2. Система законодавства

Система законодавства — це система всіх упорядко­ваних певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Система законодавства об'єднує усі джерела права (закони, кодекси, укази, статути, положення, постанови, інструкції та ін.)

Законодавство може істотно впливати на розвиток формуван­ня права. Відбувається це тоді, коли суспільні відносини набули очевидної юридичної значущості (визначається їх повторюваніс­тю). Наприклад, вибухи новорічних петард, ракет, які залітають у житлові будинки і викликають пожежі, вимагають прийняття правових норм щодо врегулювання подібних випадків. В інших випадках законодавство може викликати до життя право, окремі його підрозділи (прийняття законів про підприємництво, про вла­сність в Україні сприяли формуванню галузей підприємницького права, істотно вплинули на розвиток цивільного права).

Система права і система законодавства мають відмінні риси, серед яких:

1. право є завжди вираженням справедливості. Закони та інші нормативно-правові акти можуть виражати як справедливість, так і несправедливість.

2. система права має об'єктивний характер, система законо­давства залежить від суб'єктивного фактора— діяльності зако­нодавця, інших суб'єктів правотворчих повноважень;

3. право як явище завжди є системою норм, а законодавст­во — системою нормативно-правових актів;

4. первинним елементом системи права є правова норма, а пе­рвинним елементом системи законодавства — нормативний акт. Юридичні норми — це той будівельний матеріал, з якого скла­даються конкретні галузі права. У законодавстві ці норми втілю­ються в окремих статтях нормативно-правових актів або припи­сах всередині статей. Структура права і структура законодавства співвідносяться як зміст і форма.

Елементи системи законодавства:

1. Конституція України, Конституція АРК. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулю­вання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову всього законодавства;

2. кодекси — кодифіковані закони всередині законодавства, надають формальної визначеності нормам певної галузі і є актив­ним центром регулювання суспільних відносин;

3. нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються відповідно до Конституції України;

4. підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, державних комітетів України;

5. акти органів виконавчої влади на місцях;

6. акти місцевих органів самоврядування щодо здійснення функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Кон­ституції України». Таким чином, норми Конституції України ма­ють більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов'язкових для України.

Разом з тим норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства.