- •Курс лекцій
- •Освіти україни
- •1.1. Суть і зміст освіти
- •1.2. Характеристика світового освітнього простору
- •1.3. Національна освітня система, її структура
- •Контрольні питання та завдання
- •Література: 1;2;7;15;16:21;45;54;58;66. Лекція 2. Історико-управлінські аспекти становлення та розвитку освіти україни
- •2.1. Виховання, школа і педагогічна думка Київської Русі
- •2.2. Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі
- •2.3. Розвиток освіти в епоху українського Відродження (XVI – перша половина XVIII століття)
- •2.4. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XVIII – першій половині XIX століття
- •2.5. Розвиток української педагогіки й шкільництва у другій половині XIX – на поч. XX ст.
- •2.6. Розвиток освіти й шкільництва в Україні у XX столітті
- •Контрольні питання та завдання
- •Література: з8;39;40;41;60;62;63;71;73;74.
- •3.2. Освіта у Великобританії
- •Контрольні питання та завдання
- •Література: 39;40;47;52;58;59;61;68;73.
- •1. Зміст і основні напрямки державної політики в галузі освіти
- •4.2.Законодавче і нормативне забезпечення функціонування і розвитку освіти
- •4.3. Участь органів влади та посадових осіб у формуванні державної політики в сфері освіти
- •Контрольні питання та завдання
- •Література: 1;2;7;15;16;54;58;66;68;69;75.
- •5.1. Суть і зміст функцій управління освітою
- •5.2. Сутність принципів управління освітою
- •5.3. Характеристика основних методів управління освітою
- •Контрольні питання та завдання
- •Література:43;45;47;48;54;58;61;68;73.
- •6.1. Сутність державної кадрової політики в галузі освіти
- •6.2. Стан і тенденції розвитку кадрової ситуація у сфері освіти України
- •Контрольні питання та завдання
- •Література:1;2;7;15;14;16;21;23;32;48;50;54;59;76;77.
- •7.1. Механізм державного фінансування освіти
- •7.2. Фінансово-економічні відносини в системі вищої освіти
- •7.3. Державний контроль у сфері освіти
- •Контрольні питання та завдання
- •Література:2;7;13;20;21;22;23;24;25;26;27;28;29;30;31;32;33;46;50;68.
- •8.1. Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам
- •8.2. Щорічні основні відпустки в галузі освіти, порядок їх надання та перенесення
- •8.3. Пенсійне забезпечення та соціальний захист наукового та науково-педагогічного працівника
- •Контрольні питання та завдання
- •Література: 2;7;8;9;10;11;12;15;16;19;21;25;37;44;45;58. Список літературних джерел
- •Лекція 2. Історико-управлінські аспекти становлення та розвитку освіти україни………………………………………………………......8
- •Курс лекцій
- •До навчальної дисципліни «Державна освітня політика»
- •Для студентів спеціальності 8.18010020
- •«Управління навчальним закладом»
1.2. Характеристика світового освітнього простору
Світовий освітній простір об'єднує національні освітні системи різного типу і рівня, що значно різняться філософськими й культурними традиціями, рівнем цілей і завдань, якісними станами. Тому варто говорити про сучасний світовий освітній простір як про єдиний організм, що формується і в кожній освітній системі якого наявні глобальні тенденції й збережено розмаїтість.
У світі виокремлюють типи регіонів за ознакою взаємного зближення і взаємодії освітніх систем.
Перший тип становлять регіони, що є генераторами інтеграційних процесів. Найяскравішим прикладом такого регіону може слугувати Західна Європа. Ідея єдності стала стержнем усіх освітніх реформ 1990-х рр. у західноєвропейських країнах.
До першого типу регіонів можна також зарахувати США і Канаду, але їхні інтеграційні зусилля у сфері освіти реалізуються в іншій ситуації.
До другого типу належать регіони, що позитивно реагують на інтеграційні процеси. Насамперед це країни Латинської Америки. Нині вони виявляються в зоні дії інтеграційних імпульсів з боку США і Західної Європи.
До третього типу належать регіони, які є інертними щодо інтеграції освітніх процесів. До цієї групи входить значна частина країн Африки від Сахари до півдня (крім ПАР), низка держав Південної й Південно-Східної Азії, невеликі острівні держави басейнів Тихого й Атлантичного океанів.
У світі формується новий Азіатсько-Тихоокеанський регіон – генератор інтеграційних процесів. До нього входять такі країни: Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг, а також Малайзія, Таїланд, Філіппіни й Індонезія. Для всіх цих країн характерна стратегія підвищених вимог до якості навчання й підготовки кадрів.
До кінця XX ст. виокремилися регіони, у яких через деякі економічні, політичні, соціальні причини порушено послідовність освітніх та інтеграційних процесів. До таких регіонів належать арабські країни, Східна Європа і країни колишнього СРСР.
Сьогодні у світі також існують такі освітні регіональні моделі:
Американська модель: молодша середня школа – середня школа – старша середня школа – коледж дворічний – коледж чотирирічний у структурі університету, далі магістратура, аспірантура.
Французька модель: єдиний коледж – технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей-університет, магістратура, аспірантура.
Німецька модель: загальна школа – реальне училище, гімназія, основна школа-інститут, університет, аспірантура.
Англійська модель: об'єднана школа – граматична і сучасна школа – коледж – університет, магістратура, аспірантура.
Для світового освітнього простору характерні такі важливі тенденції, що особливо яскраво виявляються на початку XXІ століття:
перша тенденція – повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до загальнодоступної високоякісної освіти;
друга тенденція – поглиблення міждержавної співпраці в галузі освіти. Активність розвитку цього процесу залежить від потенціалу національної системи освіти й від рівних умов партнерства держав та окремих учасників;
третя тенденція – припускає істотне збільшення у світовій освіті гуманітарної складової загалом, а також завдяки введенню нових наукових і навчальних дисциплін, орієнтованих на людину: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки тощо;
четверта тенденція – значне поширення нововведень за умов збереження сформованих національних традицій та національної ідентичності країн і регіонів. Тому простір стає полікультурним і орієнтованим на розвиток людини й цивілізації загалом, більш відкритим до формування міжнародного освітнього середовища, наднаціональним за характером знань і залучення людини до світових цінностей.