Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які види заняттєвої терапії Вам відомі? Чому виникло стільки моделей заняттєвої терапії?____________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

2. Яка модель із представлених, на Ваш погляд, є найбільш відповідною для використання в Україні? Відповідь обґрунтуйте._______________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Які основні компоненти повинна включати Українська модель заняттєвої терапії? Охарактеризуйте їх.__________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Список рекомендованої літератури

1. Canadian Model of OT // World Health Organization. International Classification of Functioning, Disability and Health, 2001.

2. Canadian Association of Occupational Therapists. Profile of Occupational Therapy Practice in Canada. Retrieved from www.caot.ca on December 20, 2007.

3. Occupational therapy and stroke / edited by Judi Edmans on behalf of the Stroke Clinical Forum of the College of Occupational Therapists Specialist Section Neurological Practice, 2^nd ed. Library of Congress Cataloging-in-Publication Data, 2010. – 245p.

4. Townsend, E., & Polatajko, H. Enabling occupation II: Advancing an occupational therapy vision for health, well-being, & justice through occupation. Canadian Association of Occupational Therapists, 2013. – 428p.

Тема 5. Сфери застосування заняттєвої терапії

Різні визначення міждисциплінарності включають взаємодію між двома або більше дисциплінами для досягнення бажаних цілей. Заняттєва терапія є міждисциплінарною професією. Багатогранність полягає в тому, що заняттєвий терапевт під час професійного втручання співпрацює з іншими фахівцями відповідно до потреб конкретного випадку. Йому може допомагати лікар, реабілітолог, психолог, соціальний працівник, сімей­ний консультант та інші фахівці. Саме тому заняттєва терапія застосовується у таких сферах як медицина, реабілітація, психологія, соціальна сфера, духовна сфера, сфера охорони здоров’я. Для досягнення визначених цілей потрібен тривалий час і постійна взаємодія фахівців різних сфер професійної діяльності.

В інших країнах заняттєві терапевти мають можливість працювати у клініках, лікарнях проміжного і довгострокового догляду, центрах психічного здоров’я, реабілітаційних центрах, геріатричних закладах, базах відпочинку, виправних установах, школах, університетах і коледжах, науково-технічних центрах, корпораціях, страхових компаніях, представництвах усіх рівнів влади в галузях підтримання здоров’я, охорони здоров’я, інвалідності, та розвитку міжнародної програми реабілітації [9]. В деяких із цих установ заняттєвий терапевт виступає як окремий фахівець і діє самостійно, а в інших – активно співпрацює із членами мультидисциплінарної команди для досягнення поставлених цілей.

Значення впливу занятості на здоров'я людини сьогодні часто не беруть до уваги в медицині. Проте багато інших дисциплін вивчають різноманітні аспекти занятості, і, як наслідок, з'являється все більше доказів взаємозалежності між занятістю та здоров'ям. Важливою функцією науки про занятість (англ., Occupational Science), яка формально була проголошена лише в останні десятиліття ХХ століття, є зведення разом усіх виявлених доказів. Ця академічна дисципліна безпосередньо пов’язана із вивченням питань здоров’я людини, а дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) є основною джерельною базою на шляху її розвитку [1; 10; 11]. Заняттєва терапія під «факторами клієнта» розуміє ті характеристики клієнта, які йому притаманні та можуть вплинути на його виконання та продуктивність. Сюди відносяться цінності, вірування, духовність, функції організму (психічна, сенсорна і больова, моторна, кардіологічна, гематологічна, імунологічна, дихальна та ін.) та структура організму (структура нервової системи, очна, вушна, голосова, серцево-судинна, травна та ін.). Це, своєю чергою, підтверджує взаємозв’язок між медициною та заняттєвої терапією.

Міждисциплінарна практика вимагає від заняттєвих терапевтів постійного вдосконалення, для того, щоб розуміти не тільки свої професійні ролі, а й основні практичні сфери діяльності інших фахівців у галузі охорони здоров’я, в тому числі лікарів. Це сприяє використанню усіх компетентностей для оптимального обслуговування клієнта і досягнення результату у мультидисциплінарній команді. Міждисциплінарний контекст практики забезпечує співпрацю заняттєвих терапевтів з іншими фахівцями для того, щоб визначити спільні цілі, полегшити спільне прийняття рішень, вирішувати проблеми та конфлікти. Заняттєві терапевти як члени мультидисциплінарної команди можуть виконувати додаткові обов’язки, які на них покладають лікарі. Медики, своєю чергою, мають повний спектр компетентностей, які відносяться до їхнього фаху і можуть брати на себе відповідальність прийняття основних рішень [9].

