konspektUliganets

інформаційного забезпечення туристичної індустрії, створення краєзнавчої інформаційно-довідкової системи туризму, проведення активної рекламної діяльності тощо; удосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації туристичних кадрів; проведення необхідних наукових досліджень у сфері туризму.

Карпатський регіон, володіючи великим туристичним потенціалом, сьогодні має порівняно нерозвинену туристичну інфраструктуру, що не дозволяє істотно збільшити розвиток іноземного туризму і залучати туристів з інших регіонів України. Існуюча матеріальна база потребує реконструкції, необхідне істотне розширення мережі туристичних об’єктів та послуг.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні, насамперед, необхідно підкреслити, що сучасний туризм — це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Тому цей чинник повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний та соціальний стан країни загалом, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Стратегічною метою розвитку туризму в Україні є створення конкурентоспроможного на внутрішньому та світовому ринках національного туристичного продукту, розширення внутрішнього та збільшення обсягів в’їзного туризму, забезпечення на цій основі комплексного розвитку курортних територій та туристичних центрів з урахуванням соціально-економічних інтересів їх населення, збереження та відновлення природних територій та історико-культурної спадщини.

Це обумовлює необхідність активних цілеспрямованих дій, насамперед у контексті державної туристичної політики, що являє собою діяльність держави з розвитку туристичної індустрії і суб’єктів туристичного ринку, удосконалення форм туристичного обслуговування громадян і зміцнення на їх основі свого політичного, економічного та соціального потенціалу.

51

Одним з першочергових завдань є створення позитивного туристичного іміджу України шляхом здійснення комплексної рекламно-інформаційної кампанії, яка має включати активізацію публікацій, як друкованих, так і електронних, про унікальність української природи та культурну привабливість регіонів України; участь у професійних виставках на основних зарубіжних туристичних ринках для пропаганди національного туристичного потенціалу; розвиток ділового туризму шляхом проведення різноманітних конференцій та інших ділових і наукових заходів, особливо всесвітніх.

Особливої уваги потребують природно-заповідні території України. Для раціонального використання їх потенціалу необхідно:

•ввести поняття «пропускна спроможність», тобто для кожного туристичного центру необхідно визначити критичну чисельність відвідувачів і розмістити їх так, щоб вони не завдали шкоди культурним та природнім пам’яткам і могли вільно насолоджуватися перебуванням на території центру. Для цього необхідно розділити відвідувачів за часом відвідування; створити на території центру огорожі і зони, недоступні для туристів, пішохідні зони; будувати більш віддалені зони паркування та підвищувати плату за паркування; попереджувати про небажаність відвідування в періоди максимального завантаження та ін.;

•проводити пропаганду природоохоронних знань, екологічне виховання, використовуючи попередній інструктаж гідів та керівників туристичних груп і поширюючи відповідну літературу на території туристичного центру;

•постійно працювати над відновленням ресурсів туристичного центру. Наступним напрямом є створення регіональної системи підготовки та

підвищення кваліфікації туристичних кадрів, ураховуючи існуючу та потенційну потребу у фахівцях даного профілю. Необхідне також проведення наукових досліджень з проблем розвитку туристичних послуг, видання наукових публікацій тощо для привернення уваги науковців до розроблення програм реалізації туристичного потенціалу України.

52

З правової точки зору потрібно звернути увагу на можливість законодавчого введення на території певних регіонів (наприклад, південного узбережжя Криму, с. Вилкове Одеської області, с. Мигів Миколаївської області, м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області тощо) спеціального режиму інвестиційної діяльності з метою залучення достатнього обсягу внутрішніх та зовнішніх інвестицій у розвиток туристичної індустрії на цих перспективних територіях.

До перспективних інвесторів можна віднести, зокрема, представників численної української діаспори, оскільки в останні роки вони дедалі активніше цікавляться українською культурою. Ще одним важливим інструментом державного впливу повинні стати ліцензування, сертифікація та стандартизація послуг сфери туризму. Це питання є дуже актуальним, оскільки, наприклад, єдиною гарантією надійності турфірми для споживача зараз є її реклама або думки інших споживачів, що вже скористались її послугами, тому турфірми зосереджуються на своїй РR-компанії, а не прагнуть покращити якість послуг, що вони надають.

