2. Основні ознаки літератури доби Просвітництва: тематика, проблематика, ідеї, напрями. Аналіз творчої спадщини г.Сковороди як вершинного явища національного Просвітництва.

Просвітництво - «вік світочів» доба в історії європейської культури (кін. 17-18ст.), для якої характерні увага до інтелектуально- філософського , культурного аспектів життя людини, спрямований на ліквідацію соціальних, економічних, політичних, Ідеологічних, культурних інститутів феодалізму. Найчіткіше поняття Просвітництво окреслив І.Кант її представники: Ф.Бекон, Ш.Л.Монтеск'є, Вольтер, Ж.Ж.Руссо., Д.Дідро. обстоювали ідеї прогресизму, добра, справедливості, прагнули примирити соціальні та природні аспекти буття, вважали, що освіта сприяє гармоніюванню раціональної та емоційно-чуттєвої природи людини.. Людину просвітники сприймали як самоцінного індивіда, зробили її об'єктом безстороннього спостереження , тлумачачи як безособового представника роду Г.Сковорода, як філософи-просвітителі, основну увагу зосереджував на проблемі людини, її щастя, покликання, боротьби за краще майбутнє. Утворах відбито філософські погляди автора: життя людини-це постійні самопізнання, самовдосконалення. Перу Сковороди байкаря належить 30 прозових байок, у яких ми знаходимо осуд різних людських вад - обмеженість, дурість, чванство, самодурство, нерозсудливість; ним піднімаються глибокі філософські проблеми, наприклад, праця за покликанням . Байки «Бджола та Шершень». «Вдячний Еродій» пройняті саме ідеєю «сродної праці», тобто праці, яка відповідає природним здібностям людини Г.Сковорода розвинув ідеї демократизму й гуманізму, вніс у літ-ру нові теми й образи. Його сатира підготувала грунт для появи політичної сатири Шевченка.

3. Методи викладання української літератури.

Дидакти І.Лернер та М.Скаткін поклали в основу класифікації методів навчання характер і рівень пізнавальної діяльності учнів, виділивши 5 методів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький. Спираючись на цю. Загально-педагогічну концепцію. М.Кудряшов розробив класифікацію методів для вивчення літератури, яка складається з методу творчого читання, репродуктивного, евристичного, дослідницького. Творче читання - специфічно літературний метод, який полягає в активізації безпосереднього, емоційного, естетичного сприймання твору. Його прийоми - виразне читання тексту., прослуховування його у виконанні актора, переказування, складання читацьких відгуків, коментування, ілюстрування. Репродуктивний метод вимагає від учителя передати учням готову інформацію, яку вони мають зрозуміти й запам'ятати. Учні слухають, читають, конспектують, складають план, тези, таблиці. Евристичний метод націлений на відкриття, яке учні роблять в результаті виконання ряду завдань учителя: відповідей на систему запитань, відшуковування певних фрагментів у творі, робота з науковою літературою. Осердя цього методу - продумана серія завдань, які сходинка за сходинкою ведуть до важливого, евристичного висновку. Дослідницький метод застосовується тоді, коли засадничі знання отримані, вміння робити літературознавчий аналіз сформовані, навички роботи з літературою різного характеру прищеплені. Учні отримують завдання і самостійно досліджують певне питання за науковою літературою, роблять літературознавчий аналіз незнайомого їм твору або поєднують ці форми роботи. Це - краєзнавчі дослідження, аналіз твору, винесеного на позакласне читання, рецензія на спектакль чи кінофільм, порівняльний аналіз двох вивчених у класі творів тощо.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5 1. Дієприкметник як форма дієслова, основні морфологічні ознаки. Історичний коментар.

Дієприкметник - це дієслівна форма,що виражає ознаку предмета, пов'язану з дією або станом цього предмета, і відповідає на питання який?яка? яке?які?(сяючий, виконаний). Дієприкметник у реченні найчастіше виступає в ролі другорядного члена - означення. З основних дієслівних категорій дієприкметники мають категорії стану, виду і часу. Як і дієслово, дієприкметник може керувати відмінком іменника (надісланий міністерству) і мати при собі обставинні слова (написаний вчора). Дієприкметник класифікується за типовими дієслівними категоріями стану, виду і часу: а за ознакою категорії стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Активні дієприкметники показують дію як ознаку діючого предмета і поділяються за категоріями часу на два розряди - активні дієприкметники теперішнього часу (утворюються від основи теперішнього часу, за допомогою суфіксів - уч, -юч, -ач, -яч, і відповідних родових закінчень). Активні дієприкметники минулого часу вживаються в сучасній українській мові в обмеженій кількості і становлять специфічні українські новотвори. Вони утворюються від основи інфінітива префіксованих на перехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л і відповідних родових флексій (зомліти- зомлі-л-ий, пожовтіти -пожовті-л-ий). Пасивні дієприк- метники показують дію як ознаку предмета (особи), на який спрямована дія іншого предмета (особи), наприклад, книга прочитана учнем, випалена галявина) Пасивні дієприк- метники минулого часу утворюються від основи інфінітива перехідних слів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -Н-, -єн-, -т-, і відповідних родових флексій.

-Якщо основа інфінітива закінчується на -и- або -ї- (після голосного), то ці голосні заміняються голосними -е- або -є-, наприклад, зільни-ти - звільне-ний, напої-ти - напоєний.

-Якщо основа інфінітива закінчується голосним -а, то використовується суфікс -н-. Наприклад, писати - писа-н-ий. -Від інфінітивної основи на приголосний утворюються за допомогою суфікса -єн-, наприклад: привез-ти - привезен-ий. -З суфіксом -т утворюються дієприкметники від односкладової інфінітивної основи на кореневі -и-, -і-, -а-, -я-, -у-, -ер-.