6. Підсумки нової економічної політики. Індустріалізація – політика, спрямована на прискорений розвиток промисловості.

Причини проведення індустріалізації	Особливості індустріалізації
Необхідність: 1) технічного переоснащення економіки; 2) створення воєнно-промислового комплексу; 3) забезпечення економічної самостійності країни в умовах ворожого капіталістичного оточення; 4) збільшення чисельності робітничого класу.	1) Почалася з важкої, а не з легкої промисловості. 2) Форсовані темпи здійснення, постановка дуже високих, часто нереальних завдань. 3) Використанні лише внутрішніх ресурсів країни (відсутність кредитів, позик з за кордону). 4) Проведення за планом.

1925 р. – на ХІV з’їзді ВКП(б) було проголошено курс на індустріалізацію, у 1926 р. І Всеукраїнська партійна конференція ухвалила це рішення ХІV з’їзду ВКП(б)

1926 – 1928 рр. – політична боротьба в керівництві ВКП(б) з питань: продовження або згортання НЕПу; темпів індустріалізації; джерел, з яких взяти кошти на її проведення та ін. Головна причина – не різні погляди лідерів ВКП(б) на економіку, а прагнення захопити владу в партії після смерті Леніна (помер у 1924 р.). Перемагає - Сталін (усуває Зинов’єва, Каменєва, Троцького, Бухаріна, Рикова, Томського).

1927 р. - ХV з’їзд ВКП(б). Рішення: 1) прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні елементів НЕПу (госпрозрахунок та ін.); 2) Л. Троцького виключено з партії; 3) ухвалено директиви зі складання І п’ятирічного плану (2 варіанти: а) відправний – приріст промислової продукції 18 %; б) оптимальний - приріст промислової продукції – 20 - 22 %))

Зима 1927 – 1928 рр. – початок згортання НЕПу. Привід – хлібозаготівельна криза 1927 р. (невеликий врожай – селян не задовольнили державні закупівельні ціни на зерно – відмовляються здавати хліб на державні заготівельні пункти - хлібозаготівлю проводять примусово: під загрозою штрафів, конфіскації майна, а 33 000 селян були засуджені за спекуляцію). Проти цієї політики у ЦК ВКП(б) – М. Бухарін. 1928 – 1929 рр. – ситуація з хлібозаготівлею повторюється, вона знов проводиться примусово.

1929 р. – партійне керівництво остаточно відмовляється від НЕПу і переходить до політики примусової продрозкладки, заборони приватної торгівлі, карткової системи на продукти для міського населення, політики колективізації і розкуркулення. Листопад 1929 р. – М. Бухаріна виключили з ЦК ВКП(б).

1929 р. – ХVІ партійна конференція ВКП(б) ухвалила оптимальний варіант, на основі якого і було розроблено І п’ятирічний план розвитку СРСР і УРСР. Але навіть відправний варіант був нереальним.

Етапи індустріалізації: 1925 – жовтень 1926 рр. – початок та підготовка до форсованої індустріалізації

Жовтень 1928 – 1932 рр. - І п’ятирічка (початок форсованої індустріалізації (встановлені темпи – 20 – 22 %))

1933 – 1937 рр. – ІІ п’ятирічка (заплановані темпи знижені (13 - 14 %); збільшено увагу легкій та харчовій промисловості)

1938 - 1941 рр. - ІІІ п’ятирічка (передвоєнні роки - швидкий розвиток воєнно-промислових галузей, збільшення державних витрат на оборону).

Результати індустріалізації в Україні:1) Україна з агарної перетворилася на індустріально-аграрну країну. З запланованих в СРСР 35 заводів-гігантів 12 планувалося збудувати в Україні (7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств). В Україні було збудовано: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ та Дніпрогес. Реконструйовано: Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи у Макіівці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську та ін.

На Сумщині (до 1939 р. входила до складу Харківської, Чернігівської та Полтавської областей) Реконструйовано: Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе (став випускати обладнання не тільки для цукрової, а й для хімічної промисловості; перетворився на значне підприємство хімічного машинобудування), Конотопський машинобудівний завод «Червоний металіст» (розпочав виробництво цілого ряду електромеханізмів - електробурів, електричної пили та ін.).

Нові підприємства: Шосткінська фабрика кіноплівки (1931 р.), Конотопський паровозоремонтний завод, плодоконсервні заводи в Ромнах та Путивлі, взуттєва фабрика в Охтирці та ін.

2) Україна зайняла ІІ місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, ІV місце в світі – за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин Україна випередила Францію та Італію, майже наздогнала Велику Британію.

