Періоди сталінських репресій кінця 1920 -1930-х рр.

І хвиля - 1928 - 1931 рр. – репресії щодо селянства (розкуркулення, голодомор) та робітників (звинувачення у шкідництві).

«Шахтинська справа» (1928 р.) – старі інженерні спеціалісти Донбасу звинувачені у тероризмі. шкідництві.

«Спілка визволення України» (СВУ) (1929 р.) – українських інтелігентів, колишніх діячів Центральної Ради та Директорії (Єфремова, Чехівського) звинуватили у створенні організації, яка ставила на меті повернути Україну до старого ладу.

«Український національний центр» (УНЦ) (1931) – над колишніми діячами УНР (М. Грушевський, М. Голубович).

Боротьба з УАПЦ

1933 р. – початок переслідування діячів «українізації».

ІІ хвиля - 1932 -1936 рр. – приводом до розгортання кампанії масових репресій було вбивство 1 грудня 1934 р. С. Кірова.

У ході цієї кампанії було репресовано Юрія Коцюбинського (голова Держплану УСРР, син письменника М. Коцюбинського).

ІІІ хвиля 1937 -1938 рр. – найвища «хвиля» репресій: охопили всі верстви населення України. Були «розкриті» неіснуючі контрреволюційні організації «Білогвардійський терористичний центр» та ін.

Репресовано відомих партійних та державних діячів: С. Косіор (І секретар ЦК КП(б)У) Х. Раковський (Голова РНК УРСР), В. Затонський, В. Чубар …

Масові репресії в армії – весь штаб Київського воєнного округу (командуючий Якір), більшість штабу Харківського воєнного округу (І. Дубов)

Репресії щодо діячів церкви та культури.

Стан культури в Україні в 1930-ті рр. «Розстріляне відродження».

1. Партійна верхівка встановлює жорсткий контроль над розвитком культури.

1932 р. – постановою ЦК ВКП(б) було ліквідовано всі літературно-художні об’єднання, що виникли і діяли в період НЕПу. У 1934 р. було створено єдиний Союз письменників (потім – Союз художників та ін.). Єдиним творчим методом (для письменників, художників, драматургів, кіно-митців) було проголошено «соціалістичний реалізм» (зміст – прославлення радянської дійсності).

2. Згортання українізації, переслідування її активних провідників, а також діячів української національної культури.

Репресії серед літераторів. 1933 р. – заарештований поет М. Яловий. Його друг, М. Хвильовий, який також піддавався звинуваченням у «національних ухилах», покінчив життя самогубством. На 10 років таборів було засуджено О. Вишню, до ув’язнення засуджено Є. Плужника. 1934 р. – розстріляні Г. Косинка, Д. Фальківський, О. Влизько. У 1930-х рр. 97 чол. зі 193 членів Союзу письменників було репресовано. Письменники, які залишилися на волі, були змушені пристосовуватися до вимог режиму, щоб вижити – прославляти Сталіна, Компартію, радянський лад. У ті роки, під постійною загрозою репресій, працювали П. Тичина, М. Рильський, Ю. Яновський, В. Сосюра та ін.

Репресії в галузі мистецтва. 1933 р. – відомий геніальний театральний режисер Лесь Курбас був засуджений до таборів, де він і загинув. Репресований відомий художник Бойчук та його учні. 1934 р. – під час республіканської олімпіади було заарештовано (а згодом – розстріляно) 300 чол. кобзарів та лірників.

Репресії серед істориків-науковців– репресовані історики Слабченко, Гавриленко, розстріляний Яворський. М. Грушевського у 1931 р. було заарештовано (звинувачений у керівництві «Українського національного центру»), але потім звільнили (він помер у 1934 р.)

Таким чином, як що 1920 рр. називають періодом «відродження» української культури, то 1930-ті рр. – «розстріляне відродження», тому що більшість культурних діячів українського «відродження» було репресовано.

3. Знищення культурних пам’яток історичного минулого. у м. Київ: Михайлівський Золотоверхий собор (11 -12 ст.), Військово-Микитский собор та Братський Богоявленський монастир (на його основі існувала Києво-Могилянська академія), церква Богородиці Пирогощої (12 ст., її згадується у «Слові о полку Ігоревім»).

У м. Суми були знищені Покровська церква (17 ст.), в м. Охтирка – Юріївська церква (13 ст.)