Цю проблему може вирішити саме введення стандартизації та сертифікації. Тут також варто згадати необхідність стандартизації готельних послуг в Україні, тому що ціна на них є надто високою порівняно з якістю наданих послуг. Для цього вкрай необхідно здійснити реконструкцію діючих готелів, привести рівень обслуговування в них у відповідність до світових стандартів.

І останнім напрямом державної туристичної політики має бути підтримка галузей і виробництв, що займаються продукуванням товарів та послуг для підприємств туристичної індустрії — кафе, ресторанів, кінотеатрів, будинків побутових послуг тощо. Особливу увагу тут слід звернути також на відродження, розвиток та підтримку місцевих ремесел, фольклорних і культурних традицій, народних звичаїв, щоб туристи могли повністю відчути український колорит.

Комплексна реалізація згаданих вище заходів, спрямованих на реалізацію туристичного потенціалу України, вимагає як державної підтримки, так і

53

залучення приватного та іноземного капіталу задля модернізації інфраструктури туризму. Україна має великі, а головне — реальні перспективи розвитку туристичної галузі, тому вона може і повинна зайняти одне з чільних місць серед країн — світових туристичних лідерів.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Дьячкова Э.К. Имиджелогия для руководителя. Новосибирск. 1998. – 84 с. 2. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика / Г.Г. Почепцов. – К.: АДЕФ – Украина, 1998. – 392 с. 3. Шепель В.М. Имиджелогия. М.: Культура и спорт. - 1997. - 381с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1.Обгрунтуйте сутність поняття туристичний імідж.

2.Розкрийте структуру туристичного іміджу.

3.Туристичний імідж країни, як фактор впливу на міжнародні туристичні

потоки.

4.Охарактеризуйте туристичну політику України за наступними категоріями: законодавче сприяння розвиткові туризму внутрішнього, в’їздного та виїздного; участь в міжнародних угодах і організаціях; формування туристичного іміджу держави: поширення друкованої інформації, телевізійна туристична реклама, представленість в Інтернет-мережі; наявність інформаційних центрів в містах країни та при дипломатичних представництвах

вінших державах; участь в туристичних ярмарках та інших міжнародних заходах, проведення днів країни в інших державах.

54

Лекція 3. Сегментація туристсько-рекреаційної діяльності

Мета: розкрити стратегічні досягнення конкурентних переваг на ринку України. Значну увагу приділено стратегії сегментуванння споживчого ринк.

Здіснено сегментуванння ринку туристтських послуг та вказано перспективні сегменти.

3.1.Основні напрями наукових досліджень у галузі рекреаційної географії та туризмознавства.

3.2.Науково-теоретичні підходи до класифікації туристичних кластерів.

3.1.Основні напрями наукових досліджень у галузі рекреаційної географії

та туризмознавства

Для з’ясування об’єктивної картини актуальності наукових досліджень у галузі рекреаційної географії та туризмознавства здійснено інтерактивний комп’ютерний аналіз електронних каталогів провідних наукових бібліотек України. Усього опрацьовано 14 321 наукове джерело, що було видано за період з 1960 року по 2012 рік, з них 1024 обрано для анотаційного аналізу за темою дослідження. У результаті аналізу з’ясовано, що з 2000 р. спостерігається інтенсивне зростання кількості наукових публікацій, присвячених соціально-економічним аспектам розвитку туристської галузі — 77,9% усіх публікацій. Розгорнутий аналіз публікацій конструктивно- географічного спрямування дозволив виділити блок наукових робіт, об’єднаних трьома основними напрямами досліджень: туризмологічним, рекреаційно- географічним та природно-географічним (рис. 1).

Подальший аналіз наукових публікацій дозволяє виділити основну тематику наукових робіт з визначених напрямів (рис. 2). Найбільше значення мають роботи з рекреаційної географії (22% усіх публікацій), які, зокрема, заклали теоретико-методологічні засади інтенсивного розвитку туризмологічного напряму. Вагомий внесок у розвиток теоретичних та методичних положень рекреаційної географії та туризму здійснили

55

В. С. Преображенський [131, 132], Ю. А. Веденін [20], М. С. Мироненко, І. Т. Твердохлєбов [108], І. В. Зорін, В. А. Квартальнов [67, 158], І. І. Пірожник [129], Л. О. Багрова, П. Д. Подгородецький [8], О. О. Бейдик [11 – 14, 155], Д. В. Ніколаєнко [112, 113], І. В. Смаль [143 – 146] та ін. Рекреаційна географія розвивається на чіткій теоретико-методологічній основі — концепції територіальної рекреаційної системи, що обумовлює прискіпливу увагу дослідників до вивчення її будови, закономірностей функціонування, формування, динаміки, розміщення та властивостей.

