Загальнонаукові методи емпіричного пізнання

1.2.1 Спостереження

Спостереження є чуттєвим відображенням предметів та явищ зовнішнього світу. Це вихідний метод емпіричного пізнання, який дозволяє одержати первинну інформацію про об'єкти навколишньої дійсності.

Наукове спостереження (на відміну від звичайного, повсякденного спостереження) має ряд особливостей:

· цілеспрямованість (спостереження повинно здійснюватися для досягнення поставленої мети дослідження, а увага спостерігача повинна фіксуватися тільки на явищах, пов'язаних із цим завданням);

· планомірність (спостереження повинно здійснюватися за чітким планом, складеним відповідно до мети дослідження);

· активність (дослідник повинен активно вести пошук, виділяти потрібні моменти в явищі, за яким спостерігає, залучаючи для цього свої знання й досвід, використовуючи різні технічні засоби спостереження).

Наукові спостереження завжди супроводжуються описом об'єкта пізнання. Це потрібно для того, щоб зафіксувати ті властивості, сторони досліджуваного об'єкта, які є предметом дослідження. Опис результатів спостережень становить емпіричний базис науки, спираючись на який дослідники формулюють емпіричні узагальнення, порівнюють досліджувані об'єкти за тими чи іншими параметрами, проводять їх класифікацію за певними властивостями, характеристиками, з'ясовують послідовність етапів їх становлення та розвитку.

Спостереження як метод пізнання в цілому задовольняє потреби науки на описово-емпіричній стадії розвитку. Подальший прогрес наукового пізнання пов'язаний із переходом багатьох наук до наступного, більш високого ступеня розвитку, на якому спостереження доповнюються експериментальними дослідженнями, в основі яких — цілеспрямований вплив на об'єкти дослідження.

Експеримент — більш складний метод емпіричного пізнання порівняно зі спостереженням. Він передбачає активний, цілеспрямований і строго контрольований вплив дослідника на досліджуваний об'єкт з метою виявлення й вивчення тих чи інших його сторін, властивостей, зв'язків. При цьому експериментатор може змінювати досліджуваний об'єкт, створювати штучні умови для його вивчення, втручатися в природний перебіг процесів.

Складовими частинами експерименту є також інші методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання). У той же час він має важливі, властиві тільки йому особливості.

По-перше, експеримент дозволяє вивчати об'єкт в "очищеному" вигляді, тобто можна усунути різні побічні чинники, нашарування, які ускладнюють процес дослідження. Наприклад, проведення деяких експериментів неможливе без спеціально обладнаних приміщень, захищених (екранованих) від зовнішніх електромагнітних впливів на досліджуваний об'єкт.

По-друге, у ході експерименту об'єкт може перебувати в штучних, певною мірою, зокрема екстремальних умовах, тобто вивчатися при наднизьких температурах, при надзвичайно високих тисках або, навпаки, у вакуумі, у середовищі з величезною напруженістю електромагнітного поля й т.п. За таких штучно створених умов вдається виявити дивні, часом несподівані властивості об'єктів і тим самим глибше осягнути їхню сутність. У цьому аспекті дуже цікавими й перспективними є космічні експерименти, які дозволяють вивчати об'єкти, явища в таких особливих, незвичайних умовах (невагомість, глибокий вакуум), які неможливо створити в земних лабораторіях.

По-третє, вивчаючи який-небудь процес, експериментатор може втручатися в нього, активно впливати на його перебіг. Як зазначав академік І. П. Павлов, "досвід неначе бере явища у свої руки й вдається то до одного, то до іншого, й у такий спосіб у штучних, спрощених комбінаціях виявляє справжній зв'язок між явищами. Інакше кажучи, спостереження збирає те, що йому пропонує природа, досвід же бере від природи те, що хоче".

По-четверте, важливою перевагою багатьох експериментів є їх відтворюваність. Це означає, що умови експерименту, а відповідно й проведені при цьому спостереження, вимірювання можна відтворити стільки разів, скільки це необхідно для одержання достовірних результатів.

Вимірювання — це процес, суть якого полягає у визначенні кількісних значень тих чи інших властивостей, сторін досліджуваного об'єкта або явища за допомогою спеціальних технічних пристроїв.

Величезне значення вимірювань для науки відзначали багато відомих учених. Наприклад, Д. І. Менделєєв підкреслював, що "наука починається з того моменту, коли починають вимірювати". А відомий англійський фізик В. Томсон (Кельвін) указував на те, що "кожна річ відома лише настільки, наскільки її можна виміряти".

Важливою стороною процесу вимірювання є методика його проведення. Вона являє собою сукупність прийомів, що ґрунтуються на певних принципах і засобах вимірювання. Під принципами вимірювання в даному випадку розуміють якісь явища, що лежать в основі вимірювань (наприклад, вимірювання температури з використанням термоелектричного ефекту).

