13. Поняття про дидактику. Предмет і завдання дидактики.

Дидактика – галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.

Термін «дидактика» походить від давньогрецьких слів «дидактикос» – повчаючий і «дидаско» – вивчаючий. Основне призначення дидактики полягає в науковому обгрунтуванні навчальної діяльності та розробці ефективних форм, методів і засобів її здійснення.

Дидактика відповідає на питання: чого навчати (зміст освіти), як навчати (принципи та методи навчання), де, коли, і в яких організаційних умовах навчати (форми навчання).

Вважається, що першим термін «дидактика» вжив німецький педагог В.Ратке (1571–1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Фундаментальну наукову розробку дидактики вперше здійснив Я.А.Коменський у 1632р. у книзі «Велика дидактика». Під дидактикою він розумів «загальне мистецтво вчити всіх усього».

Предметом дидактики є:

1) визначення мети і завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання;

2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні уміння і навички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

3) виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

4) обгрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання;

5) вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання. Дидактика покликана ознайомити вчителів зі способами і шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання.

Перед дидактикою стоять такі основні завдання:

1) розкриття сутності навчання і обгрунтування принципів його організації;

2) визначення критеріїв відбору і способів структурування змісту освіти;

3) обгрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів;

4) розробка методів і технологій навчання та визначення умов їх ефективного застосування;

5) удосконалення організаційних форм навчання.

14. Основні компоненти і рушійні сили процесу навчання.

Під час навчання знаходять свій вияв закони матеріалістичної діалектики: єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Певним чином їхня дія реалізується в суперечностях, які стають рушійною силою навчання. Основними серед них є суперечності: 1) між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і реальними можливостями цього процесу, який потребує свого узгодження з рівнем соціального замовлення суспільства; 2) між досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок і тим рівнем, який необхідний для розв'язання поставлених завдань; 3) між потягом до індивідуальної творчості згідно з внутрішньо-інтенційною спрямованістю особистості учня і рівнем засвоєння ним досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу; 4) між фронтальним викладом навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; 5) між розумінням цього матеріалу вчителем і рівнем та особливостями його розуміння учнями; 6) між теоретичними знаннями та вмінням використовувати їх на практиці; 7) між автентичною спрямованістю учня та наявними можливостями її реалізації.

У ході організації навчального процесу вчителю необхідно враховувати ці суперечності, зважаючи на індивідуальні й вікові особливості учнів.