2. Бурлескно-травестійний напрям у новій національній літературі: естетичні засади, жанри, поетика творів. «Енеїда» і.Котляревського та її вплив на подальший розвиток письменства.

1798р. - це пам'ятна дата в історії України . Того року з’явився перший твір нового письменства «Енеїда» І.Котляревського, що знайшов широкий відгук в Україні. «Енеїда» за жанром - ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема ( епічна - бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна - бо античні герої «перевдягнені» в укр.. вбрання, перенесені в історичні умови укр.. життя; бурлескна - бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо - знижувальному тоні). Над «Енеїдою» Котляревський працював близько ЗО років. Для написання твору автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадували окремі сцени «Енеїди», її стиль, гумор. Котляревський прагнув нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Постало питання: якою мовою писати І.П.Котляревського по-праву , можна вважати основоположником нової української літературної мови. Вихідним матеріалом для нього є і вітчизняна історія, народні звичаї і побут, власна точка зору. Письменник увів у літературу героя, відомого з укр.. нар. Казок, героїчного епосу, бурлескно-пародійних творів та інтермедій, який уособлював незнищенний , життєрадісний дух, енергію і витривалість народних мас. Ним у поемі виступає не лише Еней, а й сам народ. Ніби жартуючи, автор відтворив минуле й заглянув у майбутнє. Завдяки бурлеску Котляревський здійснив майже неможливе. У травестії можна було вживати соціально послідовну укр. Мову й писати про нар. Звичаї та побут, не виходячи за межі класицистичної традиції. Котляревський повною мірою використав можливості мови й створив україномовний шедевр комічної поезії. Він увів не літературну мову в літературну, використавши для цього єдиний жанр, який міг послужити такому задуму. Значення твору в тому, що автор поєднав українське худ. Слово зі світовою літературою.

3. Специфіка, типологія та структурування уроку літератури.

Специфіка уроку літератури полягає в поєднанні об'єктивного й суб'єктивного: учневі пропонується об'єктивно існуючий твір, йому передаються певні літературознавчі знання, водночас і сприймання тексту, і його розуміння є неповторно особистісними. Структура - це форма уроку. Традиційно вважалося, що ним є етап. Такими етапами називалися: організація класу, опитування учнів, засвоєння нових знань, закріплення, завдання додому.

С. Пасічник взяв за основу дидактичну мету і на цій засаді визначив типи уроків, а саме:

1. Засвоєння нових знань і розвитку на їх основі вмінь та навичок.

2. Узагальнення і систематизації знань.

3. Сприймання твору мистецтва.

4. Творча, мистецька діяльність учнів.

Серед нестандартних уроків, які входять у практику сучасної школи, назвемо такі: блок бінарний: інтегрований:літературознавчо-психологічне, -філософське, -соціологічне, -історичне дослідження: концерт: іеторико- літературна композиція: музично-літературна композиція; рольова гра: урок застосування оригінального типу літературознавчого аналізу - біографічний, компаративний, структуральний, міфологічний, феміністичний тощо. Шкільні вчителі вводять також типи занять, характерні для вищої школи (у спрощеній формі): семінари, колоквіуми, наукові конференції, дискусії з літературознавчих питань.

Учитель має широке поле для творчості та шляхів підвищення ефективності своєї роботи: він обирає один з численних типів уроку, які виробили науковці та колеги-практики, або творить свій, оригінальний (нестандартний) - у будь-якому разі суттю вчительського структурування уроку залишається його творчість, бо ж модель виявляє особливості неповторного твору мистецтва слова.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6 1. Лексико-семантичні категорії. Поняття про омонімію. Види омонімів. Суміжні з омонімією явища. Розрізнення омонімії і полісемії (багатозначності). Шляхи виникнення омонімів. Пароніми.

