3.7. Право на місце проживання та недоторканність житла

Право на місце проживання фізичної особи є комплексним осо­бистим немайновим правом фізичної особи, до якого належать:

• право мати місце проживання, тобто передбачена законом можливість утримувати на певному речовому праві житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньо­му (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно, переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);

• право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто пе­редбачена законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК України). Однак це право може об­межуватись випадками, передбаченими законом.

Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити проникнути до житла лише за її згодою або за вмо­тивованим рішенням суду. Це право може бути обмежене у невід­кладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та май­на, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. До змісту права на недоторканність житла нале­жить також і заборона виселення або іншим чином примусового по­збавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішен­ням суду.

Право на пересування.

До права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України, слід відносити можливість фізичних осіб вільно пересуватися по території України (після 14 років), виїхати за її межі і безпере­шкодно повернутися в Україну (після 16 років), а також вільно ви­значати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересу­вання. До досягнення фізичними особами визначеного вище віку вони мають право пересуватися відповідно по території України чи за її межами лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі або в супроводі осіб, які уповнова­жені ними.

Право на свободу об'єднання та мирні зібрання.

Право на свободу об'єднання, відповідно до ст. 314 ЦК України, передбачає можливість фізичних осіб за власною ініціативою об'єд­нуватися у політичні партії та громадські організації. При цьому за­коном, статутами об'єднання громадян можуть бути встановлені ви­моги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або її членом.

Фізичні особи, згідно зі ст. 315 ЦК України, мають право на мир­ні збори, куди належить передбачена законом можливість вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встанов­люватися судом відповідно до закону.⁵

Розділ іv Захист особистих немайнових прав

Гарантією нормального здійснення фізичними особами особис­тих немайнових прав виступає їх належний цивільно-правовий за­хист (ст. 275 ЦК України). Право на захист особистих немайнових прав – це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

• вимагати непорушення цих прав;

• вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

• вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати за­гальні способи захисту прав (ст. 280 ЦК України) та інші (спеціаль­ні) способи – відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, спричинених цим порушенням. До таких спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відно­сить:

• поновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК України);

• спростування неправдивої інформації та суміжні способи за­хисту (ст. 277 ЦК України);

• заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України).

Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немай­нових прав є передбачена ст. 279 ЦК України можливість накласти на особу штраф, у випадку невиконання покладеного рішенням су­ду зобов'язання вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права або ж у випадку ухилення від вико­нання судового рішення. При цьому сплата штрафу не звільняє осо­бу; від обов'язку виконати рішення суду.