konspektUliganets

без залучення державних дотацій, мала стабільну тенденцію збільшення обсягів виробництва туристичного продукту.

Наукові підходи до вивчення проблем регулювання та управління туризмом і рекреацією, питання територіальної організації туристичної сфери досліджено в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних авторів. Окремі аспекти регулювання розвитку туризму регіонів висвітлені в працях таких учених, як Ю. В. Алексєєва, I. В. Бережна, В. К. Бабарицька, А. М. Бузні, Н. М. Ветрова, В. Г. Гуляєв, В. О. Гудзь, В. А. Подсолонко, Д. М. Стеченко та ін.

Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання туристичного та готельно- ресторанного бізнесу залишаються недостатньо розробленими. Бракує робіт, присвячених як теоретичному осмисленню зазначених питань, так і розробленню науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо державного регулювання туристичної галузі на регіональному й місцевому рівнях. Проблемна ситуація полягає в суперечності між існуючими методами регулювання та управління й новітніми економічними тенденціями. Актуальними є також пошуки шляхів удосконалення механізму та важелів регулювання процесів диверсифікації галузей рекреаційно-туристичного комплексу регіону в напрямку його соціалізації, пріоритетності в’їзного туризму, розбудови сучасної рекреаційно-туристичної інфраструктури, упровадження інноваційних форм і методів управління регіональним розвитком туризму.

Розвиток рекреаційно-туристичної галузі стимулює більш як 45 галузей суспільного виробництва: транспорт, промисловістю, сільське господарство, будівництво, медицину, культуру тощо. Цей розвиток позитивно впливає на економічне зростання виробництва, насамперед предметів споживання, агропромислового комплексу, спортивно-оздоровчих баз, розвиток дорожнього будівництва і транспорту, реставрацію пам’яток історії та культури, краще використання природно-рекреаційних ресурсів, підприємств торгівлі й харчування, закладів культури. Розвиток туризму стимулює більш як 45 галузей

21

суспільного виробництва: транспорту, промисловості, сільського господарства, будівництва, медицини, культури тощо. Цей розвиток позитивно впливає на виробництво, перш за все, предметів споживання, продуктів агропромислового комплексу, стимулює дорожнє будівництво та транспорт, збільшує доходи підприємств торгівлі й харчування, закладів культури, реставрацію пам'яток історії та культури, краще використання природно-рекреаційних ресурсів.

Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України «Про туризм», Закону України «Про курорти», інших нормативно-правових актів. Конституцією України закріплено права громадян на відпочинок, охорону здоров’я, свободу пересування, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інші права при здійсненні туристичної подорожі.

Нормативно-правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України «Про туризм», що прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року, він визначив загальні правові, організаційні, соціально- економічні засади реалізації державної політики в туризмі, досить детально регламентував туристичну діяльність, створив основи державного управління розвитком галузі. Також туристичне та гтельно- ресторанне обслуговування туристів регулюється Законами України «Про захист прав споживачів», «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про страхування», «Про рекламу», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про правовий статус іноземців» тощо.

Актуальними залишаються питання створення нормативно-правової бази державного регулювання в галузі туризму податкової політики, приватизації й акціонування, створення інвестиційних умов, що стимулюють приплив коштів в об'єкти тур індустрії натериторії України. Насамперед, це стосується готельних і курортно-лікуваль-них підприємств країни, які можна ефективно розвивати, створюючи нові робочі місця, популяризуючи культурні цінності, багатство флори і фауни, рекреаційний потенціал нашої країни.

Крім того, необхідно обумовити повноваження та участь держави в

22

регулюванні туристичного ринку оскільки саме вона формує основні умови функціонування суб'єктів туристичної діяльності як на національному так і на міжнародному ринку.

Регулювання та управління туристичною галуззю — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі та створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування і приватного сектора щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо. Існують три типи моделей регулювання та управління розвитку туристичної діяльності в різних країнах світу [1, с. 2426]. У більшості країн світу регулювання туризму відбувається безпосередньо через центральні органи виконавчої влади — національні туристичні організації, інші інститути. Тому перша модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу — міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Держава в цих країнах створює і реалізує необхідні умови: фінансово підтримує розбудову національних туристичних інфраструктур, інвестує у великі проекти туристичного бізнесу, туристичну індустрію взагалі, у рекламну й маркетингову діяльність тощо. Подібна модель організації регулювання й управління туристичною індустрією колись діяла в США, а сьогодні вдало працює в країнах, де туризм є визначальною сферою національної економіки, тобто в Мексиці, Тунісі, Туреччині, Єгипті.

Друга модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації: усі питання вирішуються на засадах і принципах вільної та «невидимої руки ринку», а вірніше, шляхом «самоорганізації» підприємств туристичного бізнесу. Країни використовують таку модель у тих випадках, коли національні суб’єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі, або коли в країнах ринок туризму належить іноземним фірмам, а частка туризму в національній економіці взагалі незначна і є малоцікавою для держави. Подібна модель управління індустрією туризму з 1997 року існує в США.