Наявність суб'єкта (дослідника), який проводить вимірювання, не завжди є обов'язковою. Він може й не брати особистої участі в процесі вимірювання, якщо вимірювальна процедура є складовою частиною роботи автоматичної інформаційно-вимірювальної системи. Остання базується на використанні електронно-обчислювальної техніки. Причому, коли з'явилися* порівняно недорогі комп'ютери, вимірювальна техніка дістала можливість створювати "інтелектуальні" прилади, які обробку даних вимірювань здійснюють одночасно з власне вимірювальними операціями.

Результат вимірювання має вигляд певного числа одиниць вимірювання. Одиниця вимірювання — це еталон, з яким порівнюється характеристика об'єкта або явища, що вимірюється (еталону присвоюється числове значення "1"). Існує багато одиниць вимірювання, що відповідає великій кількості об'єктів, явищ, їхніх властивостей, характеристик, зв'язків, які доводиться вимірювати в процесі наукового пізнання. При цьому одиниці вимірювання поділяються на основні, які є базисними при побудові системи одиниць, і похідні, що виводяться з інших одиниць на основі якихось математичних співвідношень.

44. єдність логічного та історичного у пізнанні

Логічне і історичне , істотні моменти розвитку об'єктивного світу і методи його пізнання. Розрізняють об'єктивну логіку і історію розвитку об'єкту і методи пізнання цього об'єкту. Об'єктивно-логічне — це загальна лінія, закономірність розвитку об'єкту (наприклад, розвиток суспільства від однієї суспільно-економічної формації до іншої); об'єктивно-історичне — це конкретне вираження даній закономірності у всьому різноманітті її особливих і одиничних проявів (наприклад, конкретна історія окремих країн і народів з їх неповторними індивідуальними долями). З цих двох сторін об'єктивного процесу витікають два методи пізнання — Л. і І. Всякоє явище може бути правильно пізнане лише в його виникненні, розвитку і загибелі, тобто в його історичному розвитку. Не можна зрозуміти результату, не з'ясувавши дороги розвитку, що привів до даного результату.Історизм складає серцевину методу і всієї системи діалектичного матеріалізму. «Весь дух марксизму, вся його система вимагає, щоб кожне положення розглядати... лише історично; ...лише у зв'язку з іншими; ...лише у зв'язку з конкретним досвідом історії» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 49, с. 329). Це відноситься до будь-якого об'єкту пізнання, у тому числі і до самого пізнання.

Проте історія реально йде часто зигзагами, і якщо слідувати за нею, то довелося б брати до уваги поряд з істотними і другорядні явища, переривати логічний хід думок. Тому поряд з історичним необхідний логічний метод дослідження. Логічне — це узагальнене вираження історичного, воно є історичне, очищене від випадковостей і узяте в його істот. закономірностях. Логічне виступає і як коротке відтворення історії на іншому матеріалі: наприклад, розвиток свідомості дитяти — коротке відтворення історії розумового розвитку людства, як і само фізичний розвиток індивіда є скорочене відтворення основних етапів еволюції життя. Повторення закономірності історичного розвитку в логіці індивідуального розвитку відноситься не лише до об'єктивної реальності, але і до сфери мислення: логіка індивідуального мислення стисло повторює історію суспільного пізнання. В цілому логічне збігається з історичним. «З чого починає історія, з того ж повинен починатися і хід думок, і його подальший рух буде не що інше, як віддзеркалення історичного процесу в абстрактній і теоретично послідовній формі; віддзеркалення виправлене, але виправлене відповідно законам, які дає сам дійсний історичний процес, причому кожен момент може розглядатися в тій точці його розвитку, де процес досягає повної зрілості, своєї класичної форми» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 497). Під логічним незрідка розуміється теоретичний аналіз об'єкту в його найбільш розвиненому вигляді, у відверненні від самого процесу його розвитку. Наприклад, для відкриття законів руху планет І. Кеплеру не було нужди вивчати їх історію. Але для відкриття законів суспільства було необхідно використовувати Л. і І. у їх діалектичній єдності. Якщо історичний метод позбавляє логічний від абстрактної умоглядності, то логічний метод звільняє історичний від емпіризму. Обидва методи виступають в єдності, але залежно від реальних умов дослідження один з них може домінувати.

  В системі ідеалістичного світогляду Л. і І. розглядаються лише як щось духовне, при цьому логічне в системах гегелівського типа трактується як генетично первинне по відношенню до історичного, яке ніби то є всього лише зовнішньою реалізацією логічного.

  Діалектичний матеріалізм в єдності Л. і І. відводить примат історичному; лише на основі знання реальної історії можна виявити її головні тенденції, закони розвитку.

45. сходження від астрактного до логічного в процесі пізнання