Заняттєві терапевти можуть працювати з військовослужбовцями і ветеранами в районах первинної медико-санітарної допомоги, фізичного та психічного здоров'я. Співпраця між заняттєвими терапевтами та лікарями, які працюють в онкології, необхідна для створення кращої практики і для спільного використання ресурсів з метою задоволення різноманітних і унікальних потреб, наприклад, залишитися живими хворим на рак. Заняттєва терапія забезпечує клієнтам максимальне щоденне функціонування, що впливає на якість життя, наслідки перенесеного захворювання, їхнє фізичне, емоційне і духовне благополуччя. Заняттєва терапія у медицині застосовується при загальних та психічних захворюваннях, при наявності неврологічних, фізичних, розумових, ортопедичних проблем, при ампутаціях, при слабозорості і сліпоті [8] та ін. У медицині заняттєвий терапевт виступає членом мультидисциплінарної команди і у всіх діях активно співпрацює із фахівцями інших спеціальностей - самостійно приймати рішення він не має права.

Термін «реабілітація» (походить від латинського: «habilitatis» - придатність, здатність, спроможність) – це система державних, соціально-економічних, психологічних, медичних, професійних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я людини, її працездатності і соціального статусу, що базується на біологічних, соціально-економічних, психологічних, морально-етичних та науково-медичних основах [4]. Фізична реабілітація – це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних факторів у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності людей [5].

До завдань фізичної реабілітації відноситься: мобілізація резервних сил організму; активізація захисних і пристосувальних механізмів; попередження ускладнень та рецидивів захворювання; прискорення відновлення функцій різних органів та систем; скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення; тренування та загартування організму; пристосування до повсякденного життя і праці; залучення до трудового процесу; диспансерний нагляд за реабілітованими [4]. Заняттєва терапія у своїх компонентах досить часто перегукується із завданнями фізичної реабілітації. Сфери занятості включають щоденну діяльність, самообслуговування, відпочинок, дозвілля та ін., так як і фізична реабілітація прагне відновити фізичні функції організму людини задля пристосування до умов повсякденного життя. У процесі професійного втручання заняттєві терапевти враховують фактори клієнта і орієнтуються на них, наприклад, функції та структуру тіла, що також є важливим у процесі фізичної реабілітації. До профілю заняттєвої терапії віднесено компонент «навички виконання», який спрямований на залучення людини до діяльності, яка б приносила важливий для нього результат. Фізична реабілітація, своєю чергою, прагне залучити людину до трудового процесу і завдяки заняттєвій терапії вона може цього досягнути більш ефективно. До сфери професійної діяльності заняттєвого терапевта належать підбір і трену­вання за відповідними техніками, індивідуальний підбір різноманітних допоміжних пристроїв для пересування клієнта, покращення рівноваги клієнта, задово­лення його побутових потреб та підтримки конкретних видів діяльності. Враховуючи той факт, що значна частина завдань фізичної реабілітації перегукуються із компонентами профілю заняттєвої терапії, можна стверджувати, що заняттєва терапія є невід’ємним засобом у фізичній реабілітації, а заняттєвий терапевт може діяти у цій сфері як самостійний фахівець, так і співпрацювати у складі мультидисциплінарної команди.

З усіх затятостей, в яких люди беруть участь, робота займає центральне місце. Вона є невід’ємною частиною повноцінного життя, оскільки зв'язок між роботою і здоров'ям, благополуччям і довголіттям цілком очевидний. Разом із цим, зростає визнання потенційної ролі заняттєвих терапевтів в професійній реабілітації. Основні типи знань, які фахівці з заняттєвої терапії можуть використовувати в цій області є такі:

1. Робота і знання про робоче місце – походження та потреба в роботі, перспективи роботодавця, законодавча діяльність влади;

2. Знання про занятість – вартість участі в значимій діяльності, заняттях, персоніфікація працівника, заняттєва справедливість;

3. Знання про соціальну незалежність – вплив соціальних перешкод на соціальне включення, перспективи споживачів;

4. Знання про умови – природа особистостей, умови неповносправності і потенційний вплив на можливості людини;

5. Інші знання – сфера спеціальної інформації, гарантія результатів [5].

