3.2. Право на честь, гідність та ділову репутацію

Під поняттям «честь» слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня самооцінка особою своїх якостей. Суміжним із даними поняттями є поняття «ділової репутації», що містить усталену зовнішню оцінку фізичної чи юридичної особи у сфері під­приємницьких відносин. Дані особисті немайнові блага мають бути недоторканними від будь-яких посягань ззовні.

Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не пе­редбачено. Замість цих прав передбачені «право на повагу до гідності та честі» (ст. 297 ЦК України), а також «право на недоторканність ділової репутації» (ст. 299 ЦК України). Проте певна обмеженість за­значених прав у позитивному аспекті, а також невизначеність понят­тя «повага» дає підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію, а саме:

• право на гідність – це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє пев­ну соціальну роль у суспільному житті;

• право на честь – це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) при дотриманні морально-етичних і правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею;

• право на ділову репутацію – це право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як підприємця та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окре­мих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користу­вання нею. При цьому слід зазначити, що у правовому суспільстві, де основним принципом є рівність прав усіх, потрібно захищати не лише ділову репутацію підприємців, а й репутацію усіх членів суспільства взагалі незалежно від сфери їх професійної діяльності. Саме тому сьо­годні назріла потреба законодавчої регламентації більш широкого права – права на репутацію, яким охоплювалось би право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фа­хівця у будь-якій сфері професійної чи іншої діяльності та її діянь (по­ведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи чи окремих гро­мадян, а також право на формування цієї оцінки і користування нею.

Суміжним з даним правом є право на повагу до тіла померлої особи та місця її поховання, яким наділені члени сім'ї та родичі по­мерлого. Сутність цього права полягає в обов'язку шанобливого ставлення до тіла померлої особи та місця її поховання, а також у забороні глуму над ними (ст. 298 ЦК України).⁴

3.3. Право на індивідуальність

Під поняттям «індивідуальність» потрібно розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особис­тості, що відрізняють її від інших індивідуумів.

З огляду на це, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культур­ної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборо­нені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише стверджуватиме у сус­пільстві повагу до особистості, але й забезпечить його динамічний роз­виток. Однак дане право також має повні межі, до яких слід віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої поведінки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена законом або суперечить моральним засадам суспільства. Так, наприк­лад, особи, які належать до нудистів, вправі реалізувати свою інди­відуальність, але у спеціально відведених для цього місцях.

Право на зображення та голос.

Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос, яке, на жаль, не знайшло свого місця в ЦК України, од­нак наявність окремих цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права здійснюється у межах цивільного права.

Під поняттям «зображення» слід розуміти зовнішність, фігуру, фізичні дані, одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям «голос» охоплюються не тільки певні звуки, що відтворюються у формі слів, мелодій тощо, але й мова як взаємо­зв'язок між цими звуками, з усіма своїми особливостями (тембр, заїкання, невимова окремих звуків, говір тощо).

Право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зво­дяться до того, що представники окремих професій повинні дотри­муватися певних вимог щодо свого зображення, наприклад, праців­ники міліції, судді, лікарі тощо.

Дане право може реалізовуватись також і шляхом певних забо­рон. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку та показана (відтворена) лише за її згодою, крім випад­ків, прямо передбачених законом, наприклад, якщо зйомки прово­дяться відкрито на зборах, конференціях, мітингах та інших захо­дах публічного характеру (п. 1 ст. 307 ЦК України).

Якщо особа добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, за умови відшкодування нею усіх витрат, пов'язаних з демонтажем запису (ч. 2 ст. 307 ЦК України). У випадку, коли фізична особа була зо­бражена на фотографіях, інших творах образотворчого мистецтва, вона також може вимагати припинення її показу в тій частині, у якій це стосується її особистого життя, за умови компенсації запо­діяних збитків іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасу­вання публічного показу, відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів образотворчого мистецтва (ст. 308 ЦК України). Варто додати, що фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це зумовле­но необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.