Омоніми - це слова, що мають однаковий звуковий склад, але є відмінними цілком самостійними за своїм значенням. Особливість слів омонімів полягає в тому, що ці слова хоч і мають однакове звучання й написання в усіх чи в певних граматичних формах, але за своїм значенням внутрішньо не зв'язані. Одні вчені вважають, що омоніми й багатозначні слова, можна розмежувати за допомогою підставки відповідних синонімів, інші - засобам їх розрізнення схильні вважати виявлення в них різних словотворчих можливостей або належність їх різних семантичних груп. До полісемантичних належать слова, до різних значень яких можна дібрати той самий синонім: тепла розмова, тепле повітря. Якщо підібрані слова не ступають у синонімічні відношення , між собою - значить перед нами омонімічні ряди. Лексичні омоніми бувають повні (абсолютні) й неповні (часткові). Повні омоніми — слова, що збігаються в усіх граматичних формах (коса— коси— косі — косу— косою і т. д.). Найбільше їх серед іменників та дієслів (лавка, доривати, деркач).

Неповні — збігаються в якійсь одній граматичній формі. Серед них виділяють: омофони —звучать однаково, але пишуться по-різному:вжиті—в житі,сонце—сонце,Роман—роман;омографи — пишуться однаково, але розрізняються наголосом :замок—замок, мукй—мука, мала—малй, обід — обід, білизна — білизна; омоформи — збігаються в окремих граматичних формах: три (числ.) — три (дієсл.), мати (ім.) —мати (дієсл.). Крім цього, відомі також міжмовні омоніми. Наприклад: укр. луна (відлуння) — рос. луна (місяць), укр. рожа (мальва) — рос. рожа (пика).

Існує вузьке й широке розуміння терміна паронім. У вузькому розумінні — це схожі за формою однокореневі слова, що на рівні своєї внутрішньої форми мають спільні елементи зна­чення: абонемент (документ на право користування книгами у бібліотеці, телефоном, місцем у театрі) — абонент (той, хто користується абонементом); болотний (той, що знаходиться у болоті) — болотистий (грунт); бавовняний (зроблений з бавовни) — бавовниковий (що стосується бавовнику — рослини, з якої збирають бавовну); білити (покривати білим) — біліти (виглядати, виднітися білим).

У широкому розумінні пароніми — це будь-які схожі за формою слова: компанія — кампанія, варта — вахта, розбещений — розпещений, промінь — пломінь.

Пароніми часто використовуються в художній літературі для створення каламбурів: ідоли та ідеали; храм і хрін; рак і рука.

2. Особливості українського літературного романтизму, його зв’язок з фольклором, історією та долею нації. Теоретики романтизму, жанри літератури. Внесок М.Гоголя в утвердження романтизму в національній літературі.

Романтизм як один з провідних напрямків в літературі, науці, мистецтві виник на межі 18-19 ст. у країнах Західної Європи . В Україні романтизм поширюється трохи пізніше - у перші десятиріччя 19 ст. Романтизм розвивався передусім під впливом поглибленого вивчення історичного минулого й був спрямований не так проти класицизму, як проти бурлескних і травестійних традицій. Помітну роль у становленні романтичної течії в літературі відіграла Харківська школа романтиків (Срезневський, Левко Боровиковський,Євген Гребінка) та підготовлені ними видання: «Український альманах», «Запорожская старина». У літературі цей етап засвідчений появою історичного роману «Чорна рада» П.Куліша, історичної драми «Сава Чалий», «Переяславська ніч» М.Костомарова, розвитком інтимної, пейзажної, громадянської лірики (В.Забіла. Є.Гребінка, В.Петренко). Тематично в романтиків виокремлюються : мотиви розчарування в сучасній дійсності, неприйняття її, спроба втекти від неї в інший ідеальний світ, мотиви світової туги, обґрунтування самостійності людської особистості, милування старовиною, оспівування та смуток за минулою славою рідного краю. Микола Гоголь (1809-1852) глибоко національний письменник, бо манера розповіді його героїв романтичні для українців, зокрема в збірці «Вечори на хуторі біля Диканьки. Але той самий Куліш критикував Гоголя за відхід від принципу «етнографічної вірогідності» , за ефектичні неточності, при цьому зовсім ігноруючи стиль, манеру Гоголя-автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки», його художню концепцію фольклору. «Вечори ...» великого російського письменника М.Гоголя, сприяли розвитку прогресивного романтизму в новій укр.літ.