Головне «джерело».

Ідучи на урок, словесник звичайно обдумує : що він зможе дати дітям, і не задумується, що візьме в них. А взяти ще важливіше : і дл я вчителя, і для дітей. При такому підході до справи не дуже поремствуєш на те, що в якомусь класі учнів понад норму, а сама «норма» не далек о нормативна . Певна зацікавленість з'явиться в кожному з них, що несе свій досвід, свої знання своєму вчителеві . Більше дітей — більше можливостей. На власних уроках відкривається тоді ще більше, ніж на курсах удосконалення. Отже, разом з учителем і з усіма кожний пише свій і загальний сценарій уроку, підсумок якого — розв'язана проблема. Причому, обов'язкові посилання на джерела: книжки, журнали, фільми, лекції , зустрічі.. . Лише в такому вигляді сценарій — акт самоосвіти, що відбулася на уроці , й творчий план учителя до домашньої самоосвіти. Однак розбудити ініціативу — це не удавати з себе незнайку, зігравши простака. Навпаки — зайти до класу з багажем вагомих, солідних і все-таки (за найвищими вимогами) недостатніх знань. Скільки б учитель не знав, брак знань завжди буде великий, надасть йому й дітям простір. Імітація незнання, як і всяка фальш, вмить гасить творчість. Ніщо, напевно, так не заважає вчителеві, як думка, ніби старший

знає більше за дітей. Переконають у цьому самі діти, якщо вони пишуть сценарій уроку, а не просто запишуть за вчителем. У масовій школі мало чого доб'єшся, якщо не спиратимешся на дітей. Спілкування - ініціатива двостороння. Нитка розмови, однак, за будь-якої форми уроку повністю в моїх руках. Уточнюючи, коригуючи, тобто «договорюючи» учня, все-таки будую бесіду за своїм планом. Вільний урок не розлад, а знайдений для всіх, усіма прийнятий і всім цікавий напрям. Свою ідею — руками дітей!

Веління часу.

Якщо клас потребує допомоги, то вчитель— помічників. Так популярне в паші дні самообслуговування, напевно, може зачепити й педагогічну сферу, зокрема й особливо урок літератури. Якщо, наприклад, дітей посвятити в нехитрі таємниці перевірки зошитів, надаючи права й повноваження «вчителя» (зрозуміло, при постійному контролі) , результат перевищує всі сподівання. Із вдоволенням і вдоволенням і вперше, і вдруге, і завжди! —

беруть старшокласники на себе роль помічника, консультанта. Адже діти- не лише мета й зміст нашої роботи, а й головна опора. Наскільки наблизимося до них, настільки буде легше й радісно нести свої навчальні, громадські й житейські навантаження.

Що нести в портфелі?

Як здебільшого проводяться класні твори: контрольні, залікові , підсумкові? Діти — пишуть

учитель — спостерігає, точніше, наглядає. Цілих дві години практично виключені з роботи. Більше того, в цій ролі він навіть і не вчитель. У школяра й справді з'являється бажання не писати, а списати, бо запропоновано формулу хто — кого? А потім довгими вечорами, ламаючи голову над купою зошитів, словесник ніяк не може уторопати куди зникає його воістину гігантська праця на уроках. Адже багато чого можна зробити інакше, спираючись на своїх маленьких колег, на власне довір'я до них.

Будь-який твір — перш за все допомога учневі. Не ходжу по класу, щоб когось піймати за руку, а працюю класом. Комусь, припустимо, ніяк не почати: перші рядки особливо важкі. Почнемо разом! Спілкування — перш за все контакт, тобто велика духовна робота. Хто ж не розуміє, що треба й те зробити, і цього не забути? Але коли немає можливості разом роби­

ти й те і це, починати треба з головного — з розуміння необхідності жити, вчити і вчитися нарівні з часом. Допомагаючи на уроці й беручи на себе частину моєї домашньої роботи, діти дають мені сили й можливості ще уважніше, обережніше поставитися до них, щедріше й відвертіше використовувати резерви навчального й життєвого досвіду, бути сучасним учителем, тобто по-сучасному відгукуватися на сучасне, особливо сьогоднішнє.

Право на свій темп.

Успіхи всіх складаються з успішного просування не більшості, а кожного. Але кожний про

сувається індивідуально. Отже, має право на свій темп свій шлях і свій потенціал можливостей. Додатковим заняттям — категоричне «ні». Все — на уроці! Навчальний процес за межами уроку — НП і повинен викликати тривогу: по-перше, за цей урок (чи достатньо вій професійний?) ; по-друге, за уроки інших дисциплін, у яких украдено час; нарешті, за

учня, що не бажає та й не здатний навчатися в «дві зміни» іі тому перестає навчатися в одну.

Поради початківцям.

Мистецтво виховання — одне з найдавніших і складних. Але починається воно з найпростішого, нехитрого: прийняти й полюбити учня, який він є. Якщо урок — спілкування, а не просто праця, мистецтво, а не лише навчальне заняття, жичтя, а не години в розкладі, то частіше запитуйте себе: навіщо йдеш на урок? Ми йдемо до дітейоб вони були кращими, добрішими, гуманнішими за багатьох нас. Чим визначити міру знань, форми, стратегію уроку? Ініціативою учня! Що, як і скільки треба йому, ніхто не знає краще за нього. Хай, наприклад, кожний з дітей запропонує свою систему ypoкiв на яких було б цікаво. Разом з реальними запитами учня тоді розширюється й база спілкування з ним. Сміливіше вико­

ристовуйте методичну ініціативу дітей. По-справжньому вчитель відкритий лише дітям. Їхня оцінка його роботи важливіша за будь-які авторитетні думки. Варто подумати про це. Спілкування перш за все духовний контакт, дефіцит якого особливо гостро відчуває школяр.

Спілкування — це урок співтворчості, спільного мислення, партнерства, урок свободи, де кожний зможе й повинен висловити себе, не підладжуючись під когось. Прямий і зворотний зв'язок на уроках спілкування не проблема. Тут сам учень, а не книга, яку він вивчає,— найперша цінність. Учні пильно вдивляються в нас: чи збагачуємося ми в спілкуванні з ними? Якщо ні, то яка користь і в уроці , і в книзі, й в нас самих? Співробітництво — це коли обидві сторони цікаві! Значить, обидві сторони треба забезпечити однаковими правами. Ні , дистанція між учителем й школярем потрібна. Але це не бар'єр і не стіна, яку не можна переступити, а вища сходинка, на яку повинні піднятися учні й на яку за власною волею підняли вчителя — інакше можуть і «опустити». Стосунки з учнем не будують за принципом: ти мене розумієш — достатньо! тобі зі мною цікаво — чого ж ще! д о мене на урок ідеш з охотою — прекрасно! А чи розуміє вчитель учня? Чи цікаво йому з уч­

нем і учнями? Чи з такою охотою він іде до них, як вони до нього? У школяреві намагаюсь насамперед побачити те, що його відрізняє від інших, і чим він, власне, корисний і потрібний іншим.

9