ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1 1. Наголос в українській мові і його роль як засобу розрізнення слів та їх форм. Особливості наголошування іменних частин мови. Основні наукові праці з цього питання.

2. Особливості становлення та розвитку шкільної драматургії: жанри, теми, цикли, герої. Всебічний аналіз драми «Милість Божа».

Шкільна драма друг. Пол. 17- перш. Пол. 18ст. трансформує середньовічні жанри містерії (П'єси на різдвяні та великодні сюжети про народження і воскресіння Ісуса Христа), міраклю (п'єси на сюжети з життя святих) і мораліте (алегоричні п'єси на морально- дидактичні теми). Найвищим досягненням шкільної драматургії є п'єси на історичні сюжети, які не мали прямих відповідників у середньовічній драматургічній традиції і трактували злободенні проблеми реального суспільно-політичного життя Жанр містерії представлено п'єсами «Слово о збуренню пекла», «Царство натури людської», Дмитрія Тугітала, «Мудрость предвічная», Сильвестра Ляскоронського, «Косміческоє действіє» Митрофана Довгалевського. Жанр міраклю представлено п'єсою «Олексій, чоловік божий». До цієї групи п'єс належить також анонімна полькькомовна драма про святу Катерину (1703-1704рр.).Відомі на сьогодні драми -мораліте припадають на першу пол. 18ст. Серед них слід виділити «Трагікомедію» Варлама Лаіцевського і «Воскресеніє мертвих» Георгія Кониського. У них простежуються риси народного життя, чується відгомін соціальної боротьби. Найвищим досягненням давньої укр.. драматургії є п'єси на історичні теми: «Володимир» Феофана Прокоповича, анонімна «Милість Божа» , драми Михаїла Козачинського, Симеона Полоцького. Виникнення цих п'єс зумовлювалося також гострим інтересом укр.. суспільства до минулого. П'єса «Милість Божа» розповідає про народно-визвольну війну укр. Народу 1648-1654рр Твір складається немов з двох потоків дії - головного, історичного, що відтворює народно-визвольну війну, і панегіричного, що пояснює причини перемоги, прославляє Бога, церкву, Хмельницького, Україну. Гарячий патріотизм, відтворення героїчних сторінок народної боротьби, віра в майбутнє України забезпечили п'єсі «Милість Божа» чільне місце в укр. Драматургічній літературі 18ст.

3. Завдання, структура та зміст шкільного курсу української літератури.

Завданнями шкільного курсу української літератури, які мають виконати вчитель і учень у спільній діяльності, є такі.

1. Уявлення про видатних письменників як культурних діячів, що мають творчі індивідуальності та свої життєві долі.

2. Особистісна зустріч учня з високохудожніми творами національної літератури, прочитання текстів.

3. Осмислення творів суголосно власному існуванню школяра, сучасній історичній епосі та літературознавчій науці.

4. Засвоєння певної теоретико-літературної терміносистеми. необхідної для шкільного компетентного аналізу художнього твору.

5. Розуміння закономірностей, історичних і стильових, розвитку українського письменства.

6. Патріотизм та сформованість духовних цінностей, екзистенційний розвиток особистості учня - через власний вибір, інтерпретацію художнього тексту.

7. Вироблення школярем свого естетичного смаку на основі широкої літературної ерудиції та культури.

8. Прищеплення загальноманітарних умінь та навичок (пошук джерел інформації, їх опрацювання, концептуальний та доказовий виклад власного розмислу тощо).

9. Усвідомлення ролі літератури в житті нації та її взаємозв'язків із іншими галузями української культури, а також із зарубіжним письменством.

Структурно курс літератури поділяється на пропедевтичний (5-8 класи) і історико-літературний (9-12 класи).У 5-8 класах щороку вивчаються твори різних періодів розвитку української літератури - фольклор, класична література, письменство XX століття. У 9-12 класах історія української літератури вивчається послідовно. Перелік тем та списки творів вміщено в навчальних програмах, затверджених міністерством освіти і науки України Нині чинною є програма під редакцією Р. Мовчан.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2 1. Категорія часу дієслова, її зв’язок з категорією способу і виду. Історія творення дієслівних форм.

У дієслівній категорії часу виражаються відношення дії до моменту мовлення. Часові форми властиві тільки дієсловам дійсного способу, бо лише він виявляє реальну дію. У Українській мові існує чотири часи дієслів: Теперішній час означає дію, що відбувається в момент мовлення. Минулий час означає дію, яка відбувається до моменту мовлення. Майбутній час означає дію, яка відбувається після моменту мовлення. Давньоминулий час вживається для передачі минулої дії, яка передувала іншій минулій дії. Граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності з погляду того, хто говорить, називається способом дієслова. Є три способи дієслова: Дійсний спосіб виражає таку дію, яка є дійсною, цілком реальним фактом або ж заперечує наявність дії Наказовий спосіб виражає спонукання до якоїсь дії у формі наказу, побажання, прохання, заклику, поради. Дієслова наказового способу не мають категорії часу, але їм властива категорія особи і числа. Дієслова недоконаного виду мають такі семантичні групи: а), дієслова, що означають незавершеність дії без підкреслення її тривалості в часі б), дієслова на означення довготривалої незакінченої дії в), дієслова на закінчення довготривалої незакінченої з суфіксами -ува, -юва; префіксами по, на і без них. Дієслова доконаного виду містять вказівки на якусь межу тривання в часі і означають: а), завершеність дії (докінчити); б), досягнення результату завершеної дії в), початок дії г). багаторазову завершену дію); д). раптову, несподівану дію. У староукраїнській мові до дієслівної системи належали власне дієслова, тобто слова, що в своїх формах виражали дію або стан предмета й відмінювалися за особами, а також слова, що мали іменні, а не особові форми (інфінітив, супін, дієприкметники). Для староукраїнської мови характерними були: особові форми дійсного, умовного і наказового способів; не особові - інфінітив, супін, дієприкметник.