3.4. Право на особисте життя

Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід ро­зуміти її поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків. Зрозуміло, що дана поведінка є доволі різноманітною і тому пра­во на особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє особисте життя (ст. 301 ЦК України).

До змісту цього права включається також і передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у таєм­ниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі.

3.5. Право на особисті папери та таємницю кореспонденції

Суміжним з правом на особисте життя є право на особисті папе­ри (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо.

Право на особисті папери містить як право власності на ці папе­ри (що є майновим правом і полягає у можливості володіння, корис­тування та розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність. Під поняттям «недоторканність особистих папе­рів» слід розуміти, що ознайомлення з особистими паперами, їх ви­користання, зокрема шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи (осіб), якої (яких) вони стосуються, а у випад­ку її (їх) смерті – за згодою її (їхніх) дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає – батьків, братів та сестер.

Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особис­ті папери передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих осіб. У цьому випадку фізична особа має пра­во вільно ознайомлюватися і використовувати вказані особисті па­пери, зокрема шляхом опублікування (ст. 305 ЦК України).

Одним із видів права на недоторканність особистих паперів є пра­во на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), під яким слід розуміти право на таємницю листування, телеграм, телефонних роз­мов та інших видів кореспонденції. Гарантії дотримання цього пра­ва полягають у тому, що:

• використання, зокрема шляхом опублікування, листів, теле­грам та інших видів кореспонденції може проводитися лише за зго­дою фізичної особи, яка направила їх, та адресата, а у випадку смерті принаймні одного з них – за згодою його дітей, вдови (вдів­ця), а якщо таких немає – батьків, братів та сестер;

• кореспонденція, що стосується фізичної особи, може бути до­лучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться до­кази, що мають значення для вирішення справи, а інформація, яка міститься у такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Обмеження цього права можливе з метою запобігання злочину чи з'ясування обставин під час розслідування кримінальної справи лише за відповідним дозволом суду, якщо іншими способами одер­жати інформацію неможливо.

3.6. Право на інформацію

Антиподом до права на особисте життя є право на інформацію, оскільки вони захищають дві різні сфери інтересів – приватного та публічного. Інколи найбільш складним є саме встановлення тієї ме­жі, де публічні інтереси починають порушувати інтереси приватні. Згідно із законом інформація – це документовані або публічно ого­лошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію – це передба­чена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і по­ширювати інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформа­ції про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює інфор­мацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли ця інформація подається посадовою або службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлен­ня засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні дер­жавні органи).

Право на свободу творчості та вибір роду занять Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (спо­собів, прийомів) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності.

Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду за­нять (ст. 312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену за­коном можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Га­рантією цього права є заборона до примушення виконання роботи. При цьому не вважається примусовою роботою військова або альтернативна (невійськова) служба, робота, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.