konspektUliganets

Мережа закладів ресторанного господарства в Україні представлена 21619 об’єктами. В яких налічується 1 521 тис. посадкових місць.

Таблиця 6. Мережа закладів ресторанного господарства в Україні [4]

Таблиця 7. Кількість закладів ресторанного господарства в регіонах України

32

Таким чином, сучасне туристичне підприємництво функціонує в умовах ринкової конкуренції та поступального розвитку. Це особливо наочно проявляється на рівні малих міст і сільських населених пунктів, у яких туризм виступає важливим чинником соціально-економічного та культурного розвитку завдяки забезпеченню зайнятості населення, розбудові міської інфраструктури, реконструкції та збереженню пам'яток тощо.

Зарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму

33

можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур.

Подібна політика й і схема роботи туристичних підприємств є досить продуктивною з погляду знаходження форм конструктивного співробітництва й взаємодії адміністративних органів різних рівнів державного та регіонального управління, а також для залучення фінансових коштів приватного сектора з метою виконання відповідних державних завдань.

Туризм в Україні може, і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного, і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Стратегічні орієнтири державної політики в туристично - рекреаційній та курортній сферах України закладено у Державній цільовій програмі розвитку туризмі і курортів на період до 2022 року. У ній за зазначено, що пдвищення рівня конкуренції на міжнародному туристичному ринку за перерозподіл туристичних потоків зумовлює необхідність здійснення заходів для посилення ролі органів виконавчої влади у формуванні та просуванні національного туристичного продукту. У багатьох державах світу активно розробляються та виконуються відповідні державні програми, вдосконалюється нормативно- правове забезпечення та впроваджується податковий режим, сприятливий для розвитку сфери туризму та курортів, залучення інвестицій у розбудову туристичної інфраструктури. За таких умов національний туристичний продукт стає все менш привабливим та конкурентоспроможним.

З огляду на зазначене необхідно підвищити рівень конкурентоспроможності вітчизняної туристичної індустрії на міжнародному туристичному ринку, забезпечення якості національного туристичного продукту. Зокрема, особливої уваги потребує вирішення питання належного пристосування природних територій, об’єктів культурної спадщини для відвідування туристами,

34

забезпечення їх відповідного інфраструктурного облаштування та інформаційного забезпечення.

Подолання наявних негативних тенденцій, створення системних і комплексних умов для розвитку туризму та курортів має стати одним з пріоритетів забезпечення сталого розвитку держави в цілому та підвищення якості життя населення.

А поки що туристична галузь України, маючи потужний туристично- рекреаційний потенціал, розвивається без цілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованих механізмів управління, особливо нарівні регіонів. Туризм України є переважно виїзним, зруйновано систему соціального туризму й рекреації, не відбудовуються важливі складові інфраструктури галузі [2, с. 260]. Тому в справі державного регулювання галузі існує низка проблем, що потребують вирішення. Найперше — це створення умов для пріоритетного розвитку іноземного (в’їзного) туризму як вагомого чинника поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць. Не менш важливою є зміна цінової політики в галузі рекреації та туризму, розвиток не тільки комерційних, а й соціально значущих їхніх видів.

Уцьому контексті видається необхідним прийняття нових законів, які забезпечать ефективне функціонування галузі, внесення змін до існуючих законів України «Про туризм», «Про місцеве самоврядування» (щодо розширення функцій органів місцевого самоврядування в галузі туризму).

Урегіонах існують специфічні чинники, що впливають на формування туристичної галузі: соціальні (умови життя людей, рівень культури, зайнятість населення); економічні, пов’язані зі створенням основи для розвитку туризму (стабільні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові, що стосуються розроблення та функціонування туристичного законодавства, розвиненість транспортної індустрії, природні умови, екологічні чинники, які можуть обмежувати або, навпаки, створювати пріоритети розвитку туризму в регіоні.

35

Як головні напрямки механізму регіонального управління туризмом можна визначити такі: удосконалення механізмів регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду країн із розвиненою туристичною галуззю, формування нових соціально-економічних підходів до стратегії розвитку регіонального туристичного бізнесу й системи управління туристичними процесами на регіональному рівні; створення цільових програм розвитку туризму на рівні регіонів; формування стратегії розвитку туризму та розробка конкретних заходів щодо досягнення поставленої стратегічної мети; змішане (державне та ринкове) регулювання розвитку туристичної галузі; виділення пріоритетних видів (насамперед внутрішнього, в’їзного, соціального, сільського) і напрямів державного регулювання розвитку туристичної галузі.

