 1377), в 40- 50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну. Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Під впливом Великого князівства Литовського (ВКЛ) опинилася Волинська, Подільська, Київська (разом з Переяславщиною) та Чернігово-Сіверська землі.Литва проводила досить лояльну політику щодо місцевого населення, зберігши, по-суті, автономність руських князів. ВКЛ стало федерацією земель-князівств, в тому числі і руських: Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Поділля. В руських землях збереглася стара система управління. Лишилися в силі руські закони і звичаї, за боярами-воїнам и закріплювалися родові землі. 1385 р. між Польщею і Литвою була підписана Кревська унія. За її умовами ВКЛ мало інкорпоруватися до Польщі.Казимир на початку 40-х рр. XIV ст. поновив статус удільного князівства на Київщині,Волині. Однак по смерті князів, незважаючи на супротив місцевої шляхти, удільний статус Київщини (1471 р.) і Волині (1452 р.) був ліквідований. Руські землі на кінець XV ст. стають звичайними провінціями Литви, які адміністративно поділялися на воєводства(волості).Наприкінці XV ст. становище ВКЛ значно ускладнилося. З півдня на нього нападали кримські татари, які, відокремившись від Золотої Орди, утворили надзвичайно агресивну державу. Ставши васалом Туреччини, кримські татари в 1482 р. здійснили спустошливий похід на територію України. Згодом Литва була неспроможною протистояти татарам. З пн. сх. на ВКЛ наступала централізована Московська держава. Московсько-литовське протистояння тривало з перервами протягом 1500-03,1507-08,1512-22 pp. У цій війні 1503 р. Литва втратила 19містЧернігово-Сіверщини,які відійшли до Московської держави. З метою збільшення прибутків від міст, розвитку ремесла і торгівлі уряд видавав окремим містам Магдебурзьке право, за яким дарувалось право на створення органів місцевого самоуправління. У XIV-XV ст. Магдебурзьке право дістали міста Санок,Львів,Кременець,Кам'янець-Подільський, Кам'янець, Берестя, Дорогочин, Більськ,Луцьк,Кременець,Житомир,Київ. Отримання Магдебурзького права стало для міського населення способом здобуття певної автономії від держави та великих феодалів, сприяло економічному процвітанню міст.

Українські землі у 16 - першій третині 17 ст. Скликаний у 1569 р. в Любліні королем Сигізмундом Августом сейм призвів до укладення 1 липня 1569 р. Люблінської унії. Внаслідок підписання унії утворилася Річ Посполита, що мала єдиного виборного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Тепер до Польської корони відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям (Підляшшя, Волинь, Брацлавщина, Київщина). Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією величезної ваги. Попри всі недоліки ВКЛ протягом двох століть створювало для них сприятливі умови існування. Українські князі хоч і підпорядковувалися литовцям, однак, мали великий впливу суспільній, економічній релігійній та культурній царинах життя. Проте, як свідчила доля Галичини, що першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільності.Порушення моделі та логіки політичного розвитку, відмова від релігійної толерантності (Берестейська унія 1596 р., що запровадила нову християнську конфесію - греко-католицьку церкву ) наприкінці XVI - початку XVII ст. призвели до кризи, а потім і занепаду Речі Посполитої.