23

Третя (європейська) модель переважає в розвинених європейських державах, де питання розвитку туристичного бізнесу вирішуються на рівні галузевого підрозділу певного багатогалузевого міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні. Такий підрозділ здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробляє нормативно-правову базу, координує діяльність регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирає й обробляє статистичну інформацію, спрямовує та координує маркетингову діяльність тощо). У світлі вибору Україною європейського вектора розвитку та необхідності побудови демократичного, відкритого громадянського суспільства європейська модель уявляється

туризму і курортів, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України

відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

24

–безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

–збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

–створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

–удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

–забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

–розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

–розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

–створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

–забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб (ЗУ; «Про туризм»).

Розвиток туристичної галузі України та її регіонів протягом багатьох років, за винятком періоду економічної кризи, мали позитивну динаміку змін кількісних та якісних показників: збільшення туристичних потоків, відрахувань до державного й місцевого бюджету підвищення рівня зайнятості в туристичній галузі тощо. Туризм виступає фактором економічного зростання, регіонального та місцевого розвитку, підвищення культурного, освітнього рівня та покращення здоров’я населення. Туризм в Україні забезпечує 1,6 % ВВП, разом з взаємопов’язаними

25

секторами економіки – до 9 % ВВП та є досить значимим роботодавцем, який забезпечує 1,3 % робочих місць (до 9 % – усі сектори).

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та культурними ресурсами.

До списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Україні включено такі об’єкти культурної спадщини, як Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра у м. Києві, ансамбль історичного центру м. Львова, пункти Геодезичної дуги Струве (Хмельницька та Одеська області), резиденція митрополитів Буковини та Далмації (м. Чернівці), стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора (м. Севастополь), дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України (Львівська, Івано-Франківська та Закарпатська області), та природний об’єкт - Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини.

На сьогодні в Україні функціонує шість курортів державного значення, понад 20 природних курортних територій за наявності унікальних природних ресурсів мають підстави для оголошення їх відповідно до Закону України “Про курорти” курортами державного значення.

Розвиток туристичної галузі України та її регіонів протягом багатьох років, за винятком останнього періоду економічної кризи, мав позитивну динаміку змін кількісних та якісних показників: спостерігалося збільшення туристичних потоків, відрахувань до державного й місцевого бюджетів, підвищення рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

Кількість туристів – громадян України, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності, збільшилась порівняно з 2012 роком на 18%, іноземців

– зменшилась на 14% і становила відповідно 3,2 млн.осіб та 232 тис.осіб. Для переважної більшості туристів (86%) основною метою подорожі була організація дозвілля та відпочинку.

Таблиця .1

Динаміка туристичних потоків в Україні, 2000–2013 р.р.[4]

26

* Включно з одноденними відвідувачами (за даними Адміністрації Держприкордонслужби України)

** 2000-2010 за даними Міністерства інфраструктури України, починаючи з 2011 року за даними Держстату України

Важливим показником розвитку туризму є формування мережі суб’єктів туристичної діяльності України- юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Станом на 1.01.2014 кільуість суб’єктів туристичної діяльності становила 5692 одиниці, що на 6,5% більше, ніж у 2012 році. Структура мережі за видами

туристичної діяльності представлена найбільш численною категорією – турагентами – 75% від загальної кількості суб’єктів, найменша категорія - суб'єкти, що здійснюють екскурсійну діяльність – 8,4%. Суб'єкти, що здійснювали туристичну діяльність як туроператори, складали 33,1% від загальної кількості юридичних осіб, які надають туристичні послуги. Дохід від надання туристичних послуг зменшився порівняно з попереднім роком на 2,4% і становив 6496,7 млн.грн.

Таблиця 2 Загальна характеристика суб'єктів туристичної діяльності у 2013 році [4]

27

Таблиця 3 Розподіл суб'єктів туристичної діяльності у 2013 році за регіонами [4]

28

розміщування (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), що на 370 закладів (6,2%) більше, порівняно з попереднім роком. Кількість місць збільшилась на 3037 (0,5%) і склала 587 тис. одиниць. Спостерігається збільшення кількості розміщених у колективних засобах розміщування з 7893,1 тис. осіб у 2012 році до 8303,2 тис. осіб у 2013 році (на 5,2%).

Діяльність колективних засобів розміщування характеризується даними, представленими у таблиці 4.

Таблиця 4. Діяльність колективних засобів розміщування в Україні в 2013 році [4]

Колективні засоби розміщування за регіонами представлені у таблиці 5

Таблиця 5. Колективні засоби розміщування за регіонами України [4]

30