Необхідно на регіональному рівні переосмислити шляхи модернізації інфраструктури туристичної сфери. З цією метою видається необхідним запровадити спеціальний інвестиційний режим для сприяння будівництву й реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що має спонукати іноземних та вітчизняних інвесторів вкладати кошти в туристичну індустрію. Водночас необхідно запровадити практику прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів заходів щодо розвитку туристичної інфраструктури, зокрема, облаштування маршрутів, місць для відпочинку в лісах та гірських районах, громадських пляжів, оглядових майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогах тощо [3, с. 14].

Зазначимо, що умовою регіонального розвитку туризму є чіткий розподіл повноважень між центральними та регіональними галузевими органами влади, а також між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Доцільним є делегування органам місцевого самоврядування повноважень щодо розвитку місцевого туризму: створення регіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів, розбудови інфраструктури, залучення інвестицій тощо. Ефективному здійсненню делегованих повноважень може сприяти створена на рівні центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належать питання туристичної галузі, робоча група фахівців, що на основі нормативно-правової бази України, з урахуванням зарубіжного

36

досвіду, розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону та дасть змогу втілити його в життя.

Відомо, що самостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів практично до монополії комерційних форм та видів туризму, втраті ролі санаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровлення населення й функцій, які вони виконували. Багато регіонів втратили більшу частину оздоровниць, що працювали цілорічно, ще й задовольняли потреби населення, зокрема малозабезпечених його верств, у відновленні здоров’я. Надання послуг санаторно-курортних закладів за високими цінами в сучасній ситуації може привести до зростання соціального напруження, тому необхідно вжити заходів для регулювання впровадження державної політики соціалізації рекреаційної галузі. Це питання потребує зміни методологічних підходів до розроблення нової концепції розвитку санаторно-курортного обслуговування з наголосом на задоволенні потреб усіх верств населення. У подальшому на базі цих концепцій має бути розроблена програма стратегічного розвитку сфери, орієнтована на соціалізацію курортів, поглиблення спеціалізації та обов’язкову їх доступність для всіх членів громадянського суспільства.

Таким чином, рекреаційно-туристичні ресурси в Україні та її регіонах використовуються недостатньо, значно гірше, ніж в інших країнах. Найголовнішою причиною такого стану є малоефективний механізм регулювання та застарілі методи управління ресурсами регіональних рекреаційних систем. Не налагоджена ефективна система економічного обліку ресурсів, стратегія розвитку туристичної сфери розроблена, але не виконується. Надмірна комерціалізація туристичного бізнесу гальмує розвиток в’їзного та внутрішнього туризму і не сприяє наповненню бюджету. Мало уваги приділяється соціалізації та культуризації рекреації й туризму. Матеріальна база для розвитку туристичного бізнесу занадто слабка.

Змістовно регулювання розвитку сфери туризму залежить у кожному конкретному випадку від специфіки регіонів. В управлінні регіональним розвитком туризму оптимальною для України є третя модель, яка, як і в

37

розвинених європейських країнах, має працювати в тісній взаємодії з місцевою владою й приватним бізнесом. Така модель визначає можливість використання певного набору методів, важелів і стимулів, що обумовлені на державному рівні, але відповідальність за формування й ефективне їх використання покладається на регіональні органи влади. В управлінні регіональним розвитком туризму варто користуватися переважно тими важелями, які сприяють процесу регулювання регіонального розвитку. Такими важелями є, насамперед, економічні, які містять у собі реалізацію державних та приватних ініціатив щодо застосування ефективних технологій регіонального управління і раціонального використання рекреаційно-туристичних ресурсів.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Биркович В.І. Удосконалення державного регулювання розвитку туризму на регіо-нальному рівні / В.І. Биркович // Стратегічні пріоритети. - 2007.- №4(5) - С.24-30. 2. Семенов В. Ф. Економічні трансформації та розвиток рекреаційно-туристичної сфери / В.Ф. Семенов // Вісник ОДЕУ - 2004. - № 16. - С. 258 - 262. 3. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 638 «Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року» Режим доступу // www.tourism.gov.ua/ua/legislation/.../26441 4. Статистичний збірник України

2013.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1.Обгрунтуйте об’єкт, предмет, дослідження і завдання регіонального управління розвитком ГРГ.

