4.2.Законодавче і нормативне забезпечення функціонування і розвитку освіти

Законодавство України в галузі освіти досить широке і розгалужене. Правові норми визначають пріоритети держави, регулюють суспільні відносини між учасниками освітянської галузі, у сфері власності, фінансово-господарській діяльності, соціальному захисті працівників.

Основним правовим документом для освітянської галузі є чинна Конституція України, яка визначає право громадян Україна освіту, на результати інтелектуальної, творчої праці.

Стаття 53 Конституції України закріпила право громадян на освіту. Повна загальна середня освіта оголошена обов'язковою. Держава взяла на себе обов'язок забезпечувати доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Школу, державну систему освіти в Україні відокремлено від церкви, релігійних організацій (ст. 35 Конституції України). Відповідно до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.) громадяни України мають право здобувати релігійну освіту. Релігійні організації можуть проводити навчання релігійного змісту своїх дітей і дорослих.

Головні освітянські проблеми регулює базовий закон України «Про освіту», яким освіта визначається як основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти встановлено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення економіки країни кваліфікованими фахівцями.

З метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в галузі освіти здійснюється державний контроль за діяльністю закладів освіти незалежно від форм власності. Державний контроль проводиться центральними і місцевими органами управління освітою та Державною інспекцією закладів освіти при Міністерстві освіти і науки України. Положення про центральні державні органи управління освітою, про Державну інспекцію закладів освіти при Міністерстві освіти і науки України затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі – КМ України).

З метою визначення стратегії та основних напрямів дальшого розвитку освіти в Україні Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. затверджено Національну доктрину розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

Модернізація управління освітою передбачає: оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління; перерозподіл функцій та повноважень між центральними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами; перехід до програмно-цільового управління; поєднання державного і громадського контролю; запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів; створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях; організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій; впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ютерних технологій; демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації; удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів; підвищення компетентності управлінців усіх рівнів; більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схвалена Указом Президента України від 25 червня 2013 року визначає основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі освіти, кадрову і соціальну політику і складає основу для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування, структури та змісту системи освіти.

Метою Національної стратегії розвитку освіти на наступне десятиріччя є: підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти для громадян України відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки, кожного громадянина; забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками, здібностями, потребами на основі навчання упродовж життя.

Стратегія розвитку національної системи освіти має формуватись адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної цивілізації, чим забезпечити стійкий рух і розвиток України в першій половині ХХІ століття, інтегрування національної системи освіти у європейський і світовий освітній простір.

Основними напрямками державної освітньої політики мають стати: реформування системи освіти на основі філософії «людиноцентризму» як стратегії національної освіти; оновлення законодавчo-нормативної бази системи освіти, адекватної вимогам часу; модернізація структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу, переорієнтації змісту освіти на цілі сталого розвитку; створення і забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, навчальних закладів різних типів і форм власності, різноманітних форм та засобів отримання освіти; побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді; забезпечення доступності та неперервності освіти впродовж життя; формування здоров'язбережного середовища, екологізації освіти, валеологічної культури учасників навчально-виховного процесу; розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі; інформатизація освіти, удосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки; забезпечення національного моніторингу системи освіти; підвищення соціального статусу педагогів; створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти.

Методологічними документами, покладеними в основу розвитку освіти в Україні, вибору пріоритетів розвитку, стали резолюції та рекомендації ЮНЕСКО з питань освіти, зокрема «Рекомендації щодо освіти в дусі міжнародного взаєморозуміння, співпраці, миру та освіти в галузі прав людини та основних свобод особистості» (Париж, 1974 р.), «Всесвітня програма дій у галузі освіти з прав людини та демократії» (Монреаль, 1993 р.), Декларація Міністрів, прийнята на 44-й сесії Міжнародної конференції з питань освіти (Женева, 1994 р.), «Інтегровані рамки дій у галузі освіти в дусі миру, прав людини та демократії՝» (Париж, 1995 р.), «Міжнародна стандартна класифікація освіти» (МСКО, ЮНЕСКО, 1997 р.) та ін.

У Конвенції про захист прав людини та основних свобод, 1950 р.) констатується, що держава не може відмовляти громадянину в праві на освіту.

Спільні закономірності, тенденції розвитку зумовили появу нового суспільного явища – загальноєвропейського освітнього простору, що сприяв реалізації міжнародних проектів:

«Освіта для всіх» (ідея – розширення освітніх можливостей для учнів масової середньої школи та забезпечення всім рівних умов навчання).

«Суспільство, що постійно навчається» (ідея – прищеплення прагнення до неперервної освіти впродовж усього свідомого життя та вироблення навичок для цього).

Важливу роль у формуванні європейського простору у сфері вищої освіти як ключового напряму розвитку Європи, зміцнення інтелектуального збагачення європейських громадян відіграє шиїська декларація міністрів освіти (1999 рік).

До основних напрямів модернізації вищої освіти відносять:

а) запровадження системи вищої освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Учений ступінь, який присвоюється після проходження першого циклу, на європейському ринку праці сприймається як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу є вчений ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах;

б) створення системи кредитів на зразок європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів.

Нормативними актами є рішення органів державного управління освітою, приписи, які розраховані на постійну або багаторазову дію. Вони відповідають принципам верховенства права, законності, приймаються суб'єктом управління у визначеній законом формі, за встановленою процедурою, офіційно доводяться до суб'єктів управління.

До таких актів належать закони, підзаконні нормативні акти (укази Президента України, постанови Верховної Ради України, накази міністерства, центральних органів виконавчої влади, розпорядження та акти органів державної влади, посадових осіб, що містять норми права), які є обов'язковими до виконання та дотримання суб'єктами, на яких поширюється дія цих актів.

КМ України видає в межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання на території України. Акти, що мають нормативний характер, найбільш важливе або загальне значення, видаються у формі постанов КМ України, акти з організаційно-розпорядчих або інших поточних питань – у формі розпоряджень.

Наказ – це нормативний акт, який видається від імені МОН України його керівником одноособове в межах наданих йому повноважень. Нормативними актами місцевої державної адміністрації є розпорядження, органів місцевого самоврядування, територіальної громади на референдумі – рішення.

Нормативними актами є статути, положення, регламенти, інструкції та правила. Статут, положення – зведені правові норми, що визначають організацію та діяльність органів та установ. Регламент колегіальних органів – сукупність правил, що визначають порядок і процедуру діяльності органів управління, їх структурних підрозділів. Інструкції детально регламентують зміст і методичні питання правового регулювання у певній сфері діяльності.

Правила конкретизують норми права загального характеру з мстою регулювання поведінки суб'єктів взаємовідносин, вирішення процедурних питань.