3) Відбулися зміни у структурі промисловості - більшість стала складати важка промисловість. Розвиток легкої і харчової промисловості відставав від важкої.

4) Ліквідовано безробіття, але рівень життя населення залишався низьким.

5) Згортання НЕПу та встановлення командної системи з пануванням державної власності, відсутністю конкуренції та матеріальної зацікавленості працівників.

Штурмівщина. Керівники новобудов стикалися в своїй роботі з численними труднощами: нестача коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість країни. Обладнання, металоконструкції поставлялися неритмічно. Плани і технічна документація часто переглядалися, приходили із запізненням – тому будівництво великих промислових об’єктів нагадувало постійну лихоманку. Наприклад, на Дніпровському металургійному заводі план капітального будівництва змінювався 13 разів, на заводі у Дніпродзержинську – 10 разів і 10-й варіант майже повністю збігся з першим. Ціною надзвичайних зусиль робітників та інженерно-технічних спеціалістів в таких умовах будувалися і реконструювалися підприємства. Наприклад, ХТЗ дав перші трактори вже через 18 місяців після прийняття рішення про його будівництво. Це виглядало надзвичайно, грандіозно і красиво у звітах, але насправді мало зворотній бік. При такій штурмівщині не можливо було уникнути низької якості будівельних робіт, певних прорахунків – які виявлялися при подальшій роботі підприємств. І саме ці прорахунки і використовувало НКВС для звинуваченні у «шкідництві».

Виконання п’ятирічних планів. Плани І п’ятирічки були настільки нереальними, що виконати їх ціною навіть надзвичайних зусиль не вдалося. Але влада не повідомила про це громадянам – адже потрібна була пропаганда могутньої радянської держави, керівництво якої не може помилятися. У лютому 1933 р. всім відомствам було заборонено друкувати будь-які цифрові дані про підсумки І п’ятирічки. Країні було запропоновано версію, сформульовану Сталіним – промисловість виконала І п’ятирічку за 4 роки і 3 місяці – по випуску валової продукції (для такої підтасовки було використано умови інфляції – а, значить зростання цін; збільшення показників валової продукції за рахунок виникнення нових виробництв.

Заплановані темпи на ІІ п’ятирічку було суттєво знижено. Але і її результати владі прийшлося фальсифікувати – знову було оголошено, що ІІ п’ятирічку було виконано за 4 р. 3 місяці. Насправді ж плани ІІ п’ятирічки було виконано на 70 - 77 %.

Стаханівський рух. Поставлені нереальні плани приросту промислової продукції потрібно було виконувати. Але при низькій заробітній платні, картковій системі матеріальна зацікавленість робітників у підвищенні результатів своєї праці була відсутня. партійно державне керівництво СРСР та України, а також керівники на місцях організовували так звані «соціалістичні змагання», залучали до них працівників як одного підприємства, так і різних – масштабах всієї республіки або Союзу. Але серед робітників були також і патріоти, які вірили в комуністичні ідеї, намагалися зробити все, що якнайскоріше домогтися процвітання країни та кращого життя людей.

Інші способи підвищення продуктивності праці.

За умов відсутності матеріальної зацікавленості владою активно використовувалися засоби примусу: створення атмосфери заляканості в суспільстві (звинувачення у шкідництві, шпигунстві на виробництві).

Також було прийнято ряд рішень партійно-державного керівництва щодо встановлення надзвичайно жорстких норм трудової дисципліни. В роки І та ІІ п’ятиричок робітникам забороняли залишати підприємства до кінця п’ятиричок. А у червні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств і установ». Цей указ фактично поставив радянських робітників у становище кріпаків.

Приклад трудового героїзму надав вибійник шахти в Кадіївці Олексій Стаханов. У серпні 1935 р. він застосував новий метод роботи, заснований на розподілі операцій між вибійником і кріпильниками. В результаті за зміну було вирубано 102 т вугілля – у 14,5 разів більше норми (на той час була 7 т). Стаханову допомагали 2 кріпильники, прізвища яких залишилися невідомими. Преса підхопила і «розрекламувала» почин Стаханова. У вугільній та інших галузях (верстатобудування, автомобілебудування, залізничний транспорт) з’являються послідовники стаханівського методу роботи. Влада також скористалася досягненням Стаханова – виробничі норми працівників та планові завдання підприємств були переглянуті і збільшені – на 35 - 45 %. При чому далеко не скрізь це робилося достатньо обґрунтовано. У багатьох випадках підвищення норм призводило до перенапруження виробничого процесу, незадоволення і критику з боку робітників та інженерів. А НКВС, в свою чергу, у всіх зривах на виробництві вбачав роботу «класових ворогів», шкідників, диверсантів та шпигунів.