Зазначені положення певною мірою відображають заняттєву спрямованість та її перспективи у професійній реабілітації. Бар'єри, які перешкоджають людині залучатися до роботи, швидше за все, виходять за рамки чисто функціональних обмежень, спричинені конкретним станом здоров'я або особливими потребами. Звичайно, можна припустити, що ці обмеження ігноруються, але у прийнятті заняттєвої точки зору і в пошуку ефективних рішень фахівець із заняттєвої терапії розглядає різноманітні можливі перспективи. Важливим елементом процесу професійної реабілітації є допомога людині прийти до згоди з її станом здоров’я, особливих потреб, зрозуміти і регулювати процеси, що в кожному конкретному випадку впливають на її участь у професійній діяльності. Процес професійної реабілітації відрізняється своїм східчастим характером, на відміну від циклічного характеру процесу заняттєвої терапії. Проте незважаючи на це мають місце спільні завдання та етапи у процесі як професійної реабілітації, так і заняттєвої терапії.

Емоційне здоров’я відіграє одну з найважливіших функцій у заняттєвій терапії, оскільки до переліку «сфер занятостей» включено ігри та дозвілля, що засвідчує про необхідність підтримання належного емоційного фону у процесі здійснення професійного втручання. Категорія «навичок виконання» включає до свого переліку емоційні навички, які використовуються для виявлення та вираження почуттів під час залучення до занятості та взаємодії з людьми. Категорія «контексти і середовище» у заняттєвій терапії забезпечує залучення клієнта до фізичного та соціального середовища, культурного, особистого, духовного, віртуального та тимчасового контекстів у процесі здійснення професійного втручання, які забезпечують на належному рівні емоційний фон клієнта і можливість переконатися у продуктивності його навичок [2].

У діяльності сучасного психолога професійно значущою інтегральною якістю виступає «емоційна компетентність», яка допомагає йому здійснювати ефективну міжособистісну взаємодію та особисто розвиватися. Емоційну компетентність виділяють серед багатьох понять, що характеризують процеси та результативність розпізнавання та ідентифікації вираження перебігу емоцій, емоційних станів та почуттів людини людиною в міжособистісному спілкуванні. Емоційну компетентність також відносять до тих якостей особистості, що поліпшують зазначене розпізнавання, тим самим здійснюючи вплив на ефективність міжособистісної взаємодії й подальшого спілкування. Структурні компоненти, які входять до емоційної компетентності, наприклад, психолога, є такими: когнітивний, діяльнісний, особистісний, мотиваційний, соціальний [2]. Усі ці компоненти емоційної компетентності психолога зустрічаються серед компонентів заняттєвої терапії та відіграють важливе значення у процесі професійної діяльності заняттєвого терапевта, що підтверджує можливість застосування заняттєвої терапії у сфері психології. Крім того, заняттєва терапія може слугувати певним «засобом» у психології, що сприятиме розвитку та формуванню емоційної компетентності майбутніх психологів, а заняттєвий терапевт виступає в ролі активного учасника мультидисциплінарної команди фахівців.

Соціальна сфера відіграє особливе значення у заняттєвій терапії, оскільки весь процес професійного втручання зорієнтований саме на соціальну участь клієнта, а врахування потреб, цінностей та бажань людини у залученні до занятості вважається чи не найважливішим завданням цього процесу. Заняттєва терапія ставить перед собою завдання допомогти людині поступово (починаючи від мікрорівня) наближатися до найвищої (макрорівень) ланки взаємодії у суспільстві, виходячи із її можливостей та навичок виконання. Мікрорівень у заняттєвій терапії характеризується найближчим оточенням, з яким багато людей автоматично ідентифікують себе, в першу чергу; щоденною діяльністю та спілкуванням людей у суспільстві; найменшими елементами, з яких складається поняття того, що являє собою суспільство. Мезорівень – це середній план у заняттєвій терапії, що включає групи людей середнього масштабу, такі як спільноти та сусіди (люди, які мешкають в одному мікрорайоні/кварталі) і мають вплив на процес професійного втручання. Макрорівень – це термін, що описує дослідження найбільших суспільних утворень та груп населення, розглядає вплив інститутів, що функціонують у великих суспільних групах (напр. економіка, державні структури, релігія, народні маси), та є невід’ємним етапом соціального залучення у сфері заняттєвої терапії [9].