2.Взаємозв’язок базових понять територіально-рекреаційна система, турисько-рекреаційна господарська спеціалізація, регіон, столиця...

3.Визначте місце і роль регіонального управління розвитку ГРГ в

системі наук.

4.Розкрийте методичні дослідження регіонального управління

розвитку ГРГ.

5.Значення та функції рекреаційної діяльності в суспільстві.

38

Лекція 2. ТУРИСТСЬКИЙ ІМІДЖ РЕГІОНУ

Мета: сформулювати і обґрунтувати сутність поняття «туристський імідж регіону», його важливість у сучасному житті. Проаналізувати методи та механізми формування іміджу та можливість їх застосування в процесі корекції туристського іміджу регіону.

2.1.Сутність поняття «туристичний імідж регіону».

2.2.Значення туристичного іміджу для розвитку регіону.

2.3.Формування туристичного іміджу України.

2.1.Сутність поняття «туристичний імідж регіону»

Актуальність досліджуваної тематики полягає в тому, що в сучасній

туристичній індустрії чітко простежується тенденція до залучення технологій іміджмейкерства щодо формування туристичних потоків у межах регіонів. Імідж стає невіддільною складовою успішного розвитку та функціонування сучасної галузі країни загалом та певних територій зокрема.

Для розвитку туризму недостатньо лише економічних підстав, наявності в регіоні туристсько-рекреаційних ресурсів. Необхідним і важливим чинником є наявність сформованого туристичного іміджу, який буде «працювати» на регіон. Тобто такого іміджу, що формується з урахуванням рівня розвитку економіки, ступеня розвитку інфраструктури, транспорту, сфери послуг, специфіки та екзотичності й унікальності природних та історико-культурних об’єктів (пізнавальне і виховне значення об’єктів; наявність об’єктів і пам’яток світового значення; мода і доступність історико-культурних об’єктів стосовно місць попиту; надійність і місткість культурних комплексів; розміри та форми об’єктів, а також можливість їх огляду), екологічного стану території, а також її загальної інвестиційної привабливості.

Таким чином, туризм може впливати на формування позитивного іміджу окремо взятої країни або регіону, так само, як і вже сформований імідж території вливає на туристичну галузь. Тому ігнорування явища іміджу регіону гарантовано матиме цілий ряд наслідків, здебільшого негативного характеру.

39

Імідж посідає важливе місце серед низки таких понять, як рейтинг, репутація, популярність, престиж, авторитет.

Методологічну основу даного дослідження складають роботи географів, економіко-географів, науковців — експертів з регіонального маркетингу та менеджменту туризму. Зокрема, проблемам регіональної туристичної політики присвячено роботи В. К. Євдокименка. Формування та функціонування ринку туристичних послуг докладно викладено в працях О. О. Любіцевої. Дослідження потенціалу туристично-рекреаційних ресурсів регіонів України репрезентовано в численних публікаціях О. О. Бейдика. Багато авторів досліджують окремі туристичні регіони (області) України: М. М. Блага, М. Д. Долішній, О. П. Дудкіна, В. І. Гетьман, В. І. Мацола, О. А. Марченко, С. П. Кузик, В. С. Грицевич, М. М. Поколодна та ін. Теоретичні та практичні аспекти менеджменту й маркетингу викладено в працях І. Т. Балабанова, М. М. Жукової, Н. І. Кабушкіна, В. А. Квартальнова, О. Д. Чудновського, Дж. Боуена, Дж. Мейкенза та ін. У роботах цих авторів значна увага приділяється структурі туристського продукту, показано технології маркетингової діяльності туристських підприємств, окреслено структуру обліку затрат у сфері туризму, відображено роль туризму в теорії торгового виробництва та грошей.

Однак, ураховуючи еволюцію дефініцій туризму, можна відзначити, що на сьогодні недостатньо розроблено питання виявлення просторових (територіальних) та часово-динамічних закономірностей існування туристського іміджу регіону.

2.2. Значення туристичного іміджу для розвитку регіону

Слово «імідж» походить від англійського image і означає «образ, відображення». У соціологічному енциклопедичному словнику імідж трактується як зовнішній образ, що створюється суб’єктом з метою викликати певне враження, думку, ставлення в інших. Образ є дуже широкою категорією, що об’єднує, крім іміджу, ще поняття стереотипу, міфу, бренду та ін. [1, 2, 3]

40