Рис. 3.1. Основні напрями дослідження

У загальному випадку термін «рекреація» (від лат. recreari — «відновлювати сили», «відпочинок») розуміється як відновлення духовних і фізичних сил людини [4, 6, 8, 108, 146, 152, 153]. Рекреація — це також раціональне використання вільного часу, зміна подій, оздоровлення та лікування населення. Вона характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, а й той простір, де це відбувається.

Предметом рекреаційної географії є вивчення територіальних рекреаційних систем [20, 153]. Об’єктом рекреаційної географії є територія, яка має стати найперспективнішою в еколого-природничому плані. З цього приводу дуже показовим є вислів Б. Б. Родомана: «Завдання географів полягає в тому, щоб поряд з іншими спеціалістами розробляти методику виявлення, оцінки і

56

картографування рекреаційних ресурсів, давати рекомендації щодо раціонального використання території, охорони природи та краси ландшафту для рекреації, а також шляхом теоретичних пошуків будувати типові моделі районів відпочинку і розробляти основні поняття, правила та зони рекреаційної географії» [136].

Рис. 3.2. Основна тематика публікацій

Проведений аналіз дозволяє визначити основні етапи розвитку рекреаційної географії. Так, наприкінці 1960 – на початку 1970-х років рекреаційна географія починає формуватися як окрема галузь географічної науки. Спочатку розроблялися гіпотези, які перевірялися традиційними географічними методами, зокрема експедиційними. Такий підхід до вивчення об’єкта туризму та рекреації був пов’язаний з появою поняття про конструктивний характер сучасної географії [27, 28, 126, 127, 186], а також поширення ідеї про можливість використання системного підходу при вирішенні складних географічних завдань. Основними результатами цього періоду є підвищення інтересу до наукового вивчення проблем туризму, створення системи рекреаційного проектування, початок формування

57

професійно кваліфікованої структури та системи безперервної підготовки кадрів туристичної сфери.

У колишньому Радянському Союзі провідними науковими закладами, що вели рекреаційну тематику, були Інститут географії АН СРСР на чолі з академіком І. П. Герасимовим, а саме відділи фізичної географії (завідувач В. С. Преображенський) та відділ економічної географії (завідувач А. А. Мінц), а також географічний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Ведуться теоретико-методологічні та методичні роботи з рекреаційної тематики, виходять спеціальні монографії та збірники, які ознайомлювали широке коло науковців із цією проблематикою. У цих роботах розглядалися теоретичні, методологічні, регіональні питання туризму, загальні методологічні й регіональні питання організації відпочинку і лікування, географічні аспекти відпочинку на природі. Таким чином, до середини 1980-х років рекреаційну географію можна розглядати як допредметний етап розвитку географії, тобто «науку кругом та навколо відпочинку» [8, 20, 49, 55, 90, 108,

132, 136, 153, 179, 180].

Поступово з’являються проектні розробки, пов’язані з плануванням місць лікування і відпочинку, що розроблялися, зокрема, Ленінградським та Київським науково-дослідними інститутами проблем містобудування. Цей напрям представлений багатьма працями з планування окремих рекреаційних місцевостей, а також цілим рядом методологічних, нормативних та інших праць

[ 30, 104, 134, 149, 150, 154, 159, 176, 178].

Рекреаційна географія 80-90 х рр. XX ст. орієнтована значною мірою на подальший розвиток теоретичної та методологічної бази — виявлення закономірностей формування, динаміки, структури рекреаційних систем, їх територіальної інтеграції тощо [26, 34, 56, 115, 129, 140, 154].

З кінця 90 х рр. XX ст. предмет рекреаційної географії змінюється залежно від зміни об’єкта в різних соціокультурних системах, тобто виявлення просторових закономірностей розміщення рекреаційних об’єктів і особливостей поведінки людей у процесі рекреаційної діяльності, тобто певний фон рекреаційної діяльності (матеріальні предмети, системи, процеси та явища), що

58

активізуються під впливом певних чинників, але не мають самостійного значення, а суб’єктами рекреації є люди, які проводять рекреаційну діяльність відповідно до стандартів, що діють у межах певного соціокультурного утворення [31, 40, 87, 98, 103, 106, 112, 118, 143, 145, 152, 171, 187].

Теоретичним та методичним питанням у галузі туризму (туризмології, туризмознавства, теорії та методики туристської діяльності) присвячено 18,7% публікацій. Звернемо увагу на вагомі теоретичні розробки М. П. Крачило [79 – 82], Т. Г. Сокол [147], Я. Б. Олійника, А. В. Степаненка [120, 121], Л. А. Басюка [10], В. К. Бабарицької, О. О. Любіцевої [5]. Особливу увагу у своїх роботах вони звертають на основні методологічні й методичні питання географії туризму, а також показують місце туристичного господарства в суспільстві, його зв’язки з іншими галузями народного господарства.

Популярні, науково-популярні та довідкові видання складають 12,3% усіх публікацій. Через інтенсифікацію розвитку з міжнародного та внутрішнього туризму в останній період з’являються багато путівників, енциклопедій та словників. Вони містять інформацію про туристські центри, туристську інфраструктуру, найцікавіші туристські маршрути тощо [65, 66, 86, 83].

Одним із перших видань з рекреації та туризму був енциклопедичний словник «Курорти» [86]. Це видання присвячене курортам СРСР та зарубіжних країн, питанням організації курортної справи і проблемам курортології. Вийшла друком також «Енциклопедія туриста» [184], яка містить 3000 статей, присвячених основним видам туризму, туристичним установам та організаціям, питанням екскурсійної справи, охорони природи та історії туризму.

Із загальної кількості публікацій у галузі туризму та рекреації виокремлюється напрям, що присвячений дослідженню їх ресурсної основи —

В. П. Руденка [138], О. О. Бейдика [13] та інших. У цих роботах дано оцінку рекреаційних ресурсів, їх територіальну локалізацію, розкрито основні потреби людини і суспільства в цілому, обумовлені наявністю цих ресурсів.

59

Дослідженням теорії міжнародного туризму присвячено 9,8% публікацій. Це роботи П. Т. Олдака [116], В. І. Азара [2], А. Ю. Александрова [3], А. Х. Абукова [1], О. О. Любіцевої [94 – 96], В. К. Бабарицької [4, 5, 6], В. Новікова, Ю. Корягіна [114], С. Легорієва, К. Лайл, Д. Хьюза, Р. Хебіба [88], Д. Ніколаєнко [113], які у своїх дослідженнях розглядали категорії економіки іноземного туризму, суспільні потреби, попит і пропозиції туристських послуг; звертали увагу на напрями вдосконалення економіки й організації підприємств сфери туризму, вивчення попиту з боку іноземних туристів, проблеми ціноутворенням на туристичні послуги. Уперше в радянській науковій літературі здійснено спробу визначити рекреаційні ресурси окремих регіонів країни, розглянуто передумови виникнення і розвитку міжнародного туризму, показано зростання значення туризму в економіці зарубіжних країн.

Значну увагу слід звернути на методичні основи організації спортивно- оздоровчого туризму. Цьому питанню присвячено 7% публікацій. Треба відзначити, насамперед, авторів, які розробляли тематику окремих видів спортивного туризму. Зокрема, це роботи М. Д. Зубалія [68, 69] про пішохідний туризм, Т. І. Лукоянова [89 – 91] — про зимові спортивні походи, В. Н. Григор’єва [21, 22] — про водний туризм, В. М. Дублянського [50] — про спелеотуризм, В. Д. Дехтяра [53] — про загальний спортивно-оздоровчий туризм. У роботах цих авторів розглядається методика, підготовка, технологія і техніка підходів, тактика їх організації та проведення, спорядження, особливості харчування, долання перешкод тощо.

Звернемо увагу на екологізацію туристської галузі і появу інноваційного напряму — екотуризму, яким присвячено 3,1% публікацій. Найбільш вагомими роботами в цьому напрямі є дослідження О. О. Бейдика [155], М. Б. Біржакова [17], О. Ю. Дмитрука [43, 45, 46], О. О. Любіцевої [94], І. В. Cмаля, В. В. Смаль [143, 144], О. О. Мотузенко, О. В. Аріон [110, 111], але єдиного визначення екологічного туризму й досі немає: кожен автор трактує це поняття по-своєму, але в переважній більшості визначень не враховуються інтереси місцевого населення, мало уваги приділяється збереженню екосистеми. Неоднозначність

60