Особливості процесу заняттєвої терапії включають компонент «контексти та середовище», до переліку якого відноситься і соціальне середовище занятості. Крім того, компонент «вимоги до діяльності» передбачає врахування соціальних вимог, тобто соціального середовища та культурних контекстів, які можуть знадобитися в процесі виконання цієї діяльності. До сфер занятості відноситься також «соціальна участь» - це моделі поведінки, що є характерними та очікуються від індивіда в конкретній ситуації всередині соціальної системи [22]. Отже, можна стверджувати, що заняттєва терапія повною мірою зорієнтована на соціальні блага клієнтів та їхнє залучення до суспільства, що свідчить про необхідність застосування заняттєвої терапії у соціальній сфері, а заняттєвий терапевт може виступати як самостійний фахівець, так і як член мультидисциплінарної команди.

У заняттєвій терапії особлива увага приділяється духовності. Духовність відноситься до «факторів клієнта» як персональний стан для розуміння відповідей на запитання про життя та його значення, які можуть привести до використання релігійних ритуалів і формування спільнот. Саме духовне здоров’я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства в цілому і є пріоритетним в ієрархії аспектів здоров’я. Духовне здоров’я особистості – це прагнення до істини, добра, це здатність діяти із любові до ближнього, це причетність до живої і неживої природи. Духовне здоров’я є головним джерелом життєвої сили й енергії. Його характеризують як здатність людини співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим, бажання покращити навколишнє життя і активно сприяти цьому; чесність і правдивість; самовдосконалення особистості як частина вдосконалення світу; відповідальне ставлення до самого себе і свого життя [7]. У процесі професійного втручання враховується духовний контекст, що становить собою фундаментальну орієнтацію життя людини, те, що є індивідуальним і надихає, мотивує людину. Цим самим ми спостерігаємо певну взаємодію між сферою духовності та заняттєвою терапією, що позитивно впливає на процес надання допомоги клієнтові і підтверджує можливість застосування заняттєвої терапії у цій сфері.

Охорона здоров’я – поняття, що характеризує діяльність, спрямовану на збереження, покращення, забезпечення і зміцнення здоров’я різних груп населення [3]. Виникнення і розвиток у світовому досвіді заняттєвої терапії та відносно молодої академічної дисципліни – науки про занятість, призначенням якої є вивчення людини як заняттєвої істоти, свідчить про необмежений характер людської занятості, що змінюється і розвивається відповідно до впливу середовища та потреб людини. Наука про занятість характеризується ідентичністю та міждисциплінарністю, оскільки має у своїх дослідженнях унікальний фокус - «занятість», а саме, заняттєва терапія є однією із професій, що сприяють розвитку цієї науки [1].

Заняттєва терапія ставить собі за завдання допомогти людині залучитися до значимої для неї занятості, враховуючи цінності та бажання клієнта і цим самим сприяючи підтриманню її здоров’я. Вона створює засоби для розвитку людини протягом усього життя. До особливостей процесу професійного втручання у заняттєвій терапії відносяться сфери занятості, фактори клієнта, продуктивність навичок та моделей, вимоги діяльності, контексти та середовище, що охоплюють всі найважливіші моменти підтримання громадського здоров’я. Це, своєю чергою, засвідчує важливість заняттєвої терапії як сфери професійної діяльності та можливість і необхідність її застосування у сфері охорони здоров’я. Дослідження у галузі охорони здоров’я та директиви ВООЗ є важливим ресурсом для заняттєвих терапевтів, оскільки визнані напрямки сприяння здоров’ю і благополуччю людини все частіше опираються на важливість того, що людина робить, переживає і відчуває під час діяльності, охоплюючи потенціал, значення і передумови виживання. Працюючи у сфері охорони здоров’я, заняттєвий терапевт співпрацює з усіма іншими членами мультидисциплінарної команди і це, своєю чергою, вимагає детальнішого вивчення особливостей процесу заняттєвої терапії.

Отже, враховуючи складність та багатогранність процесу заняттєвої терапії, різнобічність послуг у цій сфері професійної діяльності, високий рівень компетентностей фахівців, їхнє значення в реабілітаційному процесі та міждисциплінарність, значення заняттєвої терапії на шляху сприяння здоров’ю людини, стає зрозумілою потреба у підготовці та діяльності заняттєвих терапевтів на території України. Адже саме ці фахівці можуть удосконалити ефективність реабілітаційних послуг, що сьогодні мають важливе значення в житті багатьох українських сімей, які продовжують жити із наслідками тривалих, складних подій на